Всього п’ять Вітрівок на Україну
…Розкішний кущ шипшини червоно палахкотить на вулиці Кооперативній. Як такий не сфотографувати разом з його рожевим усміхом? «О трояндо дика — красне диво», — написав поет Михайло Чхан. — «Вище квітку в і т р о в у та горду!»
Населення Вітрівки за переписом 2001 року становило 442 осіб. Село Вітрівка знаходиться біля витоків безіменної пересихаючої річечки. Нижче за течією на відстані в 2,5 км розташоване село Червоне (Андріївка).
На території України п’ять населених пунктів з назвою Вітрівка. Існує навіть версія, що село заснували геологи. Хтось каже, що його заснував до революції пан Вєтров. Проте в селі вам скажуть, що Вітрівка заселена переселенцями з Кременчуцького району на Полтавщині, з яких більшість були уродженцями тамтешньої Вітрівки. З достовірністю можна сказати: чималу частку населення складають переселенці з ближніх малих сіл Михайлівки, Настополя тощо.
Своє знайомство з селом ми розпочали з вулиці Кооперативної, де стоїть меморіал на честь загиблих у війні. Жінка в жалобі з лавровим вінком у руках в оточенні дзвонів пам’яті. Меморіал доглянутий, реконструйований у 2011 році до Дня Перемоги. Посильну допомогу надав генеральний директор «Дніпрогазу» Юрій Френкель, у якого тут похований дід, загиблий в роки війни. Юрій Давидович постійно піклується і на свято Перемоги приїздить сюди з родиною.
«Красноармеец Андрей Сергеевич Горшков, родом из Славянска, получил задание разведать силы противника в Ветровке. Незаметно он пробирался в село, поднимает панику в тылу врага, возвращается и доносит командованию полка о расположении огневых точек в селе. Это дало возможность с малыми потерями занять Ветровку». (Фоменко Николай. Гремели бои в Приднепровье. Записки офицера. Днепропетровск. Издательство «Проминь», 1975).
Є школа – живе село
У Вітрівському навчально-виховному комплексі «Вітрівська загальноосвітня школа І—ІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад» ми зустрілися з директором Миколою Васильовичем Шульженком. Він розповів, що до цього існувала Вітрівська неповна середня школа, а два роки тому виник комплекс. Це було викликано тим, що дошкільного закладу не було і за підтримки голови райдержадміністрації Юрія Коваля, батьків, спонсорів відкрили навально-виховний комплекс. Тобто на базі школи відкрили дошкільний заклад. Зараз тут навчається 31 дитина, в дитячому садку — вісім.
— Школа невелика за кількістю дітей, але по наданню якості знань ми не в останньому числі не тільки на рівні району, але і області, — говорить Микола Шульженко. — Діти посідають призові місця в олімпіадах. Восьмикласниця Тетяна Кравець в 2012—2013 роках посіла на районній олімпіаді друге місце з математики. Школярі брали участь у всеукраїнському мовознавчому конкурсі, були нагороджені призами й грамотами.
Оскільки школа невелика, то діти перебувають під пильним поглядом вчителя. Зовсім немає другого, третього і шостого класів. У класах п’ять-шість учнів. Найбільший восьмий клас — там восьмеро дітей. Всі діти місцеві, привозних немає.
— На уроці я дітей не піднімаю, — розповідає нам директор школи. —Хоча вони так привчилися. Бо на це йде дорогоцінний час. А в хорошого вчителя на уроці завжди часу не вистачає. 90 відсотків дітей вступає до технікумів і ПТУ, а після технікумів 60 відсотків стає студентами вузів. У школі працює нині десять педагогів, вихователь, помічник вихователя, медсестра. Усі вони — випускники школи різного часу.
У директора Шульженко трудовий стаж з 1979 року. Родом він з сусідньої Михайлівки. Закінчив Михайлівську школу на відмінно. Закінчив і Нікопольське педагогічне училище на відмінно і потім Криворізький педінститут. Працював учителем Затишнянської середньої школи. У 1985-му став там директором і протягом трьох років погосподарював там непогано, а 1988-го його переведено до Вітрівки директором місцевої школи. Отже, у Миколи Васильовича в цьому році чвертьвіковий ювілей директорства.
Уся сім’я Шульженків — педагогічна. У всіх вища освіта. Дружина Надія Юр’ївна — вчитель біології, син Віталій — вчитель фізвиховання, дочка Світлана Таранець — вчитель початкових класів, невістка Тетяна — вихователь.
Дописувала до “Зорі” і очолювала пошук
А класним керівником Миколи Шульженка була Діна Миколаївна Терентьєва. Колись вона очолювала восьмирічку в сусідній Михайлівці, а після її розформування в 1971-му стала вчителювати у Вітрівській школі. За словами її учня Миколи Шульженка Діна Терентьєва належала до того племені людей, які на перше місце ставили громадську роботу. Багато займалася пошуковою воєнно-патріотичною роботою. Вела музей. Померла років дванадцять тому у Кривому Розі, куди переїхала до сина. Разом з учнями-слідопитами їздила вона до Москви. А коли їхали до Криму, колгосп виділяв машину. А ще вона дописувала до «Зорі». І як згадує ветеран газети Олена Десятерик, Діна Миколаївна попри свою інвалідність приїздила до редакції, сідала за стіл і писала тут кореспонденцію, яку здавала колегам. Певно вдома не мала часу написати через громадську завантаженість.
Чорнозем тут близький до еталону
Щороку до Вітрівки на 9 Травня з’їжджаються з усієї України нині, на жаль, вже не ветерани, а родичі загиблих. Їдуть вже онуки й правнуки. У братській могилі лежать і односельці, і воїни 564-го полку, який визволяв село наприкінці жовтня 1943—го. Нинішнього року приїздив з Воронежа чоловік на прізвище Удовик, у якого тут загинув батько. А влітку приїздив з Ростова онук одного з загиблих. Роковини визволення села так широко не відзначаються як День Перемоги. Чи не найстарша в селі — 87-річна Ганна Іванівна Литвиненко. На День Перемоги сільський голова, директор школи вітають її разом з іншими людьми похилого віку.
…Рівні привітні вулиці Вітрівки радують око. Довкола — степ і поля. Жирні чорноземи наближаються до еталону. Дивлячись у мирне небо, згадаймо й воїнів, які сімдесят років тому поклали голови за це мирне небо.
Автор: Микола Чабан
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |