Молодая муза степного края

Нині конкурс проводиться управлінням у справах сім'ї та молоді облдержадміністрації і Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей. Для оцінки надісланих на конкурс творів створюється журі, до складу якого входять представники Національної Спілки письменників України і Всеукраїнської творчої спілки "Конгрес літераторів України".

Фіналістами "Молодої музи – 2011" стали 29 поетів і прозаїків. За підсумками фіналу формується колективний збірник прозових і поетичних творів.

Із трьома переможцями конкурсу маємо змогу поспілкуватися сьогодні і дізнатися про їхнє життя і творчі уподобання.

Віталій К.: Коли і як Ви почали писати?

Катерина: Почала писати класі у восьмому і лише нещодавно закінчила ту роботу – "Янголята Голубого озера". Проте перший повноцінний, завершений твір було написано у 2010 році. Це було "Червоне намисто". Взагалі почала писати просто так, без якихось причин. Скоріше, навіть, від нудьги...

"Янголята..." задумувались як оповідання на дві-три сторінки, але списавши зошит у 24-и аркуші, я зрозуміла, що це буде повноцінна повість. І тоді мені просто стало цікаво, чи зможу я дописати цю повість до кінця.

Взагалі я не сподівалася, що писатиму щось іще, крім вище зазначеної роботи. Але у 2010 році я вирішила прийняти участь у обласному літературному конкурсі "Війна без права забуття" і спеціально написала "Червоне намисто". І вже з цього конкурсу я потрапила в інший – "Молода муза – 2010". Це мені запропонувала Наталія Дев’ятко, за що я їй неймовірно вдячна.

Ольга: Почала не так давно, після закінчення університету. В мене був один сюжет, який я давненько намагалася записати, та нічого не виходило. Аж ось, нарешті, вийшло. Так я почала працювати над своїм першим романом "Капітан "Буревісника", заснованим на якихось дитячих вигадках, іграх у космічних піратів та інопланетян. Він виявився дуже романтичним та дуже-дуже наївним, але мені сподобалось. Тепер я пишу здебільшого романи, оскільки люблю розповідати довгі і захопливі історії.

Наталія: У шістнадцять років через захоплення рок-музикою та мрію мати власний гурт, для пісень якого потрібні були тексти.

Наталія Д.: Часто по тому, які книги читає автор, можна сказати, що впливає на його творчість, на якому ґрунті він зростає. Які Ваші улюблені письменники?

Катерина: Я читаю різну літературу. Улюбленими письменниками можу назвати М.Коцюбинського та М.Булгакова. Серед сучасних письменників мені подобаються Ден Браун та Джоді Піколт. Якщо книжки Дена Брауна просто захоплюючі і відкривають нам щось неймовірне, але ці речі мають місце бути в нашому житті, то у творах Джоді Піколт я знаходжу психологізм. Її твори змушують мене думати. Це для мене є провідним у будь-якій книзі.

Ольга: Не знаю, чи можу назвати улюблених. Мені подобаються різні книжки різних письменників. З казок це – "Золота куля" Почепцова та "Чарівник Смарагдового міста" Волкова, "Розмовляючий згорток" Даррелла. Фантастика – "Година Бика" Єфремова, "Загублений світ" Конан Дойла, "Зрада вищої проби" Рендала Гаррета. Також серед улюблених книжок "Віднесені вітром" М.Мітчелл, "Джен Ейр" Ш.Бронте, "Гордість та упередження" Дж.Остін. Із сучасних, мабуть, Марія Семенова – її "Вовкодава" я перечитала не один раз, ця книга була відкриттям для мене не тільки завдяки ідеям та образам героїв, а й не в останню чергу завдяки чудовій мові автора. Також дуже добре я відпочиваю з книжками Ольги Громико.

Наталія: Своїм найпершим учителем поезії вважаю С.Єсєніна. Також обожнюю У.Уітмена, П.Неруду та Л.Костенко. З прозаїків абсолютним фаворитом на сьогодні є Г.Гесе. З недавніх відкриттів – австрійський модерніст Г. фон Гофмансталь. Якщо враз пригадати твори, які насправді "зачепили", то це будуть "Степовий вовк" Гесе, "Мартін Іден" Лондона, "Собор Паризької Богоматері" Гюго, "Черниця" Дідро, "Пер Гюнт" Ібсена, "Людина є добра" Леонхарда Франка, "Чорна Пантера і Білий Медвідь" Винниченка. З творів сучасних авторів – Поттеріана та новела Петера Хандке "Привітання ради наглядачів", яка настільки мене вразила, що я просто не могла не перекласти її українською.

Віталій К.: Що надихає Вас? Звідки беруться теми і як вони втілюються у Вашій творчості?

Катерина: Звідки беруться теми... Вони самі приходять. Разом із людиною чи якоюсь подією. Більше за все мене надихає музика. Для мене немає більшого щастя, ніж слухати музику в навушниках вночі, коли всі сплять, і ніщо тебе не потурбує. Саме вночі до мене приходять образи. Самі теми з’являються рідше. Найчастіше в голову приходять просто якісь фрази, речення. І варяться вони в голові до тих пір, поки не вихлюпнеш їх на папір. А щоб фраза мала значення, потрібен контекст. Буває так, що сам твір пишеться заради двох-трьох слів.

Проте, я стараюся, щоб мої твори були максимально зрозумілі людині, яка їх прочитає.

Ольга: Теми завжди беру з реального життя, незважаючи на те, що втілення вони зазвичай отримують у казкових світах. Це й екологія, і конфлікти між владою і підданими, між батьками та дітьми, й, звісно, любов. Стосунки між людьми – то взагалі вічна тема, і її можна розкривати кожного разу по-новому.

Наталія: З подій власного життя та тих загальних проблем чи явищ, які торкають за живе. Для мене вірші – це профілактика та лікування душевних розладів, а також спосіб спілкування з усесвітом та іншими людьми.

Я не маю великих амбіцій стосовно себе та своєї творчості й не роблю замаху на вічність. Просто зцілюю себе поезією, наскільки це можливо. Якщо це приносить задоволення іншим і змушує замислитись над чимось – тим краще. А проте більшість моїх віршів, думаю, може залишатись актуальною ще роки й роки.

Наталія Д.: Текст створено, але і вірші, й оповідання, і романи пишуться не тільки для себе. Яким Ви бачите свого читача?

Катерина: Чесно кажучи, я не можу уявити свого читача... Хотілося, щоб це були люди різного віку, але... не знаю. Я вдячна кожному, хто прочитав чи прочитає мої твори – значить не дарма псувала папір.

Ольга: Мабуть, романтиком та оптимістом десь глибоко-глибоко в душі.

Наталія: Думаю, це людина з чутливою душею, суцільна "нервова клітина", яка гостро реагує на оточуючий світ та надзвичайно любить життя.

Віталій К.: Ми живемо у дуже цікавому і складному мовному регіоні, що, звісно, має значення для творчої людини. Яка основна мова Ваших творів? Чи впливає на Вас мовно-кон’юнктурний конфлікт?

Катерина: В основному я пишу українською мовою. Але бувають моменти, коли в пам’яті виринають гарні російські слова і самі лягають у речення. Тоді вже нічого не поробиш – твір російськомовний. Не можу сказати, що на мене впливає мовно-кон’юнктурний конфлікт. Я пишу так, як відчуваю, як думаю, як вважаю за потрібне.

Ольга: Основна мова творів – російська. Українською пишу рідше, ніж перекладаю. Вважаю, що мовний конфлікт у нас продовжує існувати лише тому, що це декому вигідно. Я вільно спілкуюся українською, і доки мені не забороняють говорити російською чи українською, конфлікту для себе я не бачу. Власні твори можу перекласти й сама.

До речі, знання кількох споріднених мов обов’язково стає у пригоді авторам фентезі, особливо слов’янського. Немає потреби вигадувати якісь слова та назви, якщо їх просто можна взяти з іншої мови, і вони, найчастіше, будуть зрозумілі читачеві.

Наталія: Стосовно мови я взагалі не бачу ніяких конфліктів. У мене дві рідні мови. На початку я писала виключно українською, зараз пишу здебільшого російською, але я ніколи себе не примушувала писати тією чи іншою мовою. Це має відбуватись природно. До того ж, вірші звучать природніше, якщо написані тією мовою, якою людина говорить у повсякденному житті. Разом із поетичним досвідом приходить розуміння того, що насправді гарна поезія пишеться тією мовою, якою ти думаєш.

Наталія Д.: Літературна творчість у Вашому житті – цікава розвага чи певна мета? Як впливає творчість на спосіб Вашого життя?

Катерина:Хочеться видати свою книжку. Це мета. Проте я пишу, поки пишеться, коли є натхнення. Хто знає, чи буду я тягнутися до олівця і паперу через рік, два, десять... Цілком імовірно, що це тимчасове хобі... Час покаже.

Ольга:Наразі творчість це просто невід’ємна частина мого життя.

Наталія:Це не просто хобі чи розвага, це життєва необхідність. Я пишу тільки тоді, коли не писати не можу. Але метою життя літературу назвати також не можу. Як і взагалі будь-яку кар’єру.

Віталій К.: Чи маєте Ви хобі, і як воно впливає на Вашу творчість?

Катерина: Хобі як такого в мене немає. На мою творчість впливає музика. Вона змінюється в залежності від настрою, але не буває такої пісні, в якій я б не вловила шматочок чогось. Коли я в мелодії вже бачу картинки, тоді і народжується щось нове.

Ольга: Хобі у мене небагато. Це танці, подорожі, фотографія. Інколи ще чимось захоплююсь – навчилася непогано плести гачком та почала вивчати іспанську. Хобі впливають на творчість так, як і будь-який інший досвід. Принаймні я знаю, як це – багато ходити пішки, а мало яка фентезі-книжка обходиться без подорожей. Також кілька моїх героїнь танцюють.

Наталія: Головне хобі це, звісно, література. Читаю завжди і всюди, де випадає можливість. Майже завжди через навчання доводиться читати декілька книг одночасно. Ясна річ, що вони сильно впливають як на особистість, так і на творчість. Дуже люблю перекладати з німецької, тому завжди, коли читаю німецькі книги в оригіналі, постійно спиняюся і думаю: "А як же це сказати українською?". Далі йде музика, яка свого часу була взагалі головним джерелом натхнення. Не згадати про танці й захоплення міфологіями також було б злочином.

Наталія Д.: Наталіє, Ви перекладач і нині буваєте за кордоном. Яку Ви вже здобули освіту і чому саме таку?

Наталія: Філологічну, німецька мова та література. Спочатку обрала цю спеціальність як "меньшее из зол", тому що завжди була цілковитим гуманітарієм. Але тепер ні в якому разі не шкодую. Як виявилось, моя спеціальність корисна і для творчості. Навчаючись на філологічному, завжди мала нагоду приділяти велику увагу літературі і не пропустила з неї жодної пари. А художній переклад являє собою надзвичайно цікавий та захоплюючий синтез цих двох стихій – лінгвістики та художньої творчості. Наразі беру участь у конкурсі перекладів, інформацією про який, до речі, завдячую Ользі. Якщо пощастить, зможу поїхати на стажування у перекладацькій резиденції в Швейцарії.

Віталій К.: Катерино, у Вашому житті важливе місце займають наукові пошуки, етнологія і фольклористика. Розкажіть трохи про Вашу наукову діяльність.

Катерина: Науковою діяльністю я займаюся з 7-го класу. Перші три роки це були невеликі роботи з етнології, остання з яких була розширена і відправлена на конкурс науково-дослідницьких робіт при Дніпропетровському відділенні Малої Академії Наук України. Робота була присвячена народному майстру вишивки Л.П.Переверзовій, що проживає у нас, у Кривому Розі, традиціям і новаціям у її творчості. Я тоді навчалася в 9-ому класі, коли вперше прийняла участь у МАН. Моя робота посіла друге місце в обласному турі. Саме за неї я й отримала премію "Обдарована дитина – надія України-2010".

У 10-му класі я зайняла перше місце в МАН в секції "Археологія", але в останньому етапі, в Києві, не посіла призового місця. Зараз займаюся написанням нової роботи для МАН. Вона буде присвячена археологу А.В.Добровольському.

Віталій К.: Які враження залишилися у Вас від участі в експедиції "Україна вишивана"?

Катерина: Враження в мене найсвітліші, хоч траплялися і не дуже приємні моменти. Але саме ця експедиція навчила мене бути більш стриманою і серйозною, виступати на публіці і закріпила в мені бажання впевнено йти вперед і досягати своєї мети.

Наталія Д.: Ольго, у Ваших казкових і фентезійних романах на долю героїв випадає багато пригод і випробувань, але саме це робить їх яскравими особистостями. Здебільшого Ваші герої – юні, які тільки шукають свій шлях у житті і своє місце у світі. Як Ви вважаєте, чому могла б навчитися у Ваших героїв українська молодь?

Ольга: Я б сказала, що мої герої не вчать. Скоріше допомагають читачеві зазирнути у самого себе, згадати, що на світі можливі і дружба, і відданість, і справжнє кохання. Не в якомусь іншому світі – у нашому власному, бо мої герої, навіть якщо це відьми чи перевертні, чи капітани космічних кораблів – вони усі насамперед люди зі своїми власними слабкостями та недоліками, своїми мріями та пошуками, і не надто відрізняються від нас із вами. Тому я бажаю молоді не вважати, що наше життя – суцільна купа неприємностей. Цей світ такий, яким ми його робимо, і варто вдосконалювати його – хто як може, радячись із сумлінням, приймаючи відповідальність за власні вчинки. Та вірити в краще.

Саме нинішня молодь творить літературу незалежної України і хочеться, щоб нова хвиля відродження прози і поезії нашого народу пішла саме з нашого вільнолюбного та історично багатого степового краю. Можливо, саме ті, з ким ми розмовляли сьогодні, закладуть підвалини цього відродження.

З творами переможців конкурсу "Молода муза" та інших фіналістів можна ознайомитись у конкурсних збірниках, які є у фондах дитячих бібліотек Дніпропетровської області, або у мережі Інтернет.