Наше місто 50 років тому: Як готувались зустрічати 1975 рік?

Міський сайт продовжує цикли публікацій «Наше місто 100 та 50 років тому».

Уже декілька років ми розповідаємо чим і як жило наше місто на початку ХХ століття та на відстані півстоліття від нашого часу.

Ось і сьогодні чергова історична розповідь, яка перенесе нас у події піввікової давнини.

Які важливі події відбувалися в місті на Дніпрі напередодні нового 1975 року? Які нові об’єкти відкривалися в місті? Якими були новини культурного життя? Де й як проводили Новорічні святкування й де знаходилася міська Новорічна ялинка? Що дивилися по телебаченню на Новий рік?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Головний корпус університету: 50-річний ювіляр

«У грудні 1974 року, рівно 50 років тому, було завершене будівництво знайомого тепер усім головного корпусу ДНУ імені Олеся Гончара (тоді Дніпропетровський державний університет), - розповідає Максим Кавун. - 13-поверхова будівля піднялася посередині нагірного району та стала на довгі десятиліття архітектурною домінантою цієї частини головного міського пагорба – Соборної гори.

Автором проекту будівлі був видатний архітектор Володимир Олександрович Зуєв. Він автор таких відомих об’єктів, як готель «Парус», новий корпус історичного музею з діорамою, реконструйований Будинок профспілок. Міський сайт докладно розповідав про цього архітектора.

Будівництво корпусу стало знаковим не тільки само по собі, а як фундаментальний етап оформлення університетського містечка біля Ботанічного саду. Будівельні роботи та їх особливості досить детально описувала місцева преса. Основні роботи виконував знаменитий тоді будівельний трест № 17.

Цікаво, що 3 січня 1975 року газета «Днепр вечерний» присвятила новому корпусові цілу статтю на передовиці. Вона витримана в типовому стилі, однак подає цікаві деталі спорудження будівлі та частину імен будівельників.

«Растет городок науки.

Отсюда, с тринадцатого этажа нового учебного корпуса госуниверситета весь город – как на ладони. Видны его проспекты и площади, новые жилые массивы.

Владимир Александрович Мяновский, бригадир каменщиков треста № 17, показывая рукой вдаль, продекламировал: «Улица моя, дома мои…».

Да, Владимир Александрович со своими товарищами за 22 года работы в тресте построил немало жилых домов. Сооружал он шинный и завод прессов, телецентр и завод газовой аппаратуры. А вот теперь его бригада стала участницей строительства нового студенческого городка.

Потрудиться здесь пришлось основательно. Только объем главного учебного корпуса ДГУ составляет 69 тысяч кубических метров!... К примеру, внутренних перегородок предстояло выложить 14 тысяч квадратных метров. Тут отличились каменщики Владимир Мигаль, Анна Труфанова, Лидия Василькова, Надежда Гуменюк, Петр Кучмий… Дневные нормы кладки перегородок перевыполняли в полтора раза.

Критическая ситуация создавалась при облицовке здания гранитными плитами. До сих пор бригада крепила плиты толщиной в 60 миллиметров. Теперь же плиты были намного тоньше. Что делать? Сверлить отверстия? Выручил Владимир Мигаль. Он предложил крепить плиты при помощи металлических скоб, и это дало возможность бригаде сэкономить драгоценное время, избежать брака.

За успехи в строительстве Владимир Александрович награжден медалью «За трудовое отличие»…

Что ж, скоро в аудиториях нового городка науки начнутся занятия, и студенты, я уверен, обязательно вспомнят добрым словом строителей, с которыми и они сами работали плечо к плечу».

Новий корпус університету на довгі десятиліття став зразком будівництва подібних будівель. Через декілька років дуже схожа будівля з’явиться на площі Шевченка – навчальний корпус сільгоспінституту (нині аграрно-економічний університет).

- Довгі десятиліття головний корпус ДНУ не змінював свого зовнішнього вигляду, - згадує Максим Кавун. - У 1990-і роки вже давалася взнаки необхідність капітальної реконструкції фасадної частини. Величезні вікна, які подавалися в 1970-х роках як новинка, мали величезні щілини, завдяки чому в аудиторіях в зимовий період температура не піднімалася вище 10-15 градусів. Нам, студентам, було доволі важко тоді висиджувати пари. У коридорах завжди гуляв вітер. Взагалі головний корпус має типові ознаки радянського «бруталізму» - довгі коридори, майже повна відсутність декору, нависаючий «козирьок» головного входу. На мій погляд, цей корпус завжди здавався якимсь похмурим, недостатньо академічним. Тільки у 2004-2007 роках була проведена реконструкція будівлі, після чого вона отримала новий «синій» фасад.

Новинки культури – оперний театр та виставка картин Глущенка

Головною культурною подією грудня 1974 року стало відкриття в місті театру опери та балету. Тодішній Дніпропетровськ, незважаючи на великий вплив та промислово-економічне значення, був чи не єдиним великим містом Радянського Союзу, яке не мало свого стаціонарного оперного театру.

Восени 1974 року було нарешті завершене будівництво корпусу оперного театру. Будівництво це не обійшлося без спірних моментів. По-перше, для нього прийшлося знести цілий міський парк! Він змінив кілька назв, остання – Дитячий парк імені Войцеховича. До сих пір точаться дискусії з приводу доцільності такого рішення. По-друге, до сих пір викликає суперечки сам проект будівлі – типова «брежнєвська» коробка, яка не дуже сильно відповідає рівню головного театру «не першого, але й не другого міста» в тодішній ієрархії.

«Секрет» був у тому, що для будівництва театру в Дніпропетровську було обрано «проект повторного застосування» (так і писала місцева преса!) роботи київського архітектора Б.П. Жижеріна. У 1966 р. по цьому проекту було збудовано драматичний театру у місті Житомир, згодом – дуже подібний театр у місті Луцьку. Таким чином, нашому місту в цьому плані не пощастило – і досі ця архітектурна сторінка історії становить собою своєрідний курйоз.

Оригінальною «ложкою меду» в цій ситуації стало архітектурне оформлення площі поруч із оперним театром за проектом відомого архітектора Павла Нірінберга. За задумкою зодчого, тут мали з’явитися два фонтани зі скульптурами Муз. Міський сайт колись розповідав історію цих та інших Муз у нашому місті.

Врешті-решт з’явилася тільки одна Муза – її відкрили 30 вересня 1974 року як «світломузичний фонтан». Ця робота скульптора Юрія Павлова досі є одним із впізнаваних символів нашого міста й радує містян.

26 грудня 1974 року оперний театр у нашому місті відкрив свій перший сезон. Прем’єрою стала опера Холмінова «Оптимістична трагедія» на дуже модну тоді революційну тему.

А одразу після Нового 1975 року на містян чекала ще одна видатна культурна подія – приїзд до міста нашого земляка, видатного художника Миколи Глущенка, та передача великої кількості картин до художнього музею. Газета «Днепр вечерний» 3 січня 1975 року повідомляла:

«Сегодня в 16 часов с художественном салоне на проспекте Пушкина состоялась торжественная передача произведений народного художника УССР Н.П. Глущенко Днепропетровскому художественному музею. 85 работ – пейзажи, натюрморты, тематические картины его кисти – пополнят фонд нашего музея. Встреча со старейшим живописцем Украины (Николай Петрович Глущенко приехал в город) вызвала большой интерес».

Презентація проекту готелю «Світанок» та новий «Палац здоров’я» на вулиці Шевченка

Напередодні нового 1975 року в місті було презентовано проект нового готелю з типовою назвою «Турист». Згодом цей проект визріє в готель з романтичною назвою «Світанок» («Рассвет»). 14 грудня 1974 року газета «Днепр вечерний» на першій полосі повідомила:

«Гостиница «Турист».

Всем нашим землякам хорошо знакома подвесная дорога, связывающая правый берег Днепра с Комсомольским островом. Отсюда открывается живописная панорама на Славутич. Рядом с подвесной дорогой скоро начнется сооружение гостиницы «Турист» на 456 мест. Это будет семиэтажное здание с комфортабельными номерами, здесь разместятся ресторан, кафе, бары, кино- и спортзал, бюро путешествий, службы всех видов транспорта. Над проектом гостиницы «Турист» работают проектировщики института «Днепрогражданпроект».

А в перші дні Нового 1975 року розпочав свою роботу великий об’єкт охорони здоров’я – дитяча поліклініка на вулиці Шевченка, на розі з вулицею Клари Цеткін (нині Моссаковського). 7 січня 1975 року газета «Днепр вечерний» бадьоро відзначала:

«Дворец здоровья.

Совсем недавно из этого белокаменного пятиэтажного здания по улице Клары Цеткин ушли строители. А сегодня на его просторной веранде – веселая радуга детских колясок. Это мамы привезли в новую поликлинику первых пациентов.

В просторном вестибюле щебечет детвора…

В вестибюле, еще пахнущем краской, возле большого стенда с указателем служб, кабинетов – детвора и родители. Разбираются, на каком этаже что расположено.

…Беседуем с работниками поликлиники, с детьми, их родителями. Все очень довольны.

Педиатр Вера Михайловна Цыбульская говорит: «- Я обслуживаю участок 27 лет, но в таких прекрасных условиях работать еще не приходилось. Удобно расположены все службы. Много простора, света…

Чудесный подарок к Новому году получила детвора Жовтневого района. За это большое спасибо строителям треста «Днепрогорстрой» и шефам – коллективу Днепровского машиностроительного завода, которые оказали очень большую помощь в соорудении и оборудовании здания».

Ця поліклініка на вулиці Шевченка чудово знайома більшості мешканців нагірного району – згадує М.Е. Дійсно, дуже вдала будівля – добре спланована, простора, світла, з цікавим пандусним під’їздом. Для мене особисто – тут проведена майже половина дитинства, особливо в кабінетах алерголога та окуліста. Ще з дитинства звик до цієї будівлі – нині тут працює частина сімейних лікарів району, у тому числі й мій сімейний лікар.

Музей історії Придніпровської ГРЕС та Самарського району не дожив до свого 50-річчя

22 грудня 1974 року, до Дня енергетика, було відкрито музей історії Придніпровської ГРЕС, надалі – музей історії Самарського району. Він розмістився в будинку культури «Енергетик» в центрі «старої частини» міста Придніпровськ. Так саме міста, адже до 1977 року Придніпровськ був окремим містом-супутником, і лише у 1977 році увійшов до складу міста як частина Самарського району.

Газета «Днепр вечерний» відзначала:

«Музей открылся.
Сегодня во Дворце культуры Приднепровска открыт музей. В экспонатах отображена история сооружения ГРЭС. На стендах портреты людей, возводивших гигант энергетики, в короткие сроки освоивших его.
Музей рассказывает об истории бывшего острова Чапли, о строительстве города, его коммунальном хозяйстве.
Сотни жителей посетили только что открывшийся музей».

Міський сайт детально розповідав історію будинку культури та музею. На жаль, цей цікавий та потрібний для пам’яті району музей декілька років тому було розформовано, частину експонатів передано в інші музейні установи.

Несподіваний новорічний дарунок – скульптурна група «Олені» в парку імені Шевченка

Напередодні Нового 1975 року містяни отримали дуже несподіваний, але приємний, ліричний подарунок. На терасі Центрального парку імені Т.Г. Шевченка була встановлена скульптурна група «Олені». Вона зображувала родину оленів – тато, мама та два маленьких оленя.

30 грудня 1974 року ця скульптурна група була встановлена в парку. Це стало подією в історії мистецтва міста. По-перше, ця група була виготовлена зі зварної проволоки. По-друге, її автором був робітник РСУ (ремонтно-будівельне управління) А.С. Мамон.

Ці олені полюбилися городянам, їх зображували в фотоальбомах, біля них фотографувалися. На жаль, на початку 2000-х років одна фігура була вкрадена. Навіть у такому вигляді «Олені» існують дотепер.

Згодом у парку імені Шевченка з’явилися інші декоративні скульптури – металевий «Лев» (до 200-річного ювілею міста 1976 року) та кам’яна сова. Ці скульптури досі існують і популярні серед відвідувачів.

Міська Новорічна ялинка: справжнє 30-метрове дерево в сучасному парку Глоби

Напередодні Нового 1975 року міська Новорічна ялинка була встановлена в парку Чкалова – сучасному парку імені Лазаря Глоби. Міська ялинка «переїхала» на цю локацію з головної площі міста на початку 1970-х років, й надалі постійно розміщувалася там аж до 2014 року. Міський сайт детально розповідав історію традиції Новорічної ялинки в нашому місті.

Цікаві особливості проведення Новорічної ялинки 50 років тому – по перше, встановлювалося справжнє велике дерево, а по-друге, казкові персонажі приїжджали до ялинки… на дитячій залізниці.

Газета «Днепр вечерний» так описувала Новорічне свято біля ялинки:

«Новогодний праздник детворы песнями, музыкой, весельем входит в город. Герои сказок любезно приглашают детей и взрослых в парк имени Чкалова к главной елке.

А вот и сама лесная красавица почти 30-метровой высоты. Море игрушек и разноцветных лампочек. Все в ожидании. Звучит гудок локомотива. Голубой экспресс детской железной дороги подходит к главной аллее парка. Из вагонов выходят Дед Мороз, Снегурочка и сопровождающие их ребята в масках лесных обитателей. И, словно по мановению волшебной палочки, вспыхивает тысяча цветных лампочек на вращающейся елке, а живой пунктир света мчит по девятикилометровой гирлянде, опоясывающей всю центральную часть парка.

Пришли в движение автопоезда, аттракционы. На эстраде театрализованное представление «Новогодняя сказка». Вокруг елки ребята водят хороводы. На другой площадке – концерт детской художественной самодеятельности».

Зима півстоліття тому – також без снігу

Поряд із Міською ялинкою, у місті на той час уже встановлювалися «районні ялинки» на різних локаціях правого та лівого берегів. Місцева преса писала:

«В канун Нового года огни районных елок зажгутся зажгутся на Лоцманском жилмассиве, у Дворца культуры шинников, на левобережье Днепра у автодорожного моста, у кинотаетра «Правды», во всех клубах и дворцах культуры города».

Цікаво, що Новий 1975 рік місто зустрічало так, як і сьогодні, - без снігу. Тому Новорічна ялинка того року обійшлася без традиційного катання на санках. Газета «Днепр вечерний» відзначала:

«Нынешняя зима не баловала нас снегом. И поэтому встреча Нового года в этот раз была не совсем обычной. Но сразу нужно сказать – не менее веселой, искрящейся смехом, улыбками…

А первые дни Нового года пришли к днепропетровцам веселыми утренниками, новогодними спектаклями, праздниками в домах и дворцах культуры, клубах, парках и на площадях города».

Газета ілюструвала новорічні святкування фотографіями головного Діда Мороза та дітей «на безсніговій гірці».

Доставка подарунків «від Діда Мороза» та карикатури на теми мультфільмів

До Нового 1975 року була організована спеціальна програма доставки новорічних подарунків дітям додому.

«Подарок принес Дед Мороз.
В эти дни около 200 юных днепропетровцев встретят у себя дома желанных гостей – Деда Мороза и Снегурочку. Интересные и запоминающиеся поздравления с праздником и вручение новогодних подарков организовала фирма «Дружба».

На красочных машинах Деды Морозы и Снегурочки будут развозить подарки по адресам. Они расскажут малышам новые стихи и сказки, ответят на вопросы ребятишек».

Напередодні Нового 1975 року, за модою тих часів, святкові номери місцевих газет виходили з малюнками та карикатурами на Новорічну тематику. Новий рік 1975 художники вирішили сполучити з мотивами популярного мультфільму «Ну, погоди!». На малюнках Заєць дарує Вовкові Новорічну ялинку.

Що дивились по телебаченню на Новий Рік 50 років тому?

Святкова програма телебачення на Новий 1975 рік була доволі типовою для тих часів, й суміщала суто розважальні передачі з ідеологічними та науково-популярними. На телебаченні тоді існували всього 2 «програми», тобто канали.

Отже, 1 січня 1975 року глядачі «першої програми» ТБ (ті, кому вже вдалося встати!) мали можливість розпочати ранок з художньої гімнастики, подивитися фільм з історії Кубинської революції (!), та подивитись мультфільм «Пригоди Мюнхгаузена».

Зате ввечері глядачі мали можливість насолодитися фільмом «Джентльмени удачі», переглянути інформаційну програму «Час» та оцінити концерт телевізійного фестивалю «Пісня-1974». З 1971 року цей фестиваль став традиційним, і багато десятиліть поспіль вечір 1 січня на екранах займав концерт цього фестивалю.

Глядачі «другої програми» (яка вела трансляції з Києва), 1 січня 1975 року мали можливість переглянути декілька художніх фільмів, подивитися естрадний концерт зі Львова, та переглянути спектакль Запорізького театру кукол.

***

Новий 1975 рік місто на Дніпрі зустрічало у діловому напруженому ритмі, в ритмі розвитку. Будувалися нові житломасиві, відкривалися нові підприємства, магазини, кафе, наступного року відкриється перший універсам (нині супермаркет). Через рік населення міста перетне мільйонну позначку», - завершує Максим Кавун.