Історія Дніпра: Парку імені Шевченка – 100 років!

Міський сайт продовжує розповіді про видатні історичні та туристичні об’єкти нашого міста, про маловідомі факти.

У цьому році виповнюється 100 років Центральному парку імені Т.Г. Шевченка. Ні, не самому парку, а його назві, до якої звикли за ціле століття декілька поколінь мешканців та гостей міста.

100 річчя назви парку – чудовий привід згадати, як проходило перейменування, чим жив парк 100 років тому і які ще цікаві історичні події в ньому відбувалися. Адже, крім цього незвичного ювілею, у 1925 році в житті парку та палацу здійснилися великі перипетії…

Чому головний парк нашого міста «перенайменували» у 1925 році і чому саме на честь Т. Г. Шевченка? Як проходило це перейменування? Які зміни відбулися в долі палацу в парку 100 років тому? Хто став новим господарем старого палацу? Як виглядав проект першого пам’ятника Т.Г. Шевченкові в парку, презентований у 1925 році? Хто були його автори й де він мав розташуватися?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович Кавун.

Нове ім’я старого парку: парк імені «товариша Шевченка»

«Події революції 1917-1920 років та встановлення нової радянської влади кардинально змінили життя та обриси старого парку над Дніпром, - розповідає Максим Кавун. - Колишні господарі палацу та парку – дворяни – були частково винищені більшовиками, частково емігрували….

За двадцять років, які пройшли після революції, колишній дворянський Потьомкінський сад перетворився на «парк культури та відпочинку», якому надали ім’я Тараса Григоровича Шевченка.

Що відбувалося на території Потьомкінського саду в період революції – достеменно невідомо. Історичних джерел залишилося вкрай обмаль, але й ті, які збереглися, малюють доволі жалюгідну картину. Сад, розташований на південно-східному схилі Соборної гори, у 1917-1919 рр. опинився в епіцентрі артилерійських обстрілів міста різними військами, які стояли на лівому березі Дніпра.

Рослинність на території саду постраждала не тільки через артобстріли. Дерева парку були частково вирубані місцевими мешканцями, які відчували нестачу дров.

Відомий письменник Валентин Петрович Катаєв, в автобиографічному романі «Кладовище в Скулянах», описав свій візит до міста влітку 1919 року:

«Я с трудом узнал знаменитый Потёмкинский парк на высоком берегу Днепра, знакомый мне с детства своими вековыми дубами, а теперь наполовину вырубленный. Черные бархатные бабочки со сложенными крыльями сидели на громадных древесных пнях. Далеко внизу, отливая оловом, струился широкий Днепр...».

1925 рік дійсно став переломним у житті старого парку – відбулася символічна зміна його назви та розпочалась його кардинальна реконструкція. У серпні 1925 року рішенням міської ради та окружного виконкому Потьомкінський сад був перейменований на «парк імені Т.Г. Шевченка». Тоді ж був розроблений перший проект пам’ятника Т.Г. Шевченку в парку.

На новому плані міста 1925 р., додатку до довідника «Вся Екатеринославщина» (1925), було вказано:

«Указатель учреждений и организаций. (См. соответствующий номер по плану). 1. Парк имени Шевченко. 2. Дом отдыха рабоч. Центстрахкассы» (це колишній Потьомкінський палац).

Нова назва парку цілком відповідала ранній політиці радянської влади. Тенденція на українізацію, доволі помітна в 1920-і роки, сполучилася з увічненням постаті поета, як «виразителя волі пригнобленої маси трудящих». Шевченко, якого йменували в ті роки «пролетарським поетом», досить органічно вписався в новий радянський ідеологічний пантеон.

Існувала ще одна історична прив’язка саме такого перейменування. Справа в тому, що восени 1843 року Тарас Григорович ненадовго відвідав тодішній Катеринослав, де провів кілька днів. Жодних джерел про його перебування в місті не збереглося. Але він точно не міг проминути Потьомкінський сад, тим більше пов'язаний з ім’ям засновника, старого козака Лазаря Глоби. Тому припущення, що Кобзар відвідав 1843 року цей парк, має під собою серйозні підстави.

Отже, у 1925 році парк отримав нову назву. Як зафіксовано в звіті міської ради за 1925 рік: «приступлено к... полному переустройству бывш. Потёмкинского парка».

Вже до 1927 року була виконана значна частина робіт по реконструкції старого парку. У березні – вересні 1927 року було заново «засажено в парке Шевченко, бывш. Потёмкинский 5 десятин» земли.

Цікавий опис реконструкції парку знаходимо в «Записках очевидца» Анатолія Стародубова. 13 вересня 1927 року автор занотував:

«…пошел в Шевченковский парк. Зашел в него и удивился: от старого Потёмкинского сада нет и помину. Заново распланированные аллеи, цветники, молодые посадки. От старых деревьев ничего не осталось кроме разве липовой аллеи. Прошел до обрыва к Днепру и там уселся на скамье на каменной оцементированной вышке, откуда открывается чудесный вид на Днепр, на реку Самару, на леса и степи за Днепром».

Надалі ж розпочалося переформатування парку у відповідності з радянською концепцією «парку культури та відпочинку». Парк повинен був максимально розширити соціально-культурні функції для робітників та селян.

Постанова «Про організацію в м. Дніпропетровському парку культури та відпочинку» на базі парку імені Т.Г. Шевченка була ухвалена Президією Дніпропетровської міськради 2 жовтня 1930 року. В ній говорилося:

«1). Організацію в м. Дніпропетровському парку культури та відпочинку вважати за потрібне. 2). Місцем розташування парку обрати місце, де зараз міститься парк ім. тов. Шевченка, та прилеглі до нього вільні площі (вільні місця проти будинку відпочинку ім. Ільїча та площу Жовтневої революції)».

На підготовку проєкту «парка культури та відпочинку» та першочергові роботи з його організації міська рада виділила 5 000 карбованців.

Цікаво, що в рішенні 1930 року парк названий «парком імені товариша Шевченка». З часом «товариш» зник, і сьогодні парк називається «просто» імені Т.Г. Шевченка.

Палац у парку: не став музеєм, а перетворився на робітничий санаторій

Найстаріша будівля міста – Потьомкінський палац, збудований у 1787-1789 роках, в часи революції залишився буквально напризволяще. Палац перестав бути штаб-квартирою катеринославського дворянства. Старий палац мав стати… університетом або музеєм, а став робітничим санаторієм, щоправда тільки на шістнадцять років.

У 1919 році палац офіційно передали заснованому у 1918 році Катеринославському університету (нині ДНУ імені Олеся Гончара). Існують відомості, що на першому університетському балу 3 листопада 1918 року в палаці була присутня тодішня зірка кіноекрану Віра Холодна.

Зберігся дуже цікавий і за змістом, і за орфографією документ 1919 року. Це лист-прохання Попечительської ради Катеринославського університету до міністра освіти УНР від 21 січня 1919 року:

«В распорядження Університету з 1 січня цього року було передано місцевим відділом громади, осіб, записаних в родовідні книги, приналежний йому будинок Потьомкінського Дворця, о передачі якого велись перемовини ще з липня місяця минулого року... Між тим по распорядженню квартирно-військового бюро при управлінні коменданта м. Катеринослава весь будинок був реквізован для потріб Військового відомства. З огляду на надту потрібність Університету в скористуванні Потьомкінського Дворця Попечительна Рада Катеринославського Університету звертається до Вас з ласкавим проханням про відміну зазначеной реквізиції та зоставлення Дворця для потреб Університету».

Навесні 1919 року тут розпочалися заняття природничого відділення. Однак у подальшому університет перейшов в інші будівлі.

Цікаво, що на початку 1920-х років Дмитро Іванович Яворницький клопотався про передачу палацу для потреб історичного музею. Музей імені Поля під час революції отримав назву «Народний музей Катеринославщини», а в 1920-і роки «Катеринославський», а згодом «Дніпропетровський крайовий історико-археологічний музей».

Палац, зі збереженими інтер’єрами та предметами побуту, мав би стати чудовим музейним центром. Однак цій ідеї Д.І. Яворницького реалізуватися не судилося. Єдине, що вдалося – врятувати деякі предмети з інтер’єрів палацу. Зокрема, збереглися два унікальні крісла з палацу, прикрашені гербом Катеринославської губернії, які тепер експонуються в історичному музеї, та в його філії – Музеї історії місцевого самоврядування Дніпропетровської області.

Врешті-решт, у 1925 році в колишньому Потьомкінському палаці був відкритий… робітничий санаторій. Довідкова книга «Вся Екатеринославщина» на 1925 рік наводила такі дані: «Из архитектурных реликвий можно указать на быв. Потёмкинский дворец, сооружение которого относится к 80-м годам XVIII столетия. Дворец полуразрушен».

На плані міста 1925 року Потьомкінський палац уже значиться як «Дом отдыха рабочих Центстрахкассы». Надалі він називався «Дом отдыха рабочих имени Ильича». В ті часи робітничі санаторії відкривалися у багатьох колишніх палацах еліти. Символом такої політики став Лівадійський палац – літня резиденція Романових у Криму. Згідно урядового декрету, він був перетворений на робітничий санаторій. Відкрився санаторій у Лівадії в червні 1925 року. Виявляється, що майже одночасно відкрився робітничий санаторій й у Потьомкінському палаці.

Будинок відпочинку робітників у палаці існував аж до початку бойових дій влітку 1941 року.

Надалі майже повністю розтрощена споруда була відновлена аж у 1952 році й відкрита наново як «Палац культури студентів». Цю назву та функцію палац зберігає й дотепер.

Перший проект пам’ятника Шевченку: задумливий Кобзар на березі Дніпра

Одночасно з перейменуванням парку на честь Т.Г. Шевченка у 1925 році було презентовано й перший проект пам’ятника поетові в парку. Ця сторінка історії маловідома широкій громадськості.

Зображення першого проекту вміщене в довідковій книзі «Вся Екатеринославщина» на 1925 р. Фото малюнка супроводжується підписом.

Скельні виході, по суті, початок Дніпрових порогів, мальовнича рослинність та чудові панорами з високих дніпровських схилів – нібито декорації до творів Т.Г. Шевченка – надихнули місцевих скульпторів.

Виявляється, що на хвилі революційного піднесення й перейменування парку й було створено перший проект пам’ятника поетові. У підписі під малюнком сказано, що «проект разработан скульптором Теннером, совместно с проф. архитектором Грузенбергом».

Автор проекту – скульптор Григорій Самуїлович Теннер – був досить помітною фігурою на культурному небосхилі міста 1920-х років. Скульптор-новатор, проявляв себе у різних вимірах. Зокрема, він став автором першого пам’ятника В.І. Леніну, відкритого в річницю його смерті, у січні 1925 року, на площі перед Міським садом. Нині це Половицька площа, бюст знесений ще в 1930-і роки, а на його місці «вічна» будова метро.

Того ж 1925 року Теннер виконав цікавий проект пам’ятника Т.Г. Шевченку. Автор архітектурної частини проекту – архітектор Оскар Грузенберг, в подальшому зробив непогану кар’єру, й працював у Москві та Ленінграді (Санкт-Петербург).

Малюнок зображує пам’ятник поету, розташований на високому прямокутному постаменті. Кобзар сидить у глибокій задумливості. Монумент розташований поблизу берегової частини, й розкритий з видом на Дніпро.

Цікаво, що постамент пам’ятника оформлений як фонтан, з якого вода стікає в чашу! Така модель пам’ятників була вельми популярна у XVIII-XIX століттях.

Від постаменту з обох боків розташовані напівкруглі лавки, на яких сидять студенти, які читають твори Кобзаря. Дуже цікава та оригінальна ідея! Проект першого пам’ятника позбавлений пізнішої радянської монументальності. Він надихає своїм ліризмом, а також чудовою прив’язкою до історичного ландшафту.

На жаль, презентований у 1925 р. перший проект пам’ятника Т.Г. Шевченку Г. Теннера та О. Грузенберга в парку не був реалізований.

Але ще в 1930-і роки на розташованій у парку «Алеї письменників» був встановлений простий бюст Т.Г. Шевченка. Він і став першим пам’ятником поетові в парку. Цей бюст був зруйнований у часи Другої Світової війни.

Перший монументальний пам’ятник Т.Г. Шевченку в парку був відкритий у 1949 році. Сьогодні від нього залишився тільки постамент, розташований біля колишнього ресторану «Маяк». А в листопаді 1959 року було відкрито пам’ятник на острові, висотою 20 метрів, найбільший в Україні та світі. Автором обох пам’ятників був відомий скульптор Іван Зноба.

Але це вже зовсім інша історія…

***

Століття тому Центральний міський парк отримав ім’я Тараса Григоровича Шевченка. На жаль, перший ліричний проект пам’ятника поетові не був реалізований. Старий палац не став музеєм, а перетворився на робітничий санаторій, а надалі на Палац культури студентів. Промайнуло ціле століття, а старий парк так само популярний та улюблений містянами, як і 100 років тому», - завершує Максим Кавун.