Зоотехнік Тетяна Білецька — один з шістьох переможців конкурсу «Наші видатні земляки»

Вона обрала зоотехнію давно — 34 роки тому. І весь цей час працює у тваринництві. Сказати, що головний зоотехнік господарства, у якому шість тисяч голів великої рогатої худоби, з них майже дві тисячі дійних корів, — це надзвичайно відповідально, не сказати нічого. На той час колгосп «Комуніст» був одним з найпотужніших на Дніпропетровщині сільгосппідприємств по виробництву тваринницької продукції.

Сьогодні професію зоотехніка можна заносити до «Червоної книги». Раніше тваринництво як галузь існувало у кожному районі. На жаль, нині вже не рідкість, коли навкруги жодного «хвоста» не знайти, а корів дітям хіба що у зоопарку показувати.

Нині зоотехніків майже не готують. А тоді Тетяна, місцева зоотехнічка, протягом дня ганяла по всіх шістьох селах колгоспу, бо в кожному було по фермі. Вона відповідала за продуктивність тваринництва, вела племінну роботу, складала кормовий раціон.

— Встигала скрізь, разом з доярками була на вранішньому доїнні, додому потрапляла пізно ввечері, — згадує Тетяна Федорівна. — А ну таке навантаження! Та й голова колгоспу Володимир Володимирович Рудник дуже опікувався тваринництвом, доярок мало не на руках носив. Бачив, яка в них нелегка праця.

— А що то за історія з голштинами, яким доярки «педікюр» робили?

— Я тоді тільки з декрету вийшла. Синові Родіону три з половиною місяці. А тут завозять у господарство нетелів голландської породи — голштинів. Ми спочатку не знали, що з ними робити. Потім їздили у Голландію переймати досвід. Там випаси біля самих баз, травичка свіжа, чистенька. А нам треба було ноги коровам мити. Корови й нетелі ходили через формалінові ванни.

З ногами взагалі у будь-якої породи корів виникають проблеми. Копита, буває, сточується до крові. А тут такі ніженки. Тож і робили коровам «педікюр». Спеціального пристосування для цього не було. Голова знайшов зварника, поїхали в агрофірму «Наукова» до Агафонова подивитись, як там обробляють копита. Справа виявилася нелегкою. Ноги коровам-гігантам треба було зв’язувати вісімкою, а вони не підпускали до себе, билися.

— Дуже важко було, іноді й плакали. Тварини високого росту, під 700 кг вагою, а, наприклад, доярка Таня Дем’яненко важить трохи більше як 40. Підключити корову до доїльного апарата вдавалося не з першого разу. Надоювали зате багато — за добу по 30 і більше кілограмів від корови.

— Та й зарплати ж були в доярок високі…

— Дуже високі. Цінні подарунки дівчата теж отримували.

Тетяна Федорівна скромно замовчує свою роль у тому, що петропавлівський «Комуніст» виходить на рівень таких тваринницьких гігантів, як агрофірма «Наукова» та колгосп імені Горького Новомосковського району.

Покійного директора «Наукової» Миколу Агафонова так розчулили успіхи брагинівців в акліматизації голштинів, що він безкоштовно передав їм 25 нетелів. Сталося це перед 8 Березня, на обласному зльоті доярок-п’ятитисячниць.

А потім була реформа. Худобу пороздавали на майно, з’явилися нові структури, які остаточно знищили тваринництво. Білецька до останнього сподівалася, що збереже своїх корівок, ухопившись, наче за рятівну соломинку, за пропозицію створити племзавод по розведенню голштинської та червоної степової породи. Знову почали завозити худобу — 300 голів, 500, 800, 1000. Вирощували молодняк, відправляли племінних теличок аж у Казахстан. Потім реорганізувалися у «Молпромторг», але з виробництвом молокопродуктів не вийшло. І вже цього разу Брагинівка назавжди розпрощалася з своїм, без перебільшення, зірковим тваринництвом. Білецька сприйняла це як особисту трагедію.

— А свою корову маєте?

— Аж три. Пораю їх, жену в череду й опів на шосту — на роботу. Працюю зоотехніком у фермерському господарстві «Едельвейс». Сьогодні під моїм контролем 800 голів свиней.

Ритм життя у цієї жінки такий, що односельці дивуються: звідки вона береться в неї, ота енергія, що кожен день наповнює радістю й позитивом. Працювати, давати лад домашньому господарству, погостювати у дочки Рими у сусідньому Першотравенську, побувати на виступі онучки Ніки, яка є примою у дитячому колективі бальних танців. Дитина щойно привезла золото з конкурсу, який відбувся у Кривому Розі. Та найважливіший клопіт найближчих днів — весілля. Одружується син Родіон. А там і поїздка до Єгипту, яку виграла у конкурсі «Наші видатні земляки».

— Я вам скажу так: після 50 життя тільки починається. Старіти просто ніколи. Ото тільки й життя, коли вгору ніколи глянути!