Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пн, 23 декабря 2024
15:33

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті. Новоолександрівка

Точка на карті. Новоолександрівка
Місцеві краєзнавці розповіли, що в другій половині XVIII століття на берегах Сури з’явились вихідці з розташованого неподалік села Волоське. Поселення отримало назву Волоські Хутори. Ця територія тоді входила до складу Запорозької Січі.

У 1886 році у Волоських Хуторах проживало 550 осіб, село входило до Волоської волості Катеринославського повіту нашої губернії. Після переселення сюди нових жителів слободу перейменували на Новонаселену, розповідає "Зоря".

Під іменем Новоолександрівка село відоме з 1897 року — так записано при проведенні Першого всеросійського перепису населення. Тоді тут було 185 дворів та 1041 житель. Село швидко зростало. Напередодні Першої світової війни тут нараховувалося вже 200 дворів та 1061 житель, діяли школа і паровий млин.

Поблизу Новоолександрівки в ХІХ столітті виникли ще два села: Сурсько-Покровське і Селецьке, згодом їх приєднали до Новоолександрівки.

На території села знаходиться ландшафтний заказник — балка Цегляна (село славиться своїм цегляним заводом). Вона врізається в крутий правий берег річки Мокра Сура і є рідкісним зразком різнотравного степу, тут збереглося чимало видів степових тварин. Площа заказника — 2,5 гектара, створено його у 1992 році.

Щоденна праця обіцяє успіх

Новоолександрівка завдяки вдалому розташуванню поблизу міста і людському фактору належить до успішних сіл. Найбільше підприємство — місцевий цегельний завод, одне з найбільших в Дніпропетровській області підприємств з виробництва керамічної цегли. Нещодавно завод відзначив своє 25-річчя.

На території села знаходяться також кондитерська фабрика «Сладік», агрофірма «Новоолександрівська», спортивний комплекс з футбольним полем і футбольним клубом для дітей — місцеві школярі навчаються там безкоштовно. Населення Новоолександріеки за переписом 2001 року становить 4 502 особи. Село — центр сільської ради.

П’ятий рік сільським головою працює Олександр Олексійович Візір. Він розповів про те, як важливо не упустити жодної копійки надходжень до бюджету. А план надходжень виконано на 113 процентів. За цим — щоденна праця. Без неї бракуватиме коштів на благоустрій. Велику допомогу подають депутати райради. Сільський голова розповів: віднині на базі сільради знаходиться трудовий архів. Це спростило людям доступ до документів.

Дошкільний навчальний заклад «Світлячок» визнано кращим в області. Зусиллями сільради в садку протягом останніх трьох років зроблено капітальний ремонт, змінили дах, встановили пластикові вікна, двері. Чимало витрачено й на благоустрій території.

О. Візір розповів, як багато вкладено торік коштів і в ремонт Будинку культури в селі Старі Кодаки Новоолександрівської сільради. Це історичне село стає все популярнішим, приваблює дедалі більше туристів і потребує особливої уваги. Тут приймали гостей з Польщі, тепер поляки запрошують до себе в Сілезію. Є бажання взяти на баланс сільради і Будинок культури в селі Дослідному. Дві з половиною тисячі жителів потребують мати свій культурний осередок.

Й вишиванка для гостей з Америки


Бібліотекар Антоніна Анатоліївна Конопльова розповіла, що Новоолександрівська бібліотека, нині очолювана Оленою Михайлівною Сторчак, існує вже понад півстоліття. Бібліотека давно стала центром культурного життя. Причому обслуговує також жителів найближчих населених пунктів — Братського, лісництва, Кам’янки, Тихого і частково Дорогого. Нині до послуг читачів 9 тисяч книжок, дуже багато періодики.

Клубу «Вишиванка» майже двадцять років. Він об’єднав, ясна річ, передусім любителів вишивки. Але не тільки — один з напрямів тут краєзнавчий. Історію краю бібліотекарі доносять передусім до молоді, школярів.

У кімнаті дитячого абонементу — краєзнавчий куточок. Тут виставлені на показ вишиванки, рушники, яким понад тридцять років. Гарний портрет Т. Шевченка вишитий теж місцевою майстринею багато років назад. У рік шевченківського ювілею (2014) багато зроблено для пропаганди його творчості. А трирічні дітлахи в свою чергу зворушливо читали його натхненні рядки. Якось до села завітали гості з Америки — яким було здивування, коли Пітер прочитав «Заповіт» Кобзаря англійською. Поезія єднає народи. У книзі відгуків американський гість написав: «Я насолоджувався тим, що в бібліотеці більше дізнавався про українську історію, народ. Задоволений тим, які горді люди українці. Пітер. Міннеаполіс, США».

У бібліотеці привертає увагу стенд «Рідний край в малюнках та фото». На них — старі будівлі, сучасна церква, меморіал. Всі знімки – місцевих жителів.

До речі, Пітер і його дружина родом з України поверталися в Америку з вишиванкою.

Живуть народним мистецтвом

Лідія Миколаївна Бобракова працювала в різних місцях — зокрема, очолювала пошту, а вишивати почала в дитинстві.

— Як дитина війни, я виростала в дитбудинку в Житомирській області — там і навчилася вишивати, — розповідає жінка. — Причому так мені подобалося в цьому дитбудинку, що коли мене розшукали рідні, я навідріз відмовилася повертатися в родину. Про нас там дуже дбали, оточували добром і ласкою.

1976 року Лідія Бобракова переїхала до Новоолександрівки. Її вишивки — окраса бібліотеки. Жінка вкладає душу в виготовлені нею рушники, ікони, серветки, наволочки…

Тамара Петрівна Церцек — у клубі «Вишиванка» від самого початку. Її покійний чоловік свого часу очолював місцевий колгосп, сільську раду. Тамара Петрівна завідувала дитячим садком, була методистом. А на пенсії захопилася вишивкою.

Свої роботи — а це ікони, рушники, картини — охоче дарує людям. Її вишивки виставлялися, приміром, на козацькому святі в Старому Кодаку (село входить до Новоолександрівської сільради) з нагоди 10-річчя школи козацьких одноборств «Штурм». За двадцять років жінкою вишито сотні робіт. Деякі названі за рядками народних пісень — скажімо, «Несе Галя воду». Святкові дівочі сорочки Тамара Петрівна вишиває зрідка, але з особливим натхненням, старанно. Помічає — коли вишиває хрестиком, очі попри поважний вік не болять.

Село пишається своїми земляками


Усіх не назвати. Ось лише декілька імен. Василь Іванович Коцюба — знаний бджоляр, учасник війни, працював головним ветеринарним лікарем на племзаводі в Поливанівці, головним лікарем обласної контори бджільництва. Свого часу читав лекції з бджільництва в Дніпропетровському сільгоспінституті. Нагороджений орденом Слави, медалями.

Пишаються в селі й педагогічною родиною Овсюків. Олександр Миколайович понад чверть століття очолює місцеву школу, дружина Ольга Петрівна — завуч, викладачка фізики. Школа за ці роки вважається чи не кращою в районі, учні ставали переможцями всеукраїнських конкурсів.

Директору місцевого цегляного заводу Володимиру Сергійовичу Приймаченку завдячують збереженням виробництва, робочих місць. Місцеві краєзнавці називають ще одне гідне ім’я. Понад тридцять років працює в Дніпропетровському міжнародному аеропорту слюсарем по ремонту обладнання Віктор Сафонов. Десять років тому за багаторічну сумлінну працю його нагородили нагрудним знаком «Почесний працівник авіаційного транспорту України».

Gorod.dp.ua на Facebook.


Я  (22.05.15 12:58): Её добавить бы к Днепру вот и миллионик.! Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
150
новых лифтов планируется установить в Днепре в 2024 году.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте