Священик Андрій Пінчук створив у Волоському Музей української старовини

Створений він під покровом сільського храму — при парафії святого Архистратига Михаїла Дніпропетровської єпархії Української православної церкви. Заходиш у храм Божий — і після служби можеш тут же відвідати храм пам’яті, експозиція якого розташувалася в церковній прибудові. Таке зустрінеш нечасто.

Прийміть історію в дар…

— Про наше село вже є статті та книги, — розповідає про ідею створення музею настоятель Архангело-Михайлівської церкви священик Андрій Пінчук. — Наприклад, книга «Козацький край» відомого українського історика, уродженця нашого села Юрія Мицика. Також є опис дніпровських порогів у книзі Дмитра Яворницького «Дніпровські пороги» і кілька історичних заміток у районній, обласних газетах. Тому ми досліджуємо і напишемо літопис свого села самі. Заснування села волохами (румунами) у 1769 році — це лише перша його сторінка. Хоча археологічні розкопки свідчать про те, що місцевість, на якій розташоване Волоське, була заселена вже в дохристиянські часи. А скільки ще людей приїхало сюди з різних міст України і кожен вніс свою лепту в життя села. Але нащадків корінних жителів сьогодні залишилося мало. Хочеться зберегти в пам’яті цікаву історію створення села, будівництва храму, місцеві традиції та звичаї.

Отець Андрій за світською освітою історик. Тому, як пояснила нам парафіянка храму і один з організаторів роботи сільського музею, також історик, Ніна Ткачова, при виборі місця під сховище експонатів та експозицію спершу подумали про церковну будівлю.

Коли ентузіасти почали збирати перші експонати для музею, то зрозуміли, що це буде навіть не музей села, а музей української старовини, історії взагалі. Виявилися доречними ікони старовинного письма, скриня з петриківським розписом, численні предмети побуту і домашнього начиння — полтавські, волинські, придніпровські. Та й колекція рушників представлена вишивками з кількох регіонів України.

Зберігається тут і дивовижний рушник однієї з найстаріших мешканок села та парафіянки храму — Марини Григорівни Тарасової. Ще дівчинкою разом з батьками вона посіяла льон, зібрала врожай, переробила його, зробила пряжу, з якої виткала полотно і власноруч вишила весільний рушник А коли Марині Григорівні було вже за 80 років, вона принесла його в дар сільському музею. І тепер цей експонат займає почесне місце в експозиції.

Привертає увагу і відділ нумізматики, де представлені монети і купюри царських часів, тимчасового уряду, гроші нацистської Німеччини, які були в ходу під час окупації села німецькими військами. Взагалі селяни жваво підтримали ініціативу створення музею і діставали із засіків сімейні реліквії, все цінне та ексклюзивне, в основному предмети побуту, посуд — горщики, діжки, прядку, ткацький верстат… Пропонували речі і з не такого далекого минулого. Адже те, що не представляє цінності сьогодні, може стати унікальним через 10 — 15 років. Так що колекція постійно і старанно поповнюється.

Таємниці старого села розкривають юні екскурсоводи

Понад рік тому, побувавши в гостях у батька Андрія, журналісти «Зорі», можна сказати, виявилися глядачами на «генеральній репетиції» музейної екскурсії: учениці недільної школи, учасниці театральної студії, створених при храмі, одягнувшись у національні костюми, розповіли про зібрані експонати. Як зізналися юні екскурсоводи, для них розповідь про експозицію та історію села була першою публічною, і дівчатка трохи хвилювалися, але від цього екскурсія тільки набула теплий, душевний характер. Пізніше сільський музей відвідав і благословив митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней.

Частими гостями тут стануть журналісти обласних та регіональних видань, паломники-парафіяни інших храмів єпархій Дніпропетровщини, історики, краєзнавці та любителі старовини. І кожного разу екскурсія зазвучить по-новому, новий штрих додасться і в експозицію. Тут по-новому використовують історичні матеріали та долучають їх до сучасності. Адже минуле не йде на спочинок, воно продовжує трудитися. Тому що тільки тоді можна говорити про горезвісну нитки, що зв’язує покоління.

Метою створення музею, за словами Андрія Пінчука, є не тільки популяризація історії України і «малої батьківщини». Робота в музеї дасть можливість дітям формувати свій світогляд на основі традицій православ’я, а також спробувати свої сили в різних видах наукової діяльності та пошуково-дослідницькій роботі. Отримані знання стають базою для формування також історичного, патріотичного світогляду молоді. Впевнена, роль музеїв тут недооцінити не можна.

Однак традиційних, класичних методів музейної освіти і виховання юнацтва сьогодні вже недостатньо. Дітлахи-то у нас вже зовсім інші! Для сучасної дитини або молодої людини події Великої Вітчизняної війни — історія давня. Це час її прадідуся, а то й прапрадідуся . Тому дуже актуальна проблема «осучаснення» такої традиціоналістської структури, як музейна. Один з напрямів — оцифровка музейних та архівних фондів. На сайті Архангело-Михайлівської парафії можна подивитися відео-екскурсію по музею української старовини. У прихожан-організаторів музею є ідея — зробити експонати діючими: щоб можна було шити старовинними голками, розпалювати піч і випікати хліб за старовинними рецептами, ткати на древньому ткацькому верстаті… У цілому, концепція сільського музею представляє собою не стільки сховище історичних цінностей, а культурно-освітній центр за принципом сучасного європейського музею. Вірніше сказати, музей стане структурною складовою такого центру в селі Волоське.

При настоятельстві священика Андрія Пінчука в православному приході з 2003 року діє Центр духовного і творчого розвитку дитини, при якому діти села можуть безкоштовно відвідувати уроки добролюбства, хорового співу, рукоділля, творчої майстерні, шахів, англійської мови. Проводяться дитячі літургії та свята, організовуються паломницькі поїздки. Працює бібліотека, аудіотека.

Автентичний музейний дух — під новим склепінням

Про благородну і плідну діяльність священика Андрія Пінчука, настоятеля парафії святого архистратига Михаїла с. Волоське та керівника відділу у справах сім’ї Дніпропетровської єпархії УПЦ, голові благодійної організації «Сяйво веселки» і ДБСТ наша газета неодноразово писала. Музейна справа — одна з граней його невтомної натури.

Незабаром сільський музей придбає нову прописку, нові стіни. У Волоському на виділеній під будівництво ділянці землі ведуться роботи по зведенню нового храму на честь Преображення Господнього. Його будівництво стане відродженням кам’яного Преображенського храму, побудованого в 1863 році і зруйнованого в 1935-му.

Церкву побудують у візантійському стилі, і вона буде головною будовою цілого церковно-громадського комплексу.

— Ми хочемо, щоб новий храм став духовним центром села, — каже о. Андрій — На території майже в 1,5 га будуть розміщені будівлі трапезної, актового залу, музею, над розширенням колекції якого ми старанно працюємо. З’явиться великий дитячий майданчик і теплий спортзал для дітей і дорослих. Це — одне з пріоритетних завдань, оскільки у нашій сільській школі немає залу для занять фізкультурою. А ще — «Дитяче село» для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це стане продовженням нашої багаторічної роботи у наданні допомоги таким дітям у набутті сім’ї.

Розповів настоятель приходу і про плановану долю будівлі, в якій зараз знаходиться Архангело-Михайлівський храм, переобладнаний колись з лазні. — — Приміщення буде повністю пристосоване для місії з дітьми. Храм у ньому залишиться для здійснення «Дитячих літургій», також там буде навчальна аудиторія, бібліотека, невелика трапезна для дітей недільної школи. Приміщення музею української старовини буде переобладнане під ще одну аудиторію і з’явиться баптистерій для хрещення повним зануренням тих, хто приступає до цього таїнства, — зазначив священик. А в оновленому сільському музеї української старовини збережеться сьогоднішній автентичний дух шляхетного музейного ремесла.