Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пн, 25 ноября 2024
19:01

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті: Панасівка (Синельниківський район)

Точка на карті: Панасівка (Синельниківський район)
На території України 13 сіл з назвою Панасівка, на Дніпропетровщині — два, в Синельниківському і Новомосковському районах. Про новомовсковську Панасівку ми вже розповідали. Сьогодні — розповідь про село в Синельниківському районі.

…У 1915 році Павлоградська земська управа направила працювати 17-річну вчительку Ольгу Сокуренко (після закінчення Романківської церковно-вчительської школи) в Михайлівську волость, у село Афанасівку. Пошуки родинної історії майже сто років привели нас у це село.

Приїхала сюди на все життя

Село знаходиться біля витоків річки Осокорівки. Ми розшукали садибу колишньої вчительки місцевої школи 85-річної Олени Іллівни Шинкаренко. Вона виявилася родом з козацького краю — з Широківщини. Її рідний хутір називався Швейцарія за мальовничість і схожість з альпійськими краєвидами, та одразу по війні він став хутором Дачним. Свій педагогічний шлях Олена почала 18-річною дівчиною в Афанасівці. Вийшла заміж за місцевого парубка Шинкаренка. Ось і живе в селі останні 67 років. Причому з них 31 — віддала вчителюванню в молодших класах.

Вчителька показала нам родинну реліквію — військовий квиток. Його видали 1913 року Севастяну Андрійовичу Шинкаренкові, народженому 1883 року, її майбутньому свекру, учасникові Першої світової. Від Олени Шинкаренко ми дізналися багато цікавого про село і його мешканців, подивилися старовинні світлини.

В Афанасівці жив дід Андрій Самійленко (1858—1947), кмітливий і розумний. Він багато чого знав, через те і користувався повагою односельців. Розповідав, що Катерина ІІ, пливучи до Дніпрових порогів, побачила багато земель, порослих ковилою. Тоді й видала наказ: заселити степ. Тому мешканців Афанасівки Новомосковського повіту, де місцевість була більш заселена, примусили переселитися південніше, на місце сучасної Панасівки Синельниківського району (колись Павлоградський повіт). Люди не хотіли йти з насиджених місць. Тоді молодих чоловіків закували в кайдани й силоміць погнали нагайками. За ними пішли дружини з діточками на руках і вузликами за плечима.

Оселилися у трьох балках, назви яких й досі збереглися від перших поселенців: Гнатівка, Байрачна, Чернишова. Землянки викопали у кручах. Тяжко пережили першу зиму: багато померло від холоду і голоду. Їли те, що вдалося здобути: зайців, ховрахів, рибу, птахів, ягоди тощо. Потім почали будувати хати на горбах.

Першим виник хутір Леонове. 1860 року тут господарювала поміщиця Параскева Леонова, яка мала 1839 десятин землі, 66 кріпаків, 36 дворових чоловічої статі та 22 двора. Згодом побудувалася Комишева (хутір отримав назву за прізвищем власниці земель). Під час перепису хутори об’єднали й утворили село з назвою Панасівка від перших переселенців. А згідно з версією краєзнавців Михайла Богомаза і Володимира Мороза село засновано в останній чверті ХVІІІ століття прапорщиком Панасом Перехристовим, який його назвав своїм ім’ям.

Як стверджує наша співрозмовниця, прізвищ тоді не було, давали прізвиська залежно від вдачі, здібностей, місця поселення. Ось зразки народної етимології. Самійленки, мовляв, побудували хату самі, Тернові — жили на терниках, Колісниченки — виготовляли колеса, Ковальчуки — кували залізо, Шинкаренки — тримали шинок. І досі в Афанасівці живуть Набойки, Литвини, Кишковари, Шарапи, Юхименки, Сторчаї, Філоненки, Прудки, Домаскіни, Хоменки, Плахоти, Лободи, Соколенки, Горби, Самойленки, Кошеленки, Тищенки, Дяки, Бабенки тощо. Не важко здогадатися, ким були їхні пращури.

Є школа — є майбутнє

— Якою була освіта на той час? — з цікавістю запитала я, уявляючи приїзд до Афанасівки в далекому 1915 році моєї бабусі, а тоді молоденької вчительки Ольги Сокуренко.

— З розповідей старожилів пригадую: спочатку діяла церковнопарафіяльна школа. У 1883 році поміщик Майєр (німецький колоніст) збудував школу. Це була кам’яна будівля, три класних кімнати, помешкання для вчителів, дах — вкритий залізом червоного кольору, а стіни — з червоної цегли. Тому школу називали «червоною». Пізніше земство вклало кошти в реконструкцію будівлі. До війни директором працював Панас Кирилович Романов, потім його змінив Цукерман. Під час окупації школа не функціонувала. У повоєнний час у семирічці директорували Іван Остапович Самарський, Микола Дем’янович Кожушко. Колектив нараховував 18 учителів. У 1945 році в ній навчалося до 200 учнів, — пояснила пані Олена.

Ми поїхали на місце шкільної будівлі, зруйнованої в 1990-х роках. Побачили груду каміння, сміття. Похнюпившись, стояли лише поодинокі дерева — свідки минулого.

— Пізніше, у 1967-му, на узвишші збудували ще одну школу, вже восьмирічку. Від її будівлі також нічого не лишилося (зруйнували десь у 1995-му), — продовжила свою сумну оповідь учителька Олена Шинкаренко.

Церковнопарафіяльні школи були в Афанасівці і Циганівці, завідував обома — священик Максим Сугаренко, одночасно служив у Луб’янській церкві. З Довідкової книги Катеринославської єпархії за 1908 рік: в обох школах навчалося 93 хлопчика і 32 дівчаток.

Села Афанасівка, Осокорівка і Циганівка, хутори Терновий та Яковлєвський відносилися до парафії Покровської церкви в селі Луб’янка. Храм там збудовано 1839-го коштом поміщика Василя Синельникова. Дерев’яна, одно престольна церква мала 1 десятину садибної землі, 61 — орної та сіножатної. З 1884-го священиком служив Максим Сугаренко, 50 років, син дяка, випускник Катеринославської семінарії, член благочинної ради і Павлоградського відділення єпархіальної училищної ради. Священик мав платні 105 карбованців на місяць.

Землі, де знаходиться сучасна Циганівка (сусіднє село з Афанасівкою), колись належали Запорозькій Січі. У 1780 році їх передали полковому старшині Циганку, й поселення отримало назву Циганівка. Після 1825 року землі потрапили у власність генерал-губернатора Новоросійського краю (до його складу входила і Катеринославщина) Михайла Воронцова. У середині 19 століття село мало назви Кінській Завод, Циганівщина, а з 1913-го — Циганівка.

До війни в Афанасівці діяв колгосп «Червоний Перекоп», його очолювали: Григорій Колісниченко, Андрій Прудко, Феодосій Гусаренко. У повоєнний час колгосп перейменували, став носити ім’я Маленкова (головою працював Олексій Твердохліб).

Іллічеве поле

Історія афанасівського колгоспу пов’язана з комуною «Свобода». Ще в дореволюційні часи колишні мешканці Катеринославщини у пошуках кращої долі на просторах Кулундинського степу, що на Алтаї, заснували кілька поселень. У 1920 році вони створили сільськогосподарську артіль «Свобода», яка отримала статус комуни. Її очолив Яків Жестовський, родом з Катеринослава. Члени комуни направили ходоків до Москви, до Леніна, з проханням допомогти підняти господарство (згадаймо картину Володимира Сєрова «Ходаки у Леніна»). За розпорядженням вождя комуні виділили трактор, плуг та «динамомашину» на 10 кВт, щоб засвітилася лампочка Ілліча.

У 1924-му комунарівцям вдалося повернутися в Україну. Найціннішим скарбом серед їхнього реманенту був трактор «Рустан-Проктор», подарований вождем. У 1937-му комуна у селі Новоолександрівці реорганізована в колгосп імені Леніна, до якого приєднали у 1957-му і афанасівський колгосп імені Маленкова. Завдяки працьовитості, наполегливості, чіткій організації роботи трударям вдалося створити багатогалузеве господарство. Як згадка про минуле на постаменті й досі стоїть легендарний трактор, що став пам’ятником, а поруч — Іллічеве поле, назване на честь вождя революції.

Про героїчні подвиги у роки війни, німецьку окупацію та трудові досягнення у мирний час розповідають матеріали Новоолександрівського народного музею, створеного в 1960-му.

Нині Афанасівка підпорядкована Новоолександрівській сільраді (голова Алла Василівна Дмитрієва), до якої також належать села Новоолександрівка і Петровське. Площа Афанасівки 104,1 га. Село газифіковано, є водопостачання, частково проведена телефонізація. У 1993-му землю розпаювали.

З Афанасівської школи вийшло багато шанованих громадян України. Серед них учителі, лікарі, інженери тощо. Так, Микола Михайлович Паранько став доктором медичних наук, професором, очолював кафедру у нашій медакадемії. Зараз панасівських діточок возять автобусом до школи в Новоолександрівку, але афанасівці не втрачаються надії на відродження рідного краю.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Валентина  (28.12.14 22:41): Милая малая Родина!!! Спасибо тем людям,кто создавал её историю,честно и много работал.Спасибо и тем,кто сохранил память о наших родителях и земляках. Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
69
сиріт з Дніпропетровщини отримали кошти на придбання власного житла у 2022 р.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте