Михайло Мельник: „Людина наскільки звикла до мутації, що вже не відчуває страху перед власною катастрофою”

Наша зустріч з Михайлом Мельником відбулася напередодні відкриття. Михайло Васильович, як завжди, зосереджений та серйозний. Розпочинає бесіду повільно, бо говоримо завжди не тільки про творчі плани, але й про важливі життєві цінності, про те, що болить актору і що впливає на нього як на особистість, актора, батька та чоловіка.

- Михайле Васильовичу, з яким настроєм та сподіваннями зустрічаєте новий сезон?

- З тривогою. Бо живу в Україні. Я поклав все життя на створення мого українського дому – театру, щоб дивувати глядачів і розповідати їм, яка наша Україна чарівна, щоб до нас приїздили і дивувались, як мирно живуть українці. І сьогодні у мене тривожно на душі. Коли маєш дітей, думаєш, що буде завтра і в повсякденному житті, і в мистецтві. Тому хочу у цьому сезоні випустити виставу про сімейні війни за твором Лева Толстого „Крейцерові соната” під назвою „Хромосомія”. Думаю, вона буде актуальною не рік, і не п’ять. - Чимось здивуєте нас?v - Крім усього іншого, вчуся грати на саксофоні. Признаюсь, що дуже важко на шостому десятку.

- Ви залишаєтесь вірним собі і глядачеві, знову звернувшись до класики.

- Мій глядач вже не боїться класики, хоч деякі митці стверджують, що тільки сучасне викликає інтерес. Пишу сценарій, роблю переклад.

- Будуть гастролі, фестивалі?

- Сподіваюсь на поїздку до Києва, де не був вже два роки. За кордон не збираюсь. Коли у мене на кожній виставі глядачі з 10--12 міст України, повірте, їхати кудись вже не обов’язково. Щодо фестивалів, нагороди – це свято на день. Найважливіше кожного дня відчувати, що ти і твоє мистецтво потрібні людям. Мій театр закінчиться, коли до мене перестане ходити молодий глядач.

- Думаю, що вам це не загрожує.

- Кожного разу я з острахом починаю новий сезон. Та коли побачив, що за один день розкупили усі квитки, це мені знову надало сил.

- Чому ви відкриваєтесь саме „Мутацією”?

- Якщо відповісти просто, тому що це остання прем’єра. Але якщо відверто, я довго зважую, з чого починати. Саме ця вистава говорить, чого варте людське життя, як дорога ця Земля, яку можна просто втратити. Люди живуть одним днем, не думаючи навіть про завтрашній, не говорячи вже про місяці та роки. Ми отруюємо воду, повітря та землю. Нас винищують СНІД, туберкульоз та рак. І людина наскільки звикла до мутації, що вже не відчуває страху перед власною катастрофою. Тому саме ця вистава. Україна спивається, бо вмикаєш телебачення, а там проповідують алкоголіз. І думаєш, що, мабуть, краще взагалі не мати телевізор.

- Але ж, не сподіватись на краще, неможливо.

- Все, що лишилось, це -- театр. І, на жаль, далеко не кожний. Театри, де розмірковують, для чого людина приходить на цей світ, можна перерахувати на пальцях. Думаю, що вистачить навіть однієї руки.

- Ви будете розмовляти з глядачами після вистав?

- Обов’язково. Мені з ними легко говорити. Але для того треба віддавати усього себе. Коли виходжу в „Mollis”, я не знаю, чи дійду до кінця. Інколи граю на межі власних сил, бо розумію, що їм це потрібно. Чи думав я, що вистава для багатьох людей стане чимось неймовірним? Вона і моя найулюбленіша, бо багато імпровізую.

- В яких межах?

- У межах задуму. Змінюю акценти та характер героя, який мені диктує... глядач. Бувають дні, коли я зранку відчуваю, яким він прийде до мене ввечері. Інтуїтивно знаю, що у залі буде невихована людина. Від того налаштовуюсь агресивно, щоб віддати ще більше енергетики. І такі люди змінюються, приходячи знову і знову.

- Мабуть, ще й тому, що ви говорите про речі, про які не говорять навіть у сім’ях.

- У моєму театрі вони знаходять відповіді. Я завжди про це мріяв, але якби мені сказали років тридцять тому, що моя мрія здійсниться, не повірив би. усі бажання здійснюються.

- Що радує вас найбільше?

- Мої діти. Навіть просто тим, що вони є. Я не розумію тих, хто не хоче мати дітей. Це ж така насолода і велике щастя дивитись, як вони радіють. Ростислав радує навчанням. Два роки відвідує підготовчі курси до ДІСІ. Цікавиться музикою, займається танцями, вивчає англійську мову. Я навіть не розумію, коли він все це встигає. При цьому я суворий з ним, але люблячий. Марта більш артистична. Але я не хочу, щоб вона пішла моїм шляхом. Тільки у разі надзвичайного таланту.

Театральні зустрічі з Михайлом Мельником традиційно відбуватимуться по четвергах, суботах та неділях о 18.00.