Ще довго після закінчення Великої Вітчизняної війни ім’я її видатного героя, розвідника Євгена Степановича Березняка залишалось невідомим людям. Коли ж Головне розвідувальне управління (ГРУ) розсекретило справу розвідгрупи «Голос», яка працювала над визволенням Кракова, і на телеекрани вийшов фільм «Майор Вихор», стало відомо, що командир наднебезпечної операції в тилу ворога живий-здоровий. Відтоді до учасника подій Євгена Березняка було не пройти не проїхати, живу легенду намагався побачити кожен, а у вільний час «Вихор» відповідав на тисячі листів. Сьогодні Євгену Березняку 99 років, а наступної зими — віковий ювілей. І в цьому поважному віці у Героя України насичене роботою і спілкуванням життя. Минулого року йому присвоїли звання «Почесний громадянин м. Дніпропетровська», де він народився, навчався в гірничому інституті й вів підпільну діяльність під час війни. По гарячих слідах вручення нової нагороди Євгену Степановичу Дніпропетровський телетеатр почав зйомку документального фільму. Його сценарист і режисер Наталія Огородня шлях до реальної розмови зі своїм видатним земляком розпочала з досконального вивчення біографії Євгена Березняка.
— Мені дуже допомогли в Національному гірничому університеті, в минулому — ДГІ. Євген Березняк навчався в ньому перед голодом 30-х років два роки, але виявилось, що і по сьогодні триває дружба з його колективом, — розповідає Наталія Огородня.
— Завдяки завідувачу кафедри історії та політичної теорії Віктору Пушкіну я вийшла на зв’язок з Євгеном Степановичем, а моя колега, заслужений журналіст України Галина Півняк надала мені матеріали з газет, книги «майора Вихора» та унікальні архівні фотографії. На них закарбовані миті спілкування колективу гірничого, його ректора Геннадія Півняка з нашим Березняком. Це дуже зворушливо — при всіх життєвих негараздах не втратити зв’язок з альма-матер, з тими, хто тобі дорогий.
Режисеру фільму вдалося знайти кінохроніку окупованого Кракова, навіть уже її кольоровий варіант, зібрала й роботи телеканалів про легендарного розвідника. Його дружину, Катерину Кузьмівну, також можна побачити у фільмі. Коли знімальна група приїхала до Києва, вона сказала, що Євген Степанович вночі не зімкнув очей, так чекав, поки нарешті з його малої батьківщини приїдуть документалісти.
— Він — щасливий сім’янин, — говорить режисер Дніпропетровського телетеатру, — у нього чудові дружина, діти, онуки, правнуки. Вдома Євген Степанович беззаперечний глава і дуже проникливий. Всі мої «режисерські хитрощі» він також відразу викривав. Ще по телефону ми узгодили сценарій інтерв’ю, й відхилитись від нього було неможливо. Вималювалось кілька сценарних ліній: де він народився, в якій сім’ї, яким було виховання, довоєнне життя, його підпільна діяльність у Дніпропетровську, період виконання розвідницької операції в Кракові.
Герой роману Юліана Семенова «Майор Вихор» дійсно мав фантастичну вдачу і гострий розум. Багато разів він був за мить до загибелі, але не дозволяв піддаватися страху чи слабкості. Вчитель за покликанням, під час війни він міг змусити працювати ситуацію на себе. Наталія Огородня у своєму фільмі «Євген Березняк» — назву вже вирішила дати без розвідницьких позивних — багато присвятила роботі Євгена Степановича в дніпропетровському підпіллі. Тут йому і знадобились два роки навчання в гірничому інституті, де він вивчав вищу математику. В окупованому Дніпропетровську йому вдалося влаштуватися вантажником у німецьку фірму «Украінель», але її начальник, дізнавшись про освіту юнака, призначив його рахівником (нині говорять — бухгалтер). Блискуче виконання роботи викликало у німців довіру до Березняка, що допомагало йому без перешкод займатись підпільною діяльністю. Вона полягала в друкуванні листівок і просвітництві населення окупованого міста. Після його визволення Євген Степанович вже рушив у Московську школу розвідника. Відтоді Березняк «зник», навіть після війни нагорода рідного міста за роботу в підпіллі не знайшла свого героя: ніхто не знав, куди подівся сміливий хлопчина. А «хлопчина» на той час уже працював у Міністерстві освіти, а про те, що він військовий розвідник, не те що колеги — родина не знала.
Під час війни Євген Березняк мав різні імена, його істинна біографія була затерта заради визволення країни. Він виконував завдання, з яких рідко повертаються живими. З 13 людей, які навчалися у Школі розвідника з Євгеном Степановичем, на жаль, не вижив ніхто. А він зустрів Перемогу, зробив блискучу кар’єру в освіті, став кандидатом педагогічних наук, видав безліч друкованих праць для освітян, написав не одну книгу-спогад. І через стільки років після розкриття його військової діяльності Євген Березняк не перестає бути людиною-легендою. Автори однойменного фільму вже на першому кінофестивалі в Одесі, де представили фільм, отримали Гран-прі. Самому герою фільм припав до душі, зворушив любов’ю земляків, яку відчув до себе. Сподіваємось, вже скоро «Євгена Березняка» можна буде побачити на телеекранах, почути від нього історію, яка вражає і наповнює життєвою силою. «Майор Вихор» навіть у майже столітньому віці вміє надихати молодших за себе.
Автор: Наталія Андрющенко
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |