Віктор Тараненко: від художника до чиновника

Начальник відділу кадрів Апостолівського будівельного управління запитав учорашнього випускника 10 класу з Широкого Віктора Тараненка:

— Що вмієш робити?

— Малювати, — швидко відповів юнак.

— Значить, приймаємо тебе — будеш малярем. — А за якусь мить перепитав: — Малювати, кажеш? А ну покажи!

Коли ж за хвилину під вправними рухами Віктора почали з’являтися риси обличчя посадовця, той задоволено кивнув головою:

— Працюватимеш художником!

Так Віктор Дмитрович вперше дізнався, що від улюбленої справи можна мати матеріальний зиск: на будівництві каналу Дніпро — Кривий Ріг, де він «писав» плакати та агітаційні лозунги, його перша зарплата перевищила батькову — працівника гірничодобувної галузі. Сталося це у далекому 1958 році.

Потомствений широківчанин з сім’ї Тараненків виявився напрочуд творчою дитиною. З маленьких років навчився гарно малювати — портрети та пейзажі майже не відрізнялися від оригіналів; у старших класах навчався в Широківській музичній школі, досконало оволодівши грою на баяні. Тоді ж спробував себе як вокаліст, виконуючи на концертах учасників художньої самодіяльності власні пародії на відомі пісні. Земляки з задоволенням сприймали його творчість, нагороджуючи виступи Віктора Тараненка щирими і тривалими оплесками.

— Народу на концерти у будинок культури набивалося, немов оселедців у діжці, — пригадує Віктор Дмитрович. І пояснює: — Телевізорів та комп’ютерів тоді не було, професійні артисти не часто навідувалися у таку глибинку, як Широке. Дозвілля складалося лише з демонстрації кінофільмів та виступів учасників художньої самодіяльності…

Ті юнацькі роки вплинули на його подальшу долю. Бо з професією художника розпрощався через, як каже, дискримінацію: побачивши його хист, роботою почали завантажувати, а зарплату зрізали через брак відповідної освіти. То ж коли запропонували посаду завідуючого сільським клубом у Новокурську, погодився без вагань. Практично відразу ж вступив на заочне навчання до культосвітнього технікуму, закінчивши його у 1964 році.

У сфері дозвілля Віктор Тараненко пройшов усі кар’єрні щаблі росту, котрі можна досягти на районному рівні: починав завідуючим сільським клубом, далі – завідуючий та художній керівник районного будинку культури, а завершив «службу» завідуючим відділу культури Криворізького сільського райвиконкому.

Кажуть, що творча натура не дуже придатна для чиновницької діяльності. Цієї тези притримується й Віктор Дмитрович. Бо із культурною «галуззю» два десятка років життя віддав роботі із дітьми: закінчивши Криворізький педагогічний інститут викладав школярам хімію, біологію, фізику, працю — заповзятого до роботи чоловіка навантажували «на повну»…

— Я залюбки возився з дітьми, — розповідав він. — Особливо любив уроки праці: там своїми руками можна було творити чудові речі, навчати цьому школярів — у дитинстві все сприймається безпосередньо, я б сказав, — гостріше…

…Коли Віктора Тараненка запросили на посаду завідуючого відділом листів та масової роботи у редакцію Широківської районної газети «Прапор Леніна», без вагань розпрощався з криворізькою «районкою» «Сільський трудівник». А вже наступного року на базі колективу Широківського районного відділення Держстраху організував жіночий вокальний ансамбль «Світанок».

— Не може моя душа існувати без пісні, та ще й гарно виконаної, — ділиться своїм кредо Віктор Дмитрович. — Чимало пісень я й сам написав…

Додам від себе: не лише слова написав, а й мелодії. Мабуть, якби зібрати всі написані Віктором Тараненком вірші, то не одна б збірка могла вийти. А пісні ж які гарні та задушевні! Звучать вони щиро й мелодійно, у народному стилі, не те що нинішні «хіти», котрі звучать по радіо та лунають з телевізора. «Хто їх тільки у ті «хіти» просуває?!», — не перестає дивуватися чоловік.

Працюючи в редакції районної газети, Тараненко умудрився створити у Широкому фольклорний ансамбль «Сусідоньки», котрому у 1994 році присвоєно звання «народний самодіяльний колектив». Активними й незмінними його учасниками протягом двох десятків років є Алла Устименко, Ганна Маслик, Віктор Трюхан, заслужений працівник культури України Дем’ян Книга, Олена Тараненко — дружина й права рука Віктора Дмитровича та інші любителі художньої самодіяльності.

…Дивлячись на міцну та ладну фігуру чоловіка, не скажеш, що він розміняв восьмий десяток років життя. Все воно пройшло у праці і творчому натхненні – кращої долі годі й бажати! Віктор Дмитрович Тараненко не скаржиться: якби можна було все почати спочатку — нічого б не змінив!