Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
чт, 21 ноября 2024
21:40

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Пісні ансамблю «Богуславочка» з Павлоградського району можуть увійти до культурної спадщини ЮНЕСКО

Пісні ансамблю «Богуславочка» з Павлоградського району можуть увійти до культурної спадщини ЮНЕСКО
Старовинні козацькі пісні у виконанні фольклорного ансамблю з села Богуслав Павлоградського району слідом за Петриківським розписом можуть поповнити список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Як раніше писала «Зоря», Дніпропетровська обласна рада заручилася підтримкою Міністерства культури України у справі внесення козацьких пісень Дніпропетровщини до спадщини ЮНЕСКО. Нині триває підготовка номінаційного досьє і віриться, що у козацьких пісень є великі шанси на світове визнання, адже в області є справжні перлини — колективи, які продовжують життя народних співочих традицій, невмирущої козацької культурної спадщини.

— Ми знайшли фольклорні ансамблі та виконавців, які живуть в області, творчість яких і складає культурну спадщину. Адже саме Дніпропетровщину можна назвати краєм Січей та прабатьківщиною козаків, — зазначив голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод.

Їхні голоси — то дар Божий

Колектив ансамблю «Богуславочка» — самі жінки, без музичної освіти, але з унікальним багатоголоссям. Кажуть, їхні голоси — Божий дар, який вони зуміли розвинути самостійно.

Сьогодні середа. Бабусі мають прийти на репетицію, хоча, як говорить художній керівник фольклорного ансамблю Євгенія Хорольська, частіше тепер доводиться звозити співачок найманим транспортом. Жінки вже в літах. Найстаршим, Ганні Ковальовій та Ганні Лозі — по 82 роки, наймолодшій, Катерині Нагорній — 78! Їх лишилося семеро з того першого складу колективу, у якому було 22 учасники.

— Для кожної з учасниць наш співочий гурт — це і пісенна творчість, і радість спілкування .Тут вони обмінюються сільськими новинами. Вони ж усі вдови, дітей біля них нема. Завжди хтось щось смачненьке приготує, принесе з собою пригостити подруг по ансамблю, — говорить Євгенія Іванівна.

Євгенія Іванівна ділиться думками про важливість збереження для нащадків безцінної української народної культури, традицій, пісні, козацької спадщини.

— Тому, — говорить моя співрозмовниця, — я дуже вдячна голові обласної ради Євгену Удоду за його турботу про те, аби не було втрачено культурну спадщину нашого краю, зокрема, колишньої козацької слободи Богуслав.

Саме в нашій області знаходилися останні п’ять запорізьких козацьких паланок і саме в наших селах найбільш свіжа пам’ять про традиції та культуру предків. Багато запорізьких пісень вже забуто назавжди, але, як підкреслює експерт ЮНЕСКО, заступник голови експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини Міністерства культури України Ілля Фетисов, саме дніпропетровці відрізняються особливим ставленням до власної історії, зокрема, до козацького епосу. А ще, за його словами, Дніпропетрощина вражає тим, що це справжня енциклопедія фольклорних стилів — кожне село має свої традиції.

Легенда то чи правда, однак старі люди переповідають, що ніби десь там у сімдесятих роках призначили у Богуслав батюшку, який закінчив семінарію у Москві та навіть співав у патріаршому хорі. От прийшов він знайомитись з півчими, а регентша йому: «Може, отче, у патріаршому хорі й справді ангельські голоси, але так, як співають у Богуславі, не співають більше ніде».

У церковному хорі тоді співала переважна більшість майбутнього фольклорного ансамблю «Богуславочка». Дослідники українського аутентичного співу й досі дивуються: як жінки, що ніколи не бачили нот, співають на чотири-п’ять голосів! Як, не маючи нотних партій, вони тримають гігантське багатоголосся, усю фактуру? Й саме Богуславу, підкреслюють, притаманна така техніка співу.

Багатий на таланти Богуслав

Навряд чи у Павлоградському районі є ще таке село — справжній клондайк народних умільців. Про одного з них — коваля-віртуоза, шахтаря «по сумісництву» — Геннадія Танчика свого часу писала «Зоря». Певне, блоху підкувати він не брався, але створені ним дива — баня у вигляді справжнісінької бригантини, ажурне плетиво журавля — колодзя на городі та й сам власноруч споруджений будинок — просто вражають. Між тим, мене більш за все цікавить феномен фольклорного ансамблю «Богуславочка». Звідки узявся, з чого почався…

— Вийшло усе спонтанно, — пригадує колишній голова Богуславської сільської ради Ніна Прокопівна Гордиченко. – Мода тоді на агітбригади була. Їздили по бригадах, сусідніх селах. А всі ж працювали на своїх роботах. Хто на фермі, хто у полі. До того ж ще хазяйство вдома. Отак згуртувалися доярки, свинарки, продавці, були й залізничники з нашої станції, почали згадувати пісні своїх батьків, дідів, прадідів. Річ у тім, що пісні передавалися з покоління у покоління на слух й ніколи не записувалися.

За 30 років існування «Богуславочки» самобутні артисти брали участь у різних престижних конкурсах та фестивалях. Й навряд чи треба говорити, що без них не обходиться жодне сільське свято! У репертуарі бабусь старовинні обрядові, побутові пісні, частівки, зокрема, й власна творчість. Буває, зберуться, зажуряться та й просять Ганну Хорольську: «А ну, Галю, давай своєї!» Й от уже лине «Я з тобою, Ваню, та й не нажилася» — історія про нерадісну долю вдови. Власне, це доля й самої Ганни Олексіївни, яка змолоду поховала чоловіка й потім більше не виходила заміж.

Протягом усіх років існування ансамблю його учасниці дотримуються правила — не йти на компроміс з тенденціями сучасної культури, щоб зберегти фольклор у первісному вигляді. Євгенія Хорольська добре знає настрій та характер своїх бабусь.

— Аби я сказала їм: нам, мовляв, треба якось осучаснитись й спробувати заспівати щось з хітів, переконана — вони б підняли мене на сміх. Ну навіщо нам когось переспівувати! Чули ми про «Буранівських бабусь» з Росії, які перемогли на Євробаченні. В наших вік уже не той, а так можна було б і собі на Європу замахнутися.

У народних артисток з села Богуслав інше завдання — передати пісні, які співали не лише їхні дідусі й бабусі, а й прадідусі та прабабусі. От тільки б пам’ять не підводила.

Якось прибула до Богуслава фольклорна експедиція з Києва. Багато чому здивувалися фахівці, коли зустрілися з бабусями, попросили їх заспівати. «Вони як заклали купу, по-народному кажучи, колінець!.. Їхній спів перевершив будь-які мої уявлення про протяжність народної пісні, бо це нескінченні куплети, які тягнуться, перекручуються. І ще вразило максимальне вокальне розгалуження. Це рідкісне явище: зазвичай у народних піснях два-три голоси, а тут доходило до п’ятиголосся, дуже своєрідна манера з відвертим копіюванням чоловічих голосів. Відчувалося, що спочатку існувала чоловіча традиція співу, котра перейшла у жіноче середовище і дуже гарно збереглася у такій формі. Це справляло надзвичайне враження», — писав у звіті про експедицію тоді керівник столичного фольклорного ансамблю «Божичі» І. Фетисов.

— А де ж тепер ті чоловічі голоси? Не чутно їх сьогодні, — запитую.

— На жаль, немає. Останньою була Катерина Буклаєнко. Співала справжнісіньким басом. Та що там чоловічі голоси! Навіть гопак навприсядки танцювали жінки.

Олег Скрипка став хрещеним батьком

Після відвідин столичних гостей, а це було у 2005 році, «Богуславочку» запросили у Київ на музичний фестиваль «Країна мрій», одним з організаторів якого був відомий український музикант Олег Скрипка. Там він представив артисток тодішньому президенту Віктору Ющенку. Вже не жартома, а з повагою почали називати богуславці своїх співачок народними артистками. А воно й справді слава пішла.

Співаки самих «Божичів» захотіли записати пісні «Богуславочки» у своєму виконанні. Для цього молоді артисти спеціально їздили на Павлоградщину, щоб брати тут майстер-класи. Їздили до тих пір, поки вимогливі богуславські бабусі не задовольнилися результатом й не дали добро на запис.

Сьогодні кожна виконавиця в ансамблі на вагу золота, говорить Євгенія Хорольська. Адже кожна жінка співає своїм рідним голосом, та як воно буде далі, моя співрозмовниця не знає. Ганна Лоза, їй 81 рік, травмувала ногу, щойно повернулася з лікарні, але біль у нозі не проходить. Чи зможе далі жінка співати в ансамблі, невідомо. А вона заспівувачка першим голосом майже в усьому репертуарі.

Є сподівання, що все ще обійдеться. Тим більше, що бабусь намагається «тримати у бойовому строю», й не лише у професійному розумінні, баяніст Анатолій Іванович. Музикант за освітою, він їздить у Богуслав з Павлограда. Донедавна жінки співали акапельно, але з віком голоси почали здавати, довелося запрошувати акомпаніатора.

— З його появою бабусі аж помолодшали. Анатолій Іванович працює ще й з хором, так вони його до хору страшенно ревнують, — розкриває секрет Євгенія Іванівна. — Було, проводимо «Зимові вечорниці» чи день села, в кінці столи понакриваємо. Бабусі його від свого столу не відпускають. Одно підкладають йому то вареничків, то пиріжечків.

…Тож нехай якомога швидше пісні богуславських бабусь поповнять всесвітню скарбницю нематеріальної культурної спадщини, щоб стоячи аплодували тим пісням в усьому світі.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
45
стихійних сміттєзвалищ ліквідували у Дніпрі за 2022 рік

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте