— Іноді досить двох-трьох днів, — розповів Сергій Валентинович, — а часом і року замало…
Він знає, що говорить, бо малюванням захоплюється з дитинства. Я бачив альбоми ранніх графічних замальовок, де з дивовижною, можна сказати — фотографічною точністю простим олівцем виписані частини людського тіла — долоні, стопи, торси, обличчя… Потім були роботи різними фарбами: аквареллю, гуашшю, олійними.
Те захоплення довело до того, що вирішив здобути спеціальну освіту. Після закінчення криворізького технікуму, служби в Радянській армії Сергій Пархоменко подався з документами та картинами до Київського художнього інституту. Прискіпливе журі доброзичливо сприйняло представлені на конкурс роботи. А під час співбесіди перед екзаменами хтось запитав:
— Ви в якій художній школі чи студії навчалися, молодий чоловіче?
— Ні в якій — я самоук, — відповів абітурієнт.
— Ну що ви! — Від доброзичливості не лишилося й сліду. — У вас же немає стандартного набору необхідних навиків роботи: до екзаменів допустити не можемо — це ж інститут, а не якесь ПТУ!
Таким чином була поставлена непереборна перепона на здобуття професійного мистецького фаху. Сергій Пархоменко у відчай не впав: відсутність диплома не забороняє ж йому займатися одним з найулюбленіших захоплень! Бо, окрім фарб та олівців, його вабила історія. Тому і вступив на навчання до Київського державного університету (так він називався тоді) імені Тараса Шевченка на кафедру археології історичного факультету. Під час літніх розкопок стародавньої Ольвії, поселень первісних людей у Черкаській області робив замальовки, що потім лягли в основу написаних картин.
Будучи студентом, Сергій Валентинович заявив про себе як про науковця. Наприклад, у рідній Мар’ївці на місці спорудження автошляху знайшов кремінні знаряддя, що належали первісним людям. А у вибалку за селом разом з молодшим братом Володимиром за всіма канонами археології розкопав і описав поховання сарматської родини. Знайдені глиняний горщик, бронзове люстерко, перли зайняли своє місце в музеї університету.
Дипломованого історика-археолога і художника-самоука доля закинула в Гуляйполе, де Сергій Пархоменко мешкає вже чверть віку. У селі Сергій Валентинович знана й шанована особа: 23 роки пропрацював у школі, десять з яких — директором. За цей час у школі створив історичний музей, де чимало експонатів місцевої старовини.
— Гуляйпілля — золоте, як кажуть, дно для історика, — стверджує чоловік. — Розташоване по обох берегах Базавлука, свій початок село веде з сімнадцятого сторіччя: тут були зимівники запорізьких козаків, зокрема, Базавлуцької Січі.
Чимало часу Сергій Валентинович провів зі старожилами, вислуховуючи місцеві бувальщини та легенди, неодноразово бував у обласному історичному музеї, вишукуючи документальні свід-чення гуляйпільської історії. Він годинами може розповідати про місцевих визначних жителів та промисловців, які чимало зробили для Гуляйполя: родину Лапо-Данилевських — Сергія Олександровича та його сина Олександра Сергійовича, підприємця й мецената з Катеринослава Давида Васильовича Пчьолкіна, місцевого поміщика Гурєєва…
Розвідані факти лягали в основу написаних вже і задуманих на перспективу художніх творів. Створені полотна знаходяться у школі, місцевій сільській раді, клубі. Написаний нещодавно список з ікони «Чорнобильський Спас», освячений священнослужителями, перебуває у районній організації «Союз Чорнобиль Україна»… Передав картини самодіяльний митець безплатно — грошей за творчу роботу Сергій Пархоменко не бере.
— Я працюю не задля комерційного успіху, — запевняє Сергій Валентинович, — а для душевного задоволення. Картину, що сподобалася комусь із односельців чи гостей Гуляйполя, можу віддати без жалю — вона «працює» на село, розширюючи інформаційний простір про нього…
Гуляйпільський сільський голова Віктор Хомяченко надзвичайно високої думки про свого земляка.
— Сергій Валентинович — примітна особа у Гуляйполі, — говорить Віктор Володимирович. — По-перше, спокійним і врівноваженим характером — від нього не почуєш лихого слова ні на чию адресу. По-друге, він щиро зацікавлений у розвитку села, для чого кілька років тому розробив туристичний маршрут визначними місцями територіальної громади — подивитися у нас є на що! А ще він ніколи не відмовить у задоволенні будь-якого прохання, котре йому під силу…
Нині у планах Сергія Пархоменка серія робіт, пов’язаних з давньою і ближньою історією села: козаччиною Базавлуцької Січі, селянським бунтом кінця дев’ятнадцятого сторіччя, розстрілом німцями у 1918 році місцевих партизанів, визволенням Гуляйполя від фашистських загарбників наприкінці 1943 року… Він розробляє ескізи картин, працює над окремими фрагментами, намагаючись довести задуми до досконалості. І переконаний: творчої наснаги вистачить, аби все втілити на полотнах.
Автор: Дмитро Якимов
|
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |