Таємниці Дніпра: «Будинок спеціалістів» або «Сачок»

Міський сайт продовжує відкривати таємниці архітектурних пам’яток нашого міста.

Ми розповідали про багатьох відомих архітекторів Дніпра та їх видатні творіння.

Сьогоднішній нарис – про величний будинок, відомий серед частини городян як «Сачок». Насправді це один із перших елітних житлових будинків інтелігенції нашого міста. 1 травня виповнилося рівно 90 років, як було здано в експлуатацію першу чергу цього будинку. Це видатна пам’ятка архітектури та міського фольклору Дніпра.

Які офіційні назви носив житловий будинок, відкритий 1934 року? Як і чому виникла назва «Сачок»? Які архітектори створили цю визначну будівлю? Який відомий кінотеатр розташовувався в цьому будинку?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Житловий будинок-гігант із трьома назвами

«Серед знакових споруд нашого міста 1920-1950-х років особливе місце займає «Будинок спеціалістів», - розповідає Максим Кавун. - Це величезний житловий будинок інженерно-технічної інтелігенції, який розтягнувся на цілий квартал проспекту Яворницького від Соборної площі до вулиці Вінниченка.

Перша офіційна, й нині практично забута назва цієї пам’ятки архітектури – «Будинок спеціалістів». Друга офіційна назва, яка також використовувалася в документах – «Будинок ІТР», тобто інженерно-технічних робітників. Натомість, більш ніж півстоліття цей будинок відомий серед старшого покоління зовсім за іншою назвою – «Сачок». Хоча нині ця неформальна назва вже потрохи щезає з міського фольклору.

«Будинок спеціалістів» має особливе значення, по-перше, як найбільший за розмірами житловий будинок, споруджений протягом 1930-х років. По-друге, як своєрідний «гібрид» двох архітектурних стилів, та, відповідно, творіння різних, хоча й видатних, архітекторів. Доля «Будинку спеціалістів» виявилася непростою: фактично в одній будівлі співіснують дві структури, продукти відповідно 1930-х та 1950-х років.

Інженери «замінили» священиків

Слід відзначити, що локація, яку займає будинок, є однією з найбільш важливих у містобудівній композиції Соборної площі та ділянки проспекту Яворницького в цій частині. Ця локація позначена на усіх генеральних планах Катеринослава, починаючи з 1786 р. й завершуючи 1834 р. Тим дивніше відзначити, що до другої половини ХІХ століття ця важлива ділянка лишалася фактично незабудованою.

У 1880-х рр. на цій ділянці виникає так званий «Дом причта» Спасо-Преображенського собору. Цей будинок проіснував до 1930-х рр., за деякими відомостями до 1950-х рр. У ньому жили священнослужителі кафедрального храму Катеринослава.

З формуванням чітких обрисів Соборної площі та інтенсивною забудовою у першій третині ХХ ст., чітко визначилася функціональна специфіка локації – будівлі житлового призначення. Радянська влада вирішила зберегти житловий функціонал, але віддала цю ділянку під будівництво помешкання для видатних «інженерно-технічних робітників» (ІТР). Звідси друга офіційна назва об’єкту – «Будинок ІТР».

У 1930-1931 рр. на розі тодішніх Жовтневої площі та проспекту Карла Маркса розпочалося зведення житлового будинку для викладачів вищих навчальних закладів та інженерів міста. Він отримав назву «Будинок спеціалістів». Авторами проекту були архітектори Г.Л. Швецько-Вінецький та Б. Кащенко.

Два архітектори «першого» будинку

Генріх Львович Швецько-Вінецький (1901-1965) – один із найбільш помітних зодчих нашого міста 1930-х років. Він уславився передусім роботами у стилі конструктивізм. Найвідоміші його роботи – неіснуючі тепер Зелений театр у парку імені Шевченка та не існуючий нині стадіон «Динамо». У відкритому 1930 року інженерно-будівельному інституті (нині ПДАБА) Швецько-Вінецький створив кафедру архітектури та з 1934 р. працював там доцентом.

Першими великими роботами архітектора стали проекти трьох вищих навчальних закладів Дніпропетровська – будівельний, металургійний та хіміко-технологічний інститути. Найвдалішою з цих робіт вважається «Дім-літак» - старий корпус інженерно-будівельного інституту (нині вул. Архітектора Олега Петрова, 24-А).

У 1930-ті роки Г. Швецько-Вінецький став одним із головних учасників реконструкції Дніпропетровська. У 1931–1933 роках за його проектом збудовано перший великий міський стадіон «Динамо» на північно-східному схилі пагорба між вулицями Дзержинського (нині Вернадського) та Ливарною. У 1934 р. було вперше розпочато будівництво міської Набережної на невеликій ділянці від вулиці Леніна (Воскресенська) до Ливарної.

Проекти планували збудувати помпезні будівлі на Набережній. Швецько-Вінецький запроектував «Будинок Червоної Армії», який у результаті так і не було збудовано. У 1935 р. за проектом архітекторів Г. Швецько-Вінецького та В. Ковалевича було споруджено унікальний об'єкт – Зелений театр у східній частині парку імені Т. Г. Шевченка (залишився частково).

Після закінчення Другої Світової війни архітектор переселився до Львова. Цьому місту він дав двадцять років творчості, й став також одним із провідних архітекторів. Створив новий генеральний план забудови Львова, спроектував низку масштабних споруд: стадіон, пагорб Слави, лірична колонада головного входу до Стрийського парку. Помер та похований у Львові 1965 року.

Співавтор проєкту «Будинку спеціалістів» – Борис Симонович (Самуїлович) Кащенко (1902-1953) – також помітна постать в архітектурі нашого міста середини ХХ століття. У 1931-1941 рр. він обіймав кафедру архітектури інженерно-будівельного інституту (нині ПДАБА). Відзначився проектуванням житлових та громадських будівель, зокрема, великих гуртожитків тодішнього заводу імені Петровського (найбільш відомий «Будинок прокатника»). Відомий також спроектований ним у стилі неокласицизму гуртожиток на вулиці Лагерній (нині просп. Науки, 33).

Мешканці будинку – «кращі спеціалісти» заводів та професори

Перша черга «Будинку спеціалістів» була здана напередодні першотравневого свята 1934 року. Газета «Зоря» подала спеціальну статтю під промовистою назвою «Кращі спеціалісти міста отримують нові квартири». У типовому для того часу емоційному стилі газета сповістила:

«В подарунок міжнародному дневі трудящих – Першому травня – закінчено будівництво першої черги будинку спеціалістів.

Ще одна перемога на фронті культурно-побутового обслуговування, перемога культурного походу, який розгорнувся по нашій області. Кращі спеціалісти, інженери та техніки міста чавуну і сталі, одержують квартири в новозбудованому будинку».

Зберігся навіть список осіб, які першими отримали квартири в «Будинку спеціалістів» 1934 року. Список опублікований в тому ж номері газети «Зоря». Це переважно працівники заводів: 10 осіб – із заводу ім. Петровського; 5 осіб – із заводу ім. Леніна; 3 – із заводу «Комінтерн»; 2 особи з заводу ім. К. Лібкнехта – 2 особи; 3 працівники заводу металургійного устаткування ім. товариша Хатаєвича; 1 особа – «від проектних організацій»; 4 особи – «з заводів машинобудування»; 2 «будівники»; 10 наукових працівників, серед яких 7 професорів; 4 «спеціалісти сільського господарства»; 4 «спеціалісти залізниці»; 6 осіб з формулюванням «товариші з підприємств міста» та 1 «заслужений артист республіки».

Друга черга «Будинку спеціалістів» була здана в експлуатацію в другій половині 1930-х рр. Але його первісний вигляд істотно відрізнявся від сучасного. Будинок спеціалістів був збудований у характерних формах конструктивістського стилю, дуже модного в 1930-х рр.

Післявоєнна відбудова: інший архітектор, інший стиль

Вже в перші місяці окупації «Будинок спеціалістів» змінив мешканців. Офіційний орган окупаційної влади, «Дніпропетровська газета» повідомляла 30 жовтня 1941 р., що «колишній будинок спеціалістів на розі Полтавської та Проспекту вже заселений майже на 95 проц. Відновлено водопостачання, опалення». Тут згадується вулиця Полтавська (згодом Кірова, нині – Олеся Гончара), хоча вона відходить від площі з іншого боку проспекту.

Під час бойових дій 1943 р. «Будинок спеціалістів» зазнав жахливих руйнувань – від нього фактично залишилася тільки будівельна «коробка». Під час відновлення будинок було капітально перебудовано у формах сталінської неокласики («сталінський ампір») за проектом не менш видатного архітектора В.В. Самодриги.

Володимир Васильович Самодрига (1899-1981) був найбільш талановитим учнем відомого архітектора Олександра Красносельського (1877-1944). Важливо відзначити, що перший великий об’єкт Самодриги – перший радянський елітний житловий будинок, так званий «Будинок політкаторжан» (пл. Шевченка, 6), збудований у 1930 році¸ на чотири роки раніше «Будинку спеціалістів». Він знаходиться за два квартали, і збудований він також у конструктивістському стилі. Центральний шестиповерховий корпус з вежею на розі та два п'ятиповерхові корпуси.

У наступних проектах Самодрига пориває з конструктивізмом і працює вже в руслі сталінського неокласицизму. Найвідоміші об’єкти: житловий будинок на розі проспекту Карла Маркса (нині Яворницького) та вул. Мостової, завершений у 1935 році; будівля обласного управління НКВС («Дніпропетровська Луб’янка»), збудована 1935 р.

Самодрига проявив себе й як майстер реконструкцій: в 1936–1939 роках. у співавторстві з учителем О.Л. Красносельським виконав реконструкцію другого корпусу ДДУ (нині ДНУ, просп. Яворницького, 36). Також добре відома городянам будівля школи № 23, побудована в 1940 р. Тут В. Самодрига переробив типовий проект школи на 880 учнів архітектора І. Шиманського. Він кардинально змінив фасади в стилі італійського ренесансу та виконав прив'язку до місцевості.

Післявоєнна реконструкція «Будинку спеціалістів» стала останньою крупною роботою В.В. Самодриги. Реконструкція супроводжувалася суттєвим збільшенням об’ємів будівлі. До вже існуючого основного об’єму прибудували новий корпус з двохзальним кінотеатром «Жовтень» («Октябрь») у першому поверсі. Відновлення основної частини будинку завершили тільки на початку 1950-х рр., а прибудова з кінотеатром взагалі здійснена в 1957 р.

Цікаво відзначити, що долю «Будинку спеціалістів» повторила буквально ще одна робота Г.Л. Швецько-Вінецького – хіміко-технологічний інститут (нині університет) на проспекті Гагаріна (нині просп. Науки, 8). Після відновлення у 1953 р. конструктивістська «коробка» була також вдягнена у шати сталінського ампіру.

Знаменитий «Сачок»: кафе та кінотеатр «Жовтень»

Із «Будинком спеціалістів», крім суто історико-архітектурної складової, пов'язане цікаве поняття з повсякденного життя і міського фольклору Дніпропетровська 1950-х-1980-х рр. Це так званий «Сачок». Ще й зараз можна почути в розмові городян старшого віку: «Сачок», «у «Сачка» і т.п.

Але чому саме «Сачок»?

У відбудованому «Будинку спеціалістів» з кінця 1950-х рр. працював популярний кінотеатр «Октябрь». Вхід у нього був оформлений імпозантно – чотири прямокутні колони тосканського ордеру. У кінотеатрі було два зали – червоний і голубий, по 210 місць у кожному. Тут дуже любили прогулювати лекції й просто проводити вільний час студенти гірничого й інших вузів міста. Кінотеатр тоді був не просто місцем перегляду фільмів, а клубом. У радянський час це був своєрідний острівець вільного спілкування. Модного нині поняття «тусовка» тоді не існувало. Студенти «сачкували» тут лекції, звідки нібито й пішла назва «Сачок».

- За розповідями старожилів, спочатку так називали саме кінотеатр, - зауважує Максим Кавун. - Зокрема, моя мама, Сипченко Ольга Михайлівна (закінчила Гірничий інститут в 1966 р.), згадувала: «Один із яскравих спогадів студентських років – «Сачок». Так серед молоді називали кінотеатр «Октябрь». Ми дуже полюбляли дивитися тут фільми. Багато молодих людей прогулювали тут лекції. Уже потім з'явилися заклади «общепита» на розі площі та проспекту. З того періоду «Сачком» стали називати всю ділянку».

Отже, «Сачок» був одним із розважальних центрів, а також місцем спілкування молоді Дніпропетровська післявоєнної радянської доби. Мало хто зараз пам’ятає, що в 1950-60-х роках навпроти «Сачка», з боку парку на площі, перед виходом до меморіального цвинтаря й біля другого корпусу музею, стояли великі ажурні павільйони «Соки – Води – Морозиво».

Згодом павільйони знесли, і на цьому місці у 1967 р. спорудили продовження меморіального цвинтаря з Вічним вогнем. У той час будівлю нового корпусу історичного музею займав інститут «Дніпротранспроект», згодом називався «Дніпродіпротранс», виїхав з будівлі у 1987 р.

- Назва «Сачок» ще «тримається» до наших днів, хоча кінотеатр «Октябрь» припинив свою діяльність у 1995 р., - згадує Максим Кавун. - Я дуже добре пам’ятаю, як на останньому класі школи відвідував ледь не останні кіносеанси в цьому кінотеатрі. Йшла якась нова мелодрама про кохання, але вже з нальотом чорнухи, зала була заповнена менше ніж на половину. Це була сама середина «лихих дев’яностих».

З 2004 р. приміщення колишнього кінотеатру знайшло нового власника. Воно було капітально реконструйовано: два зали та фойє перегороджено та переформатовано під готельні номери. Нині тут знаходиться чотиризірковий готель «Академія».

Гастроном і кафе на розі площі й проспекту, трималися «до останнього» й були зачинені у 2007 році. Приміщення також були перепрофільовані – на магазин та аптеку. Студенти одержали масу інших місць для «тусовки», але ще й дотепер люди старшого віку інколи говорять «у «Сачка», - завершує Максим Кавун.

Ілюстрації з архіву Максима Кавуна та відкритих джерел