Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
вт, 05 ноября 2024
03:12

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

40 років скитань. Спогади моряка

40 років скитань. Спогади моряка
Канари, Сенегал, Перу, Аргентина, протока Дрейка, Антарктика, Мавританія… Це далеко не повний перелік місць, де побував Анатолій Лемешко під час понад 30-річної служби на китобійних базах «Радянська Україна» та «Восток». Нечасто на наших степових просторах можна зустріти моряка далекого плавання. Кореспонденту «Зорі» вдалося поспілкуватися з цією цікавою людиною — небагатослівною, але душевною.

Анатолій Лемешко сповна пізнав життя, пройшовши спеку тропіків, штормову протоку Дрейка, сувору Антарктику. А розпочалася вся ця історія за 464 кілометри від Дніпропетровська, у портовій Одесі. Тоді Анатолій шукав роботу механіка. Несподівано йому зробили пропозицію, від якої він не зміг відмовитися.

— Я народився у Одесі — місті моряків. Працював механіком, а моряком став можна сказати випадково. Шукав іншу роботу, і мені запропонували роботу механіка на одній з найбільших плавбаз СРСР під назвою «Радянська Україна». Я коли піднявся на неї, подивився плавбазу, то був вражений її розмірами і можливостями.

У 1971 році відбувся перший вихід Анатолія у море. Плавбаза «Радянська Україна» вийшла з Одеси і взяла курс на Південну Америку.

— Вийшов я з порту Одеси і поїхав. Вісім з половиною місяців не був вдома. За цей час чого тільки не побачив. Понад усе здивували Канари, де в нас була зупинка. Там, на канарських пляжах відчуваєш себе олігархом. Як на мене, там кращі курорти у світі.

Не обійшлося і без курйозів. Перше сходження команди на заморський берег, запам’яталося на все життя.

— Виходимо на берег. Спека градусів сорок, всі ходять у шортах та футболках, а наша група йде у чорних костюмах з білими сорочками і у нейлонових краватках. Зайшли до магазину неподалік, хочеться ж родичам, друзям щось привезти з загранки, а у нас в кишенях «копійки». Власник магазину так подивився на нас, покликав охорону і вивели нас під ручки з того магазину. Ось таке неприємне було перше враження, — пригадує Анатолій Лемешко.

Далі були інші країни, але враження від того, що довго не бачиш людей, землі трохи специфічні:

— Спочатку море, море і нічого крім моря, а потім несподівано порт, ринки, купівля дефіцитних товарів, переважно одягу.

Проте в кожній країні та у кожному порту ситуація була дуже схожа: з одного боку радянських моряків дивувала кількість товарів, краса природи, велич мегаполісів, але водночас пригнічував контраст між тим, що розповідали у газетах СРСР та капіталістичними монстрами, котрі в реальному житті виявилися не такими вже і страшними. А люди, виявляється, можуть жити краще ніж за епохи розвиненого соціалізму.

Неабияк запам’яталася Анатолію Лемешку поїздка до Перу:

— Це як потрапити до циганського табору, чи сісти грати у карти з шулером. Назбирав я грошей, зайшли в якийсь порт Перу, вирішив я купити собі годинник. Прийшов на ринок, обрав модель годинника, яка сподобалася, тільки простягнув гроші, а хтось миттєво їх вихопив, а продавець так же несподівано сховав годинник під скло вітрини.

Теплі південні порти скінчилися і почалося справжнє випробування холодом, суворими вітрами та одними з найсильніших штормів у світі.

— Протока Дрейка — це щось надзвичайне, — згадує моряк, — хоча наша плавбаза була дуже великою — 200 метрів завдовжки, понад 20 завширшки, і з висотою близько 20 метрів. Але навіть у такому надійному судні не відчуваєш себе у безпеці. Те, що я побачив, запам’яталося на все життя, адже випробування північчю неабияк загартовує характер чоловіка.

Далі була Антарктика, і розпочалася повноцінна ловля китів. Та й тут були свої нюанси:

— Китобійці йдуть і зі спеціальної гарпунної пушки відстрілюють китів, потім закріпляють їх та доставляють на базу. Бувало так, що вони транспортують китів, поки довезли їх, а деякі туші касатки серйозно так пообгризали. Підіймають китові туші на борт, і не повіриш, розробка однієї займає приблизно годину, — говорить Анатолій і показує фотографію.

Суворий північний клімат вражав своєю крижаною величчю і скупою небагатою природою, але навіть у такому суворому кліматі моряки розважалися:

— Одного разу китобійці подарували нам пінгвіна, — пригадує Анатолій. — Ми їх бачили, але тільки з корабля. Ці малі пінгвіни комунікабельні, не такі агресивні і боязкі як великі. Цей малий пінгвін ходить такий весь серйозний, як генерал, такий він був кумедний. Вся команда його дуже любила, скільки ми були в Антарктиці, цей пінгвін жив у нас на базі. Коли їхали звідти, так жаль було з ним розставатися.

Востаннє Анатолій Лемешко вийшов у море чотири роки тому, був біля берегів Мавританії і повернувся додому. Зараз Анатолій проживає у промисловому Дніпродзержинську. Все так же цікавиться морськими судами. Його голова посріблена сивиною, а в душі він почувається 30-річним і постійно згадує краї, у яких бував.

Історична довідка

Китобаза «Радянська Україна» та «Радянська Росія» на той період були найбільшими і найпотужнішими суднами як у СРСР, так і в світі. 27 червня 1957 року на Миколаївському суднобудівельному заводі ім. І. Носенка було закладено промислове судно «Радянська Україна», яке стане флагманом радянської китобійної флотилії. Китобаза «Радянська Україна» призначалася для прийому китових туш безпосередньо в морі від китобійних суден; тут розмістили спеціальне обладнання для миттєвого заморожування китового м’яса, а також виготовлення борошна і жиру. Для забезпечення електроенергією були встановлені генератори, які виробляли стільки струму, скільки використовувало в ті роки таке місто як Первомайськ, (Миколаївська обл.). У четвертому кварталі 1959 «Радянська Україна» в складі китобійної флотилії вирушила до берегів Антарктики. Останній раз «Радянська Україна» вирушила до Антарктики у квітні 1987 року, потім промислове судно переобладнали у рибопромислову базу, а в середині 1990 років відправлене до Туреччини на утилізацію.

Gorod.dp.ua на Facebook.


1968  (15.03.13 10:53): Пани "свilдомiти"! Зависть - это плохо (С) "Остров сокровищ" Ответить | С цитатой
333  (15.03.13 08:21): Небось зарабатывал не меньше шахтера из Воркуты, но при этом умудрился в "спогадах" обгадить-таки Союз, благами которого пользовался в полный рост! Небось был членом КПСС, на собраниях выступал о происках мирового империализма, а сегодня вишь, ностальгия давит, как его с кучей денег в кармане "пригнічував контраст між тим, що розповідали у газетах СРСР та капіталістичними монстрами"!
"Його голова посріблена сивиною", а мозги видать подсохли на старости лет!
Ответить | С цитатой
КДП  (14.03.13 20:52): нет уже ни "Советской Украины" ни "Советской России" все порезано в металл, причем не у нас...нет ни ЧМП ни ЧРПО "Антарктика"(вернее номинально Антарктика еще существует, пару суперов осталось(БМРТ), но рыбы уже нет ни возле Мавритании ни возле Марокко. Ответить | С цитатой
alex  (14.03.13 17:04): Дійсно, ось вони, радянські "злидні" - "у чорних костюмах з білими сорочками і у нейлонових краватках"))). В нас "...в кишенях «копійки»..." "...а потім ринки, купівля дефіцитних товарів, переважно одягу..."(це грошей нема!). Ну злидні, що казать! Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
alex  (14.03.13 16:57): Тому там моряків і "дивувала кількість товарів", бо в трудового люду капіталістичного світу грошей обмаль. Тільки "...простягнув гроші, а хтось миттєво їх вихопив". Оце і відповідь. Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
8000
грн в месяц – минимальная зарплата с апреля 2024 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте