Де відпочити? Репортаж з Ольвії

При злитті Південного Бугу і Дніпра

Довідники повідомляють, що на місці з’єднання двох великих річок — Південного Бугу та Дніпра (в давнину Гіпаніса та Борисфена) — розкинулось квітуче античне місто Ольвія. Його назва в перекладі з грецької означала «щасливе». Місто заснували у VI столітті до н. е. вихідці з грецького міста Мілет в сучасній Туреччині, і проіснувало воно до IV століття вже нашої ери.

…Ми приїхали до заповідника, коли пекуче степове сонце було у розповні літа. За масивними воротами починалося одне з найбільших античних міст сучасної України. Пригадалися слова нашої землячки доктора історичних наук, відомого археолога Ірини Федорівни Ковальової:

«…знову побачила зелені води Дніпрово-Бузького лиману, які вилизують руді схили берегів біля сучасного села Парутине — стародавньої Ольвії. Знову біжать за обрій сизі від полину пагорки, звивається між ними шлях, викладений камінням, що колись було баластом у грецьких торгових суднах. Той шлях веде у верхнє місто з площею для народних зборів та священною ділянкою — Теменосом».

Тут лишилась часточка серця

Так могла написати людина, яка не приїхала до Ольвії на годинку-другу, а яка зріднилася з цією землею. Так воно і є. Відомий український науковець Ірина Федорівна Ковальова у 1967—1969 роках очолювала дніпропетровську групу археологів в Ольвії. Тоді там працювали експедиції й інших вузівських центрів Союзу. Табори студентів-археологів були в нижній частині міста. На ціле літо оживало життя в античному місті.

В нашому університеті нині викладають колишні студенти — учасники тих розкопок в Ольвії: нині доктор історичних наук професор, проректор Валентин Іваненко, кандидат історичних наук, заступник декана В’ячеслав Мирончук. Час від часу вони говорять своєму колишньому викладачеві Ірині Федорівні: «А давайте знов поїдемо до Ольвії…» Ті дні й місяці назавжди лишилися в їхніх серцях.

Керівником археологічних розкопок в Ольвії в той час був відомий український археолог київський професор Лазар Славін (1906—1971), учень Бориса Формаковського. Славін ще з 1936 року і до самої смерті був очільником розкопок в Ольвії. Професор Ковальова тепло згадує Лазаря Мойсейовича, автора багатьох книжок про Ольвію.

Це місто недарма називають невід’ємною частиною культурної спадщини України. Ольвія була однією з чотирьох найбільших античних держав Північного Причорномор’я. Раднарком УРСР 1921-го видав постанову про охорону Ольвії. А через три роки територія Ольвії та її некрополя оголошується національним надбанням України. В 1926-му територія Ольвії стає заповідною зоною. 1938-го її передають у систему Академії наук України, де знаходиться до цього часу.

Указом Президента України 2002 р. заповідник Ольвія отримав статус національного. Територія заповідника включає стародавнє місто Ольвію з некрополем та найдавніше античне поселення на острові Березань навпроти Очакова. Територія заповідника з островом Березань становить 290 гектарів.

Перед нами лапідарій — сховище виробів з каменю. У цьому павільйоні чого тільки немає! Мармурові голови, уламки рельєфів, шматок руки мармурової фігури, стоси черепиці, великі фрагменти амфор… Колекція нараховує понад вісімсот предметів. Власне лапідарій — це одне крите приміщення і три відкриті майданчики. Тут і архітектурні деталі міських і культових споруд, скульптура, лапідарні написи, вироби господарського призначення і пов’язані з морською справою, предмети з некрополя. Лапідарна колекція має велике науково-пізнавальне значення. Її предмети висвітлюють нащадкам різні питання історії побуту, релігії, мистецтва. До матеріалів колекції повсякчас звертаються вчені України і зарубіжні дослідники.

Ольвію вважають унікальною пам’яткою античної культури на території України. Як припускають учені, близько середини V століття до н. е. Ольвію відвідав «батько історії» Геродот.

Чималу територію міста, здається, годі обійти, та ще й за немилосердної спеки. А поруч же ані кущика, ані деревця. Саме німе каміння…

Ольвійська держава була класичним прикладом античного полісу з усіма його особливостями й ознаками. Розвивається економіка, Ольвія починає випуск великої литої монети. Місто підтримувало широкі торгові зв’язки з великою кількістю грецьких міст.

Народні збори видавали закони

Перенесімося подумки на два з половиною тисячоліття назад! Античний поліс складався з міста Ольвії — культурно-політичного і торгового центру і хори. За своїм політичним впорядкуванням це була демократична рабовласницька держава. Але в такій державі на виборах брали участь тільки повноправні громадяни. Прав громадянства були позбавлені жінки, іноземці й раби. Законодавчими органами були народні збори — еклесії. Народні збори видавали закони, вирішували питання війни і миру.

Вдивляєшся у випалений сонцем степ і уявляєш події Великого походу Олександра Македонського. Бо ж саме тут наприкінці IV ст. до н. е. біля стін Ольвії, а, можливо, і частково на її території, розташувався македонський тридцятитисячний гарнізон на чолі з полководцем Олександра — Зопіріоном, який прийшов у регіон з однією метою — упокорити скіфів.

Досягши найвищого за всю свою історію розвитку, Ольвія значно зросла. Площа міста сягає 50—55 гектарів, кількість населення — 20-ти тисяч осіб. До кінця IV століття місто починає випускати власні золоті монети.

Розквіт і занепад

А потім настала криза. Великі багатства накопичуються в руках окремих громадян. Картину початку кризи в Ольвії добре змальовує один з найвизначніших лапідарних пам’ятників — почесний декрет на честь ольвійського багатія Протогена. Олігарх неодноразово позичав державі великі суми грошей для заготівлі хліба в неврожайні роки, на подарунки вождям ворожих племен.

Ольвія змушена визнати владу скіфського царя Скілура, який у цей час карбує тут монети зі своїм зображенням. Після смерті Скілура Ольвія входить до складу Понтійської держави. У середині І століття до н. е. Ольвію повністю розгромили розбійницькі племена гетів.

Близько ста років місто лежало в руїнах. Пізніше борисфеніти знову заселили його. Але відновлена Ольвія вже нічим не нагадувала колишнього квітучого міста. Воно вже займало лише частину своєї попередньої території, кількість населення становила близько двох тисяч. Згодом ще відбувається деяке пожвавлення в Ольвії, поступово відновлювалися торгівля, ремісничі виробництва, сільське господарство. Та минулої величі вона не досягла, лишившись другорядним центром.

…Йшли роки, століття. Пустеля панувала над безлюдним містом. Розвалювались стіни будинків, руїни пишно заростали травою. Першими людьми, які кілька століть тому ступили на колишню ольвійську землю, були турки. Вони по-варварському знищували і грабували матеріальні й культурні цінності. Руїни Ольвії стали місцем добування каменю для будівництва міст. Відтак повністю знищені наземні споруди Ольвії. Наприкінці XVIII ст., коли територія відійшла до Росії, лише деякі кам’яні стіни і кургани над старими могилами нагадували про колись квітуче, а тепер поховане під землею місто.

Перші систематичні розкопки Ольвії здійснив археолог Борис Фармаковський з 1902 по 1926 роки. Він розкопав оборонні споруди міста, багаті житлові квартали в південній частині нижнього міста, на території цитаделі, а також кам’яні склепи Зевсового кургану та кургану Евресивія та дружини його Арети.

Спускаємося до склепу під Зевсовим курганом. Тут поховали багатого ольвіополіта. У склепі приємна прохолода, тут тимчасово рятуєшся від занадто щедрого сонця.

Вівтарі, жертовники, місця колишніх храмів. Коло одного з вівтарів екскурсовод пропонує покласти руки на древнє каміння й загадувати бажання. Екскурсанти охоче пристають на це: допоможе чи не допоможе, а такої нагоди не пропускають.

…Зграйка відвідувачів заповідника з’юрмилася біля купи битої кераміки. Кожному хочеться прихопити камінчик. У ньому акумульована не просто пам’ять проминулих тисячоліть, а й тепло цієї землі.