Шевченківський бал для справжніх нащадків

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога!

Серед звичайних глядачів були і гості – діти та батьки недільної школи Свято - Духівського Храму (м. Дніпропетровськ). Всі присутні очікували на надзвичайну виставу, на можливість доторкнутися до творчості великого українського сина та послухати пророче слово Кобзаря.

В своєму вітальному слові Валерій Іванович Ковтуненко, народний артист України, директор театру, зазначив, неперевершене значення творчої спадщини великого поета, прозаїка, митця та суспільного діяча Тараса Шевченка , як для української, так і для світової культури. І звернув увагу на актуальність сценарного вибору – часу молодих років Тараса Шевченка, часу його розквіту у визнання.

Постанова «Шевченківський бал», а саме так називалася вистава на честь великого митця та видатного суспільного діяча того часу – Тараса Шевченка, розповідала про найкращі роки митця. Тоді найвдалішим чином зміг розкритися творчий потенціал великого українського Генія - поета, художника та видатної особистості Тараса Григоровича Шевченка. У 1840 -1847 роки до поета прийшли визнання та можливість позбутися кріпацтва. Розквітло його поетичне обдарування. У 1840 році світ побачили - «Кобзар», великі художні твори «Перебедня», «Тополя», «Катерина», «Наймичка», «Хусточка» . У 1842 році вийшов поетичний збірник з ліричними віршами та самий широковідомий твір «Гайдамаки».

Проте у ті часи Тарас Шевченко прославився не лише у слові , як поет та прозаїк. Його було визнано як фахового художника, майстра пензля та фарби. Він залюбки приймав участь у всіх світських та творчих подіях, грав на гітарі, пробував себе у театрі, дружив з відомими сучасниками, про нього казали, що « ходив боярином на усіх весіллях» . А у 1843 році Тарас Шевченко отримав ступінь вільного художника. Відома картина «Катерина» стала своєрідним символом мистецтва того часу. У тому ж році, під час подорожі по Малоросії, він познайомився з княжною Варварою Репніною, жінкою високоосвіченою та прогресивною, що була стурбована долею українського Пророка. У тому ж році молодий Тарас зустрів своє велике кохання – молоду красуню, графиню, доньку великої пані також Варвару Репніну.

Атмосферу цих подій та зустрічей вдало відтворила у театралізованій версії головний режисер-постановник театру, народна артистка України Лідія Кушкова, яка у виставі зіграла роль матері -графіні Варвари Репніної. Під звуки живого оркестру провідні артисти театру виконували твори великого майстра українського Слова Тараса Григоровича Шевченка. Щиро, глибоко, до сліз звучало пророче посилання « І мертвим, у живим» у виконанні народного артиста Михайла Чернявського, про душу – у виконанні провідного артиста театру Вілена Головко, запам*яталися також декламації артистів - Оксани Петровського, Вероніки Голованьової, Влада Олійника.

У цій надзвичайній виставі Тарас Шевченко немов би ожив. Він був молодим, енергійним, живим, закоханим – і в життя, і в творчість, і в жінку, і в Україну. Серце митця, молодого Тараса Шевченко було дуже щирим та відкритим – як до світу прекрасного, світу мистецтва, так і для співчуття. І ця життєва сила нібито переливалась в його літературних героїв, де трагедія однієї людини - чи то сироти, чи то скривдженої дівчини, чи то вдови піднімалася до висот всесвітнього масштабу. Завдяки своєму божому хисту великий український Пророк звертався до людей, що б пам’ятали, що протест насиллю, стражданням, знущанням над людиною – це головна передумова задля отримання прав на достойне життя! І, що здобувати волю треба не лише для себе, а й для своєї землі. Бо по-справжньому щасливою людина може почуватися лише на волі і лише на своїй землі.