Люди Днепра: первый иллюстратор «Энеиды» Василий Корниенко

Городской сайт, несмотря на войну, продолжает знакомить читателей с историей и судьбами людей, чья жизнь была связана с нашим городом.

22 апреля исполнилось 155 лет со дня рождения Василия Онисимовича Корниенко (22.04.1867 – 11.12.1904).

Его жизнь и творчество были непосредственно связаны с нашим городом. 155 лет назад он родился в поселке Мануйловка, который со временем вошел в городскую черту Екатеринослава. Старожилы по-прежнему продолжают называть эту часть Амур-Нижнеднепровского района Мануйловкой. Начальное образование Василий (у которого страсть к рисованию пробудилась еще в раннем детстве) тоже получил в нашем городе, окончив Екатеринославское реальное училище.

Сегодня имя Василия Корниенко знакомо не очень многим исследователям истории и литературы. Он был талантливым поэтом и художником, создавшим, среди прочего, иллюстрации к первому изданию бессмертной поэмы «Энеида» Ивана Котляревского.

Радует, что юбилей Василия Корниенко даже в наше страшное время войны не прошел незамеченным.

Он был родом из семьи безземельных крестьян

Вот что о его жизни и творчестве написал исследователь истории нашего края Игорь Лысенко:

«Перший ілюстратор «Енеїди» Котляревського був родом з Новомосковського повіту.

Випадково натрапив на цікавий запис:

«Постановлением Екатеринославского губернского земского собрания 15 декабря 1885 года, сыну крестьянина села Мануйловки, Новомосковского уезда, Василию Корниенко, ныне вольнослушателю Императорской академии художеств, назначена ежегодная стипендия в 400 рублей для продолжения художественного образования.

Сумма эта выдана ему и в отчетном году полностью (прим.: досить великі в той час гроші, це майже дворічна платня шкільного вчителя)».

Виявляється, що згаданий Василь Корнієнко, це не хто інший, як ПЕРШИЙ ілюстратор «Енеїди»!

Майбутній художник народився 22 квітня 1867 року в селі Мануйлівці Новомосковського повіту, в сім'ї бідних, безземельних селян.

Батько був чоботарем, а мати займалась вирощуванням квітів на продаж. В родині було шестеро дітей, але батьки помітили у маленького Василя здібності до навчання, а особливо до малювання, тому після закінчення сільської школи, батько відвіз його до сусіднього Катеринослава на подальше навчання.

В 15 років Василь Корнієнко став учнем Першого Катеринославського реального училища.

У 1885 році в цьому училищі і відбулась його перша виставка малюнків. На щастя, роботи молодого художника примітив катеринославський віце-губернатор барон Володимир Платонович Рокасовський (1851—1911).

Саме він і запропонував земству матеріально підтримати в навчанні талановитого селянського хлопця. Завдяки його клопотанню, Василю Корнієнко була призначена згадана стипендія для навчання в С.Петербурзькій Академії мистецтв».

Иллюстрировал екатеринославские издания

Подробно о судьбе нашего земляка рассказали в музее «Литературное Приднепровье» (материал подготовила Анастасия Шапошникова):

«Митець навчався у Катеринославському реальному училище, у приватній рисувальній школі Макухіної в Севастополі, у Петербурзькій академії мистецтв. Брав учать у художніх виставках Катеринослава; створював ілюстрації для катеринославських видань.

Літературна та художня творчість Василя Корнієнка наповнена яскравими образами з української історії, фольклору. Ілюстрація, яку використано в цьому дописі, була розміщена у катеринославському виданні «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» А. Кащенка, 1917 р., поряд з роботами М. Погрібняка та О. Сластіона; також цей малюнок прикрасив обкладинку книги «Неволя бусурманська в українській народній поезії» А. Кащенка, 1917 р.

В стихах подымал острые вопросы

У літературному альманасі «Перша ластівка» (Херсон, 1905) надрукували вісім поезій Василя Корнієнка, серед яких були вірші, котрі й сьогодні порушують гострі питання вірності власному народові (правопис наближено до оригіналу):

ПІСНЯ МУЖИКА
Хай хто хоче – пана корче,
Свій звичай лама
І по-панські сокоче, –
Се мені дарма!..
Не зміняю рідну мову
На панський «язык», –
Я син рідний України,
Чесний я мужик.
Дід ходив мій ще за плугом,
Батько за станком,
Чесно хліб свій добували –
Потом та трудом.
Слід за ним й я прямую:
Буду чесно жить
І ніколи не покину
Рідний край любить!

БАРАБАШ
Чи є на світі що ще гідше,
Як український «барабаш»?
Він тільки зрадою і дише:
Сьогодні наш він, завтра – ваш!
Щоб панської зазнати шани
І жить, як кажуть, неспроста,
Готов продати у кайдани
Він знову Господа Христа.
Йому усе дарма. Завіти –
То не про його Бог давав.
Лиш був би тільки сам він ситий,
А другі – хай би й біс їх взяв!
І я дивуюсь, – як сусіди
Діймають віри таким псам
І принімають без огиди
Сю злую язву у свій стан.

Примітка: Іван Барабаш виступав на стороні Речі Посполитої, брав участь у придушенні повстання на Запоріжжі, яке поклало початок Національно-визвольній війні українського народу 1648–1657 років. Так, у народній думі «Хмельницький і Барабаш» саме Іван Барабаш протиставляється Богдану Хмельницькому; він є уособленням прислужників шляхти. Про нього – як про зрадника українського народу – пише В. Корнієнко у своєму вірші».

Был одним из лучших иллюстраторов Котляревского

А вот что о жизни и творчестве Василия Корниенко рассказывают в Днепропетровском Национальном историческом музее:

«Ім’я українського художника, письменника Василя Онисимовича Корнієнка увійшло в скарбницю національного мистецтва як одного з найкращих ілюстраторів творів класика української літератури І.П. Котляревського.

Ювілейне видання збірника творів письменника 1903-1904 рр. прикрашає серія малюнків до поеми «Енеїда»: «Еней», «Юнона в дорозі до Еола», «Еол», «Нептун на ракові», «Дідона і троянці», «Дідона і Еней», «Сівілла та Еней», «Вулиця до пекла», «Перевізник», «Гарон», «Низ», «Евріал і латинці», «Еней перед поєдинком». Автор високохудожньо виконаних картин «Біля корчми», «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», «Характерник», «Чари» в кінці ХІХ ст. намалював портрет Тараса Шевченка і мав на меті виконати малюнки до «Кобзаря». На жаль, молодим, повним творчих задумів і нереалізованих надій він передчасно пішов із життя, залишивши після себе низку неопублікованих поетичних творів та оповідання-казку «Запорозький клад».

Народився В. Корнієнко 22 квітня 1867 р. у селі Мануйлівці на Катеринославщині в селянській родині. У метриці, котра засвідчує факт народження, говориться: “по метрическим книгам Свято-Духовской церкви города Екатеринослава за 1867 год под № 27 записан акт следующего содержания:

«Тысяча восемьсот шестьдесят седьмого года рожден десятого, а крещен двенадцатого числа апреля Василий, родители его: временнообязанный крестьянин Онисим Колеников сын Корниенко и законная жена его Параскева Космина дочь».

Батько займався чоботарюванням, а мати – вирощувала квіти на продаж, так як сім’я була безземельною. У родині було шестеро дітей, Василь був п’ятою дитиною.

Навчався спочатку у сільській школі. Рано почав малювати. У 1882 р. вступив до Першого катеринославського реального училища, де вчителем малювання був талановитий художник Петро Тимофійович Окулов. Між учнем та учителем склалися дружні зв’язки. Їх об’єднувало захоплення творчістю художників-передвижників. У квітні 1887 р. в Катеринославі відкрилася п’ятнадцята виставка передвижників, де були представлені художні полотна Рєпіна, Крамського, Саврасова, Шишкіна, Полєнова, М’ясоєдова та інш. Коли Василеві виповнилося 18 років, в училищі відбулася виставка його малюнків.

Раскрыть весь свой талант ему помешала тяжелая болезнь

Вона стала знаменною в його житті. Молодим художником зацікавився катеринославський віце-губернатор барон Рокосовський. Влітку 1887 р. В. Корнієнко одержав виклик до приватної малярської школи Макухіної у Севастополі, де провчився лише один рік за браком коштів на навчання. На дорогу та на проживання губернатор видав Василеві 100 карбованців — прибуток від впорядкованої виставки. Згодом губерніальне земство виділило В. Корнієнкові стипендію на навчання в С.-Петербурзькій Академії мистецтв.

У 1888 р. він вступив до Академії мистецтв “вільним слухачем”, а закінчив 1894 р. “некласним художником”. Через два роки йому було видане свідоцтво на право викладати малювання в середніх школах.

Тяжкий недуг – кісткоїд великої гомілки – завдавав труднощів у навчанні. Простійні нестатки та слабке здоров’я завжди стояли на перешкоді в його житті, заважали повністю віддаватися улюбленій справі. Свідченням цьому є медичне заключення лікаря:

“Цим свідчиться, що Василь Корнієнко вже давно хворіє на запалення правого тазостегнового суглоба при загальному виснаженні на грунті малокрів’я внаслідок чого Василеві Корнієнку необхідно розпочати серйозне лікування за можливо кращих гігієнічних і кліматичних умов, аби запобігти тому, щоб хвороба не набрала більш серйозного перебігу та наслідків, що й стверджую своїм підписом. Санкт-Петербург, березня 2 дня 1895 року. Лікар Імператорської Академії мистецтв, доктор медицини Фейт”.

Вернувшись в Екатеринослав, неустанно создавал новые иллюстрации

У липні 1896 р. В. Корнієнко повернувся з С.-Петербурга на Катеринославщину. Проживав у Мануйлівці з батьками, в Одесі, Ялті, заробляючи на прожиття малюванням портретів. Створив цілий ряд жанрових картин та малюнків на теми українських народних дум: “Козак Голота і татарин”, “Втеча трьох братів з Азова”, “Перед поєдинком”, “Повернувся” та ін. Тільки за мотивами однієї думи “Втеча трьох братів з Азова” В. Корнієнко створив три варіанти (як згадував Федір, брат Василя, залишився один, два інші після смерті сина мати від жалю спалила в печі). Він виконав малюнок обкладинки і заставки до поетичної збірки українського письменника Миколи Кузьменка “Дозвілля” (Катеринослав, 1899). Його малюнками проілюстровані оповідання А. Кащенка “Бусурманська неволя” (1916), “Оповідання про Славне Військо Запорозьке Низове” (1917), катеринославський часопис “Дніпрові хвилі” (1911), в яких ім’я Корнієнка стоїть поруч з іменами знаменитих українських художників О. Сластіона, В. Пимоненка, С. Васильківського, М. Самокиша.

Проживаючи в Мануйлівці, В. Корнієнко підтримував зв’язки з катеринославською інтелігенцією: журналістом, публіцистом М.В. Биковим, поетом М.Л. Кузьменком, письменником А.Ф. Кащенком, художником І.Г. Горбоносовим.

Был среди организаторов первых выставок художников Екатеринослава

З організацією у місті наукового товариства, до якого увійшли вчені та діячі культури Д.І. Яворницький, Я.П. Новицький. І.Я. Акінфієв, В.В. Курилов, А.С. Синявський та інш., В. Корнієнко був запрошений до участі у художній комісії по організації виставок.

Перша виставка картин художників-катеринославців відкрилася у лютому 1901 р. в залі Губернської земської управи на вулиці Крутогірій. Серед полотен Сергія Пескарьова, Автомона Кобиличного, Петра Порубаєва, Леоніда Машичева, Івана Євсієвського, Олексія Ведерникова, Василь Корнієнко виставив одинадцять власних картин: “Портрет невідомого”, “На траві”, “Етюд”, “Старий”, “Під час свята”, “За шитвом”, “Мандрівник”, “Під сонячним промінням”, “Біля монопольки”, “Канікули”.

У квітні 1904 р. у палаці князя Потьомкіна відбулася друга виставка картин художників Катеринослава. Василь Корнієнко подарував землякам портрет Т. Г. Шевченка. Згодом, вже після смерті, у квітні-травні 1909 р. його живописні роботи “Набіг татар на Україну”, “Запорозька Січ”, “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва”, “Селяни в полі” виставлялися на 1-ій художній виставці катеринославського художньо-артистичного товариства пам’яті академіка Ю.І. Федерса.

Художник І. Горбоносов у своїх спогадах, надрукованих в “Киевской старине”, писав:

“Каким-то особенным ароматом дышали его сельские этюды с натуры. Все они были идилличны, самобытны, удивительно национальны не только тем, что они иллюстрировали, а национальное выражалось у него в самих красках, в его технике.”

Для «Энеиды» успел сделать 10 иллюстраций

В Одесі В. Корнієнко близько зійшовся з місцевою українською громадою, зокрема з М.Ф. Комаровим, відомим бібліографом, етнографом, видавцем, літературним критиком. Упорядковуючи бібліографічний покажчик творів І.П. Котляревського “На вічну пам’ять Котляревському”, на початку 1904 р. він запропонував В. Корнієнку підготувати 20 ілюстрацій до “Енеїди” ціною 10 руб. за кожну, а згодом намалювати малюнки до “Кобзаря” Тараса Шевченка. Художник погодився і передав М.Ф. Комарову перші 10 малюнків до “Енеїди”, отримавши авансом гонорар 50 руб.

Та хвороба не дала йому здійснити задумане: в кінці року В. Корнієнко помер і лишок гонорару було передано на його похорони.

В листі до М.Ф. Комарова він писав: “Обіцяв я Вам двадцять ілюстрацій зготовити до “Енеїди”, та тепер бачу, що годі і думати: зла хвороба забрала всю мою міч і хто зна, чи зостанусь я ще в живих. Нудьга бере, що так сталося, та нічого не поробиш. Все ж я хотів ілюструвати всю “Енеїду”. Та мало що хотів. Ну годі, хай буде так. От що б я Вам порадив, чи не могли б Ви видати к Різдву поздравительні карточки хоч з деякими моїми малюнками? Щоб під малюнком був і текст із “Енеїди”. Думаю, що було б добре. Хай би в такім випадку ми не відставали від людей. За право друку я дешево візьму – рублів по 3 чи що за кожний малюнок. Думаю, що було б добре. От жалко, що вони не розцвічені, ну та нічого – колись хтось видасть кращі”.

Не меншу цінність має і літературна спадщина В. Корнієнка, яка була видана уже після його смерті. Відомі його вісім поезій із циклу “Відгуки життя”, які були опубліковані у літературному збірнику “Перша ластівка” (“Мрії”, “Коло Дніпра”, “Пісня мужика”, “Людська безглуздість: Пісня”, “Селянинові”, “Барабаш”, “Пісня маляра”, “Верба”. Херсон.1905) та оповідання-казка “Запорозький клад”. Якщо у поетичних творах “Коло Дніпра”, “Барабаш”, “Пісня мужика” та ін. письменник замислюється над долею козацтва та його нащадків, то у казці волелюбні мотиви запорожців звучать із уст січовика-характерника Петра Сокола як святий заповіт нескорених синів українського народу. Твір, датований автором 17 лютого 1901 р., набув поширення серед південноукраїнських просвітніх громад у рукописному вигляді. Перше видання його з’явилося у Катеринославі в 1919 р., друге – в серії бібліотеки “Молодим козакам”, Київ – Львів, 1923 р.

Был похоронен в родной Мануйловке, могила не сохранилась…

11 грудня 1904 р. у віці 37 років В. Корнієнко помер в Одесі після двох тяжких операцій (саркома). Його тіло було перевезено до Мануйлівки і поховано на сільському цвинтарі. Місце поховання не збереглося.

У Катеринославі на початку ХХ ст. ім’я талановитого земляка не забувалося. В Мануйлівці проживала його родина, брат Федір був активним діячем місцевої “Просвіти”. Оригінали малюнків В. Корнієнка до поеми “Енеїда” І. Котляревського та картина “Запорожці викликають на герць ворогів» можна було побачити у відділі запорозької старовини краєзнавчого музею імені О.М. Поля.

Мануйлівська “Просвіта” у січні 1913 р. влаштовувала вечір пам’яті художника – сімейну вечірку, на яку зібралося 230 осіб. Залу “Просвіти” прикрашав живописний портрет Шевченка роботи Корнієнка. Була прочитана лекція про життєвий шлях художника, декламувалися його поетичні твори та співалися українські народні пісні. В кінці вечора прочитали для присутніх казку “Запорозький скарб”. Окремими листівками “Просвіта” видала виконаний художником “Портрет Т.Г. Шевченка” та його малюнок до “Думи про трьох братів Азовських”. Катеринославський український часопис “Дніпрові хвилі” протягом 1910-13 рр. опублікував ряд статей, присвячених В. Корнієнку, проілюстрованих його роботами.

Згодом зацікавленість його постаттю виникала досить періодично, хоч ім’я художника і увійшло до першого тому академічного видання “Шевченківського словника” як автора портрету Шевченка у вишиванці.

Нагадує про себе Василь Корнієнко живописним автопортретом, який прикрашає сьогодні один із залів Дніпропетровського художнього музею: юнак в українському національному одязі закохано дивиться в майбутнє, і є в ньому щось і від Енея, і від запорозького характерника, українського бандуриста-Орфея, що пливе Самар-річкою, і від козака Голоти, і від простих Мандриківських юнаків, серед яких він виріс і яким подарував усі творчі порухи своєї душі, сподіваючись, що колись за нього зроблять краще».

Иллюстрации – музей «Литературное Приднепровье», Игорь Лысенко