Ветеран Днепровской ТРО раскрыл страшный секрет этой бригады

В быту наших защитников на передовой есть вещи и явления, о которых не принято говорить…

Но от них – никуда не деться. Потому что речь о явлениях, которые происходят с каждым воином ежедневно.

Об этом рассказал ветеран 128-й Днепровской бригады ТРО «Дикое поле», известный днепровский историк Дмитрий Каюк.

Отметим, что он регулярно на своей странице в соцсети публикует не только очерки о героях нашей бригады. Но и рассказывает о явлениях и вещах, которые очень интересны, но не обсуждаются широко.

В данном случае речь идет об оправлении естественных надобностей на передовой.

Об этом Дмитрий Каюк рассказал:

«Є речі нашого повсякдення на які, з огляду на їх буденності, ми не звертаємо уваги і ніяк не фіксуємо. Плине час. Змінюються реалії і ми втрачаємо знання про практики, які були невід’ємною часткою минулого повсякдення і не привертали уваги. А тепер ми можемо лише здогадуватися, як то було колись.

Поговоримо сьогодні про таку складову солдатського повсякдення, як виділення кінцевих продуктів метаболізму з організму, інакше кажучи, як справляють велику і малу потреби на нулі. Про це не заведено говорити. А, між іншим, пригадайте, друзі, з чого починається безсмертне творіння Е.-М. Ремарка «На Західному фронті без змін»? Хто не пам’ятає нагадую. Солдати окопники поїли і пішли отримувати насолоду до вбиральні! Ремарк сам був окопним солдатом Першої світової війни й знав про що писав. Класика!

Отже, про дефекацію та сечовипускання, якщо говорити мовою науки. Тут все дуже неоднозначно. Багато залежить від етапу війни та розташування позиції. Одна справа нуль улітку 22-го і, зовсім інша, наприклад, навесні 24-го. Війна змінилася докорінно. Вона стала дроновою. І, зрозуміло, це внесло зміни в повсякдення солдата на нулі.

Цнотливих прошу далі не читати. Це про речі, які в нашій культурній парадигмі обговорювати публічно не прийнято.

Не буду нічого говорити про те, як цю справу роблять в умовах міських боїв. Не знаю. Розкажу про війну на лісосмугах в українському степу.

У 2022 році все було дуже просто. Виліз з окопу, відійшов якомога далі та й роби свою справу. Звичайно треба було бути обережним: слухати виходи-приходи, дивитися під ноги, щоб не влізти у розтяжку, уникати відкритих місць. Ну, і бажано прикопати, щоб ніхто зі своїх не вляпався. В цілому, не було особливих проблем.

А от з осені-зими 22-го все ускладнилося. Бої стали більш запеклими. Канонада не вщухала по багато годин поспіль - московитська арта тупо розбирала наші позиції. З’явилися дрони. Будь-яке пересування за межами ВОПів стало смертельно небезпечним. На окремих позиціях процес заходу-виходу стали спеціальною операцією.

Що ж робити?

Для малої потреби вихід знайшли досить просто. Кожен солдат має свою пляшку (звичайну пластикову пляшку) і справляє потребу в неї. Зручно. Не треба кудись ходити. Приніс з собою пусту пляшку на позиції і нею користуєшся, виходиш – відійшов трохи далі й викинув вже наповнену. Все.

А як з дефекацією? Тут складніше. Треба відійти в дальній закуток окопу і справляти потребу або в пакет, або на землю. Потім береш лопату і кидаєш якомога далі. Тут зразу ж починається дискусія. Кинув вперед, розумники кричать, що буде «приліт» і все прилетить назад. Кинув назад, вже інші кричать, що буде «приліт» і все прилетить вперед. Ну, ви розумієте, все як у нас завжди й буває, – немає єдності в товаристві. А є позиції, на яких про дефекацію взагалі краще і не згадувати. Кожен рух, навіть в окопі, – смертельна небезпека. Перед виходом на такі позиції хлопці намагаються менше їсти, справедливо вважаючи, що перетерпіти голод краще, ніж ризикувати походом у закуток, з якого можна і не повернутися. Також солдати досить часто споживають лоперамід, препарат, який закріплює. Один мій побратим навіть стверджує, що той не солдат, хто не ковтав ці пігулки - такий вояка війни не знає. Він же мені казав, що для нього найбільший страх затрьохсотитися без штанів.

На відео справжня дивина – вбиральня ВОПу. Таке за всі роки війни я бачив тільки один раз: на позиції Ка…н. Побудував цей палац (без іронії!!!!) наш боєць з позивним Діджей. Він справжній вояк - хоробрий і витривалий А ще в нього є талант кухаря й схильність до комфортного життя. Ви б бачили, як він збирається на позиції. В бойовий рюкзак він, крім патронів, гранат, шкарпеток, батарей до рації та купи інших чисто мілітарних речей потрібних солдату на позиціях, кладе: судочок з салатиком олів’є, судочок з салатиком мімозою, судочок з котлетками, судочок з пюрешкою, пакетик з гріночками, пляшечку з компотиком, ну і таке інше. Все власного виробництва! Прийде на позиції й богує між чергуваннями, копаннями та боями. І ось для повноти окопного щастя наш гурман побудував затишну і комфортну вбиральню. Діджей не егоїст ділиться з побратимами смаколиками, ну а туалет, зрозуміло, місцинка публічна – для усіх бійців.

Але, підкреслюю, таке диво я бачив за всю війну тільки один раз. За весь фронт говорити не буду. На кожній ділянці, у кожного підрозділу свої умови, свої традиції. У нас було і є саме так, як я описав. Якщо в когось є що додати, або внести корективи - будь ласка. Як історик буду дуже вдячний. І історій можете насипати. Вони є. Сам бігав зі спущеним штанами від артобстрілу. Так що знаю, як воно справляти потреби на війні.

Все буде 4.5.0.

"Замінований" туалет - солдатська творчість на другій лінії оборони.

На світлині туалет в прифронтовому селі. Від вибуху великого калібру поряд він посунувся, але не розвалився. Чому його не побило уламками я не розумію. На війні такі дива трапляються».

Видео об этом можно посмотреть здесь.

Фото и видео Дмитрия Каюка.