Співець козацької слави

Він народився 1858 року на хуторі Веселе, Олександрівського повіту, Катеринославської губернії в сім'ї збіднілого поміщика з козацького роду. Разом зі своїми братами і сестрами отримав ґрунтовну сімейну освіту та виховання. Формувався під впливом спілкування з дітьми селян, української мови та розповідей дворового діда про запорізьких козаків та їх подвиги. У 1867 році Андріан поступив до Катеринославської класичної гімназії, але через не сприйняття казенності учбового процесу після третього класу перейшов до юнкерського училища, де отримав чин офіцера. Залишився на військовій службі в Катеринославі, але через деякий час, на відміну від старшого брата, який дослужився до генерала, А. Кащенко розчарувався армійською службою й пішов у відставку.

У 1884 році побудова в Катеринославі залізничного моста зв'язала Східну Україну (донецьке вугілля) із Західною (криворізька руда). І на Катеринській залізниці розпочався інтенсивний рух товарних і пасажирських поїздів. У відділ контролю управління цієї залізниці й поступив на роботу А. Кащенко. З цього часу до 1918 року життя Андріяна нерозривно пов'язане з залізницею на посаді контролера (різного рівня), на якій він дослужився до дійсного статського радника, що за тодішнім табелем рангів Росії, прирівнювався до військового звання генерал-майора.

Під час початкової служби в Катеринославі А. Кащенко одружився (шлюб був нещасливим і завдав йому багато прикростей) і придбав дерев'яний будиночок на Польовій вулиці (зараз проспект Кірова). Але на початку ХХ сторіччя його як досвідченого, вимогливого і непідкупного працівника, керівництво міністерства шляхів сполучення почало відряджати туди, де будувалися і вводилися до експлуатації нові залізниці, або треба було поліпшити контрольну роботу: спочатку до Пермі (1904), потім до Петербургу (1908) та до Туапсе (1911).

Де б не служив А. Кащенко, його духовні інтереси завжди були пов'язані з Україною. Він листується з Г. Маркевичем, Панасом Мирним, Оленою Пчілкою, О. Лотоцьким та іншими діячами України. Свої щорічні відпустки проводить у Придніпров'ї, де збирає матеріали про Запорізькі Січі (перекази, легенди, пісні тощо). Вивчаючи історію України (насамперед запорозьких козаків), він штудіює твори М. Грушевського, М. Костомарова, А. Скальківського, Д. Яворницького. Захоплюється літературною творчістю. Ще в 1883 році він видрукував під псевдонімом А. Тертишного у стилі народного фольклору маленьку книжечку з оповіданням «Жар-птиця, або з паном дружи, жінці правду не кажи».

Та друкувати тоді твори українською мовою після циркуляра міністра внутрішніх справ П. Валуєва (1863) та Емського указу царя Олександра ІІ (1876) було неможливо. Лише після революційних подій 1905 року А. Кащенко починає друкувати свої твори: «Мандрівка на пороги», «Згадка про Сагайдачне», «Зоряне», «На руїнах Січі», «Мрії і дійсність», «Щирі малороси», «Запорозька слава» та інші, які в значній мірі мають автобіографічний характер.

В оповіданні „На руїнах Січі” (1907) він пише: „З юнацьких літ мене цікавило про те, через що це люде ніяк не упорядковуються так, щоб усім було однако добре жити і все було вільно, як от вміли порядкуватися наші запорожці … Це питання все життя не давало мені спокою. Мов неприкаяний тиняв я щоліта по запорожських степах, їздив на руїни Запорожських Січей, пробігав за бистрою хвилею Дніпрові пороги, думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках і лиманах Великого Лугу, лазив попід кручами Микитинського Рогу і Капулівки, схилявся на могили славних, вільних лицарів”.

Особливо плідним для творчості А. Кащенка був після повернення до Катеринославу у 1914—1918 рр. Саме в цей час він написав і надрукував свої кращі твори про запорожців і визвольну боротьбу під керівництвом Б. Хмельницького та інших гетьманів та отаманів (Петра Сагайдачного, Самійла Кішки, Івана Богуна, Івана Сірка та інших).

Андріян Феофанович у 1905 році став членом товариства „Просвіта”, брав активну участь в її пропагандистській діяльності, коли знаходився в місті (читав лекції в різних аудиторіях). Наприкінці 1917 року створив «Українське видавництво» на Басейній вулиці, 24 (зараз вул. Писаржевського), де до кінця 1918 року було видало 43 книги 23 назв і 401550 примірників. Критики різних мастей звинувачували А. Кащенка за поверхневість сюжетів його творів, за ідеалізованість і романтизм в зображені історичних подій. Сам автор не заперечував деяку наявність таких особливостей в його творах, але пояснював їх бажанням дати масовому читачу, особливо молоді, доступні, зворушливі твори.

На захист А. Кащенка постала відома українська письменниця Л. Старицька-Черняхівська, яка заявила: „Твори А. Кащенка -- це є популяризовані сторінки історії України”. Такої ж думки дотримувався український історик, публіцист і діяч Дмитро Дорошенко. Він писав: «"Дійсний, широкий патріотизм, гаряча любов до рідного краю, до його минулого, благородний ідеалізм … — все це робить твори Кащенка дійсним придбанням нашого письменства, або краще сказати — спеціально література для молоді». І це дійсно так: молодь того часу, не лише Катеринослава, зачитувалась творами А. Кащенка.

Улітку 1918 року внаслідок творчої перенапруги і активної видавничої діяльності, А. Кащенко, після перенесеного інсульту, тяжко захворів. Він не міг більше писати, виразно говорити і ходити. В такому тяжкому стані він залишився самотнім. Дітей у нього не було, з першою дружиною давно розлучився, а друга покинула його. Тому доглядали його учні вчительської семінарії. Помер А. Ф. Кащенко на 63-му році життя 16 березня 1921 року. На його похованні було море молодих людей. Студенти несли труну з його прахом на місце поховання на Севастопольському цвинтарі, а біля могили співали „Як умру, то поховайте”. За радянських часів могила А. Кащенка, як і увесь Севастопольський цвинтар, була зруйнована. Його твори, як «націоналістичні» були вилучені у тридцятих роках ХХ ст. з бібліотек та знищені, а його ім'я піддане забуттю.

Лише наприкінці горбачівської перебудови були видані два оповідання А. Кащенка: „Оповідання про Сагайдачного” (1989 р. у журналі „Україна”), „Над Кодацьким порогом” (1990 р. в Антології українського історичного оповідання „Дерево пам'яті”).

Справжнє відродження творчої спадщини А. Кащенка, повернення його із забуття розпочалося після розпаду Радянського Союзу, в незалежній Україні. За короткий час київські видавництва «Дніпро», «Молодь», «Веселка» та дніпропетровське «Січ» видали п'ять книжок з його повістями та оповіданнями обсягом близько 2000 сторінок та більше 300 тисяч примірників. У нашому ж місті, на жаль, до цього часу на будинку, де жив і творив А. Кащенко, і де було його видавництво, меморіальної дошки немає.