Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Дніпро » Новини міста і регіону
Нд, 19 травня 2024
08:41

НОВИНИ МІСТА І РЕГІОНУ

Петриківський майстер Микола Чирва вже тридцять років плете брилі

Петриківський майстер Микола Чирва вже тридцять років плете брилі
…Перший свій бриль Микола Чирва виконав для ансамблю сопілкарів. Вони стали виходити у них на сцен. А потім якось приїхав знайомий і сказав йому: „Я такі брилики бачив у Москві, у магазині “Берізка”!” То був радянський валютний магазин. Он як, виявляється, цінувалися наші брилі.

Цього привітного, усміхненого чоловіка у власноруч сплетеному солом’яному брилі знають відвідувачі фольклорних свят на Придніпров’ї. Тридцять років тому він відродив традиції соломоплетіння у славній Петриківці. Микола Лукич Чирва — член Національної спілки народних майстрів України, заслужений працівник культури України.

— Останні десять років живу у Підгородному. А 23 роки віддав славній Петриківці. Працював у культурі — художнім керівником, директором районного Будинку культури, керівником народного ансамлю “Золоте перевесло”. Зараз керую народним ансамблем “Чорнобривці”.

Були жар-птиці в кожному селі

Народився він у селі Новоюлівка Софіївського району. У 1971-му вступив до культпросвітучилища, за два роки покликали до армії, служити довелося у закордонних військах. 1980-го молодий культпрацівник приїхав жити і працювати у Петриківці, який віддано кращі роки життя. Нині живе у Підгородному. Та зв’язків з краєм розписаних хат м. Чирва не пориває.

Молодим культпрацівником Микола проводив обжинки ще в селі Запорізькому Софіївського району. І захотілося йому зробити те, що він у дитинстві бачив у рідній Новоюлівці. Іван Федорович Шаповал, божою милістю завідуючий клубом, фронтовик, член партії, але такий, якого не могли зняти з посади, тільки за рішенням парткому, бо працював дуже професійно! Й особливо запали в дитячу душу обжинкові вінки, які надывали жниварям, що приїжджали зі степу.

Тож коли Микола став уже самостійно працювати, вирішив: обжинки робитиме не гірш, як Іван Федорович Шаповал. І неодмінно зробить оті обжинкові вінки! Став готуватися до свята і плести вінки.

У тій же Петриківці вів гурток народних інструментів, сопілкарів. І так захотілося йому створити ідилію. У його дитинстві владарювали українські книжки. У них бачив казкового Івасика-Телесика і завжди в брилику! Бо ж в українців про чоловіка з непокритою головою могли сказати: ходить, як злодій!

Перший брилик виконав для ансамблю сопілкарів. Ті стали виходити на сцену у його бриликах і грали на сопілочках! Так він випестив свою мрію. І почав якось помалу робити брилі один за одним.

– У 1982-му у Петриківці мені привезли на обжинки не пшеницю, а жито, – згадує майстер. – І коли я глянув на те жито і побачив оту довгу цівку на 35- 40 сантиметрів, подумав: Боже, та це ж, мабуть, з такого зроблений був бриль мого батька. Мій тато Лука чабанував! Моєму батькові його троюрідний брат з Тернової Тиміш Кучерявенко подарував солом’яного брилика, плетеного технікою “зубчатка”. Моє дитинство припало на 1960-61 рік. Відлигу. Учителька Віра Семенівна Соболєва «як одягнула мене у вишиту сорочку в першому-другому класі, так та сорочка мені в душі і є”…

Дорога на брильовий шлях

— З того жита я таки зробив дідух. Є ж Бог на небі. Йшов я паланочною греблею петриківського ставка. Там починався Брильовий шлях і йшов на південь сюди, в степи. І ще знайшов: на Магдалинівщині по дорозі на Підгородне пролягала Брильова дорога.

А це означає, що не забулося людьми, що Брильовий шлях починався у Петриківці, куди через брід приїздили чумаки. А на майдані біля церкви Петра Калнишевського, на честь якого й названо Петриківку, базарювали, був ярмарок, на якому завше продавалося багато солом’яних брилів! Топонім — це ж невід’ємна частина історії кожного народу.

Микола прийшов туди, де в Петриківці починався Брильовий шлях. Пройшов по греблі. Сидить дідусь. Він до нього:

— Дідусю, а ви знаєте, як плести солом’яні брилі?

— Вмію, – відповідає.

“Я сторопів, — згадує Микола Лукич. — Вони з онуком ловили вудками рибу.

— Покажете, як плести?

Дід умочив солому у воду, і розпочався мій майстер-клас. Був липень 1982-го.

– Показав мені все це Михайло Ходосович Джуй. Я ходив до старого у двір назирці і питав. А він перепитував.

Проте майстерні і майстра в селищі вже не було. Ніхто не плів і не шив, і піддивитися ні в кого було. Як промисел воно на той час втратило права громадянства. Тож, образно кажучи, Микола Лукич Чирва з-під ніг підняв затоптану соломину і дав їй життя. Тепер його брилі виблискують, немовби б’ють литаври.

Легенда Петриківки

Фермер і депутат Петриківської райради Іван Ярмолюк знає Миколу Чирву віддавна, бо підтримував народне мистецтво, керований Чирвою ансамбль “Золоте перевесло”, який виступав на Всеукраїнському фермерському зльоті. Іван Савич каже:

– Микола Лукич – легенда Петриківки. Він тимчасово зараз у Підгородному. Але, думаю, він ще повернеться до Петриківки!

Валентина Архиреєва, співробітниця гуманітарного центру ДНУ:

– Фото Миколи Чирви висять у нас у Дніпропетровському національному університеті, де він проводить майстер-класи для студентів. Обов”язково запросимо його й на 95-річчя вузу восени цього року.

– То була найвища в моєму житті виставка! На всю Україну, – посміхається Микола Лукич. – Ніколи так високо не злітав. Бо університетська лабораторія фольклору ім. Олеся Гончара знаходиться аж на 13-му поверсі.

У сяйві хліборобського бриля

А коли торік минуло тридцять років відродження соломоплетіння, захотілося майстрові ювілейну виставку зробити. Тричі ходив до високої начальниці у сфері культури. У нього вже було дві виставки тільки у Будинку мистецтв у Дніпропетровську. І в Києві у Пирогові бачили його роботи. І на етнофестивалі “Петриківський дивоцвіт”.

Тож незалежно від того, буде його ювілейна виставка чи не буде, він нині відзначає 30-річчя відродженого ним промислу, якому лишився відданим усі ці роки. Запам’ятаймо й ми ці дати у 1982—83 роках завдяки Миколі Чирві сталося на Петриківщині відродження соломоплетіння.

…Миколина дружина Катерина з народним ансамблем “Криниця” рівно рік тому їздила до синьоокої Білорусі. Співала на фольклорному фестивалі в Дубровно на Вітебщині. Нині також багато плете брилів. Захопив цим чоловік. Бо чоловік і жінка — одна спілка.

Довелося й мені бути свідком, як невимушено ярмаркує Микола Лукич – з приповідками, жартами, весело.

– Скільки ж хочете за оцей бриль? – прицінюється ощадливий покупець.

Господар солом’яного краму називає суму й додає: “За солому не беремо, за нитки теж. Тільки за роботу”. А як хтось каже, що бачив дешевші, каже: “Так то ж Китай. То строчене. Це нам відомо”.

Вже у 1985 році Микола Чирва мав проходити атестацію в Спілці художників. З дружиною вони зробили двадцять бриликів і зайшли в обласному центрі в Художній салон. А члени комісії як глянули, сказали: “Все. Ми вас поздоровляємо з атестацією! Вам присвоєно звання майстрів народної творчості”.

Твори самі за себе все сказали. З 1991 року Микола Лукич – у Національній спілці майстрів народного мистецтва України.

Чи підтримували його петриківські художники? Петриківка всесвітньо відома. Запашна. Осяйна, залюблена в себе, у свій петриківський розпис. Підтримували. Зокрема, художниця Олена Зінчук, яка зараз живе в Америці. Й покійний майстер Валерій Васильович Зінчук, похований у Канаді.

– Художник Андрій Пікуш, їдучи до Канади у кризові дев’яності, просто брав петриківську солому, – вдається до езопової мови майстер. – Натомість привозив мені зеленої капусти і тим трохи підтримував мене.

Миколу Чирву як майстра запрошували на фестивалі, приміром, на Другий фестиваль “Червона рута” в Запоріжжі. А ще хочеться йому сказати своїм землякам: “Шановна, улюблена моя Петриківко! 2013 рік мав би пройти під знаком 100-річчя Петриківського розпису як мистецького явища. Художниця й етнограф з Петербурга, учениця Миколи Реріха Євгенія Костянтинівна Евенбах рівно сто років тому, у 1913-му, за намовою Дмитра Яворницького взяла у руки петриківську мальовку. Відкрила її світові. Святкуйте цей ювілей! Мовчить Петриківка. Може, ви, журналісти, сколихнете?”

Сам Микола Лукич невтомно пропагує свій промисел.

Спалахують у пам’яті рядки поезій нашого земляка, поета Михайла Чхана, автора чудового вірша “Брилі”:

Кивають їм у такт кульбабки ніжно,

І сміхом захлинається рілля.

Бо меркнуть всі фальшивородні німби

У сяйві хліборобського бриля.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Алексей  (08.09.13 21:11): Обычная соломенная шляпа, не украинское изобретение. Подробнее можно прочитать здесь... "http://wiki.wildberries.ru/things/hats/соломенная-шляп а-2"
А статья написана так, будто Микола Чирва возродил какой-то особенный и сложный промысел. Хуже всего, что заканчивается этот вымученная ода народному творцу таким же графоманским стихом.
Відповісти | З цитатою
Іван Дремлюга  (08.09.13 16:38): Радий прочитати добрі слова про знайому мені людину. Гарний чоловік і чудовий майстер п. Микола. Дай Боже, йому здоров'я ще на довгі роки! Відповісти | З цитатою
1
Gorod.dp.ua не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті рецензій користувачів, тому що вони виражають думку користувачів і не є редакційним матеріалом.

Gorod`ской дозор | Обговорити тему на форумах | Розмістити оглошення

Інші новини:

ЗВЕРНИТЬ УВАГУ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
45
стихійних сміттєзвалищ ліквідували у Дніпрі за 2022 рік

Джерело
copyright © gorod.dp.ua
Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті