Таємниці Дніпра: Історія землетрусів у нашому місті

Вважається, що це природне лихо обминає наше місто осторонь, оскільки місто Дніпро розташоване на міцному гранітному щиті. Але насправді землетруси у нас траплялись неодноразово…

23 січня виповнилася чергова річниця (щоправда, не ювілейна – 186 років) найзнаменитішого землетрусу в історії нашого міста. Відомий він не масштабами, а тим, що єдиний раз у міській історії завдав матеріальних та при цьому досить символічних збитків.

Тому сьогодні Міський сайт вирішив надати перший у своєму роді детальний нарис про історію землетрусів у нашому місті.

Коли відбувся перший документально зафіксований землетрус в історії нашого міста? Як на нього реагували городяни? Які землетруси залишилися поза увагою хронікерів? Чим знаменитий землетрус у Катеринославі 1838 року? Яка важлива міська будівля постраждала? Які землетруси ХХ століття відчували в місті на Дніпрі та якими були їх наслідки?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Землетрус 1793 року: «Дамы все были в обмороке…»

«Територія Придніпров’я не є сейсмічно активним районом, якому загрожували б сильні підземні поштовхи, - розповідає Максим Кавун. - Однак багато разів у межах нашого міста фіксувалися коливання земної кори. Найсильніші з них були зафіксовані у 1793, 1838, 1927, 1940, 1977 роках.

Цікаво також і те, що відомості про землетруси в історії нашого міста прийшлось збирати буквально по крихтах. Існує вірогідність, що дані про деякі землетруси просто не відклалися в історичних джерелах, або ж з плином часу зникли з них.

Перший документально зафіксований землетрус у нашому місті датується 1793 роком. Ввечері 8 грудня (27 листопада за старим стилем) 1793 року в місті Катеринославі було відчутно землетрус, який мав два поштовхи. Епіцентр його знаходився в Карпатах, але він відчувався у багатьох місцях України – Полтаві, Кременчуці, Єлисаветграді (нині Кропивницький) та інших.

Про цю моторошну подію наступного дня 28 листопада катеринославський городничий Василь Шостак доповів «правителю Катеринославського намісництва» (тобто губернаторові) Василю Васильовичу Коховському:

«Вчерашняго числа с – полдня в 8-м часу в городе Екатеринославле было землетрясение два раза чрез одну минуту, о чем наместническому правленію сия управа благочиния рапортует».

Губернатор зрештою доповів про цю подію 7 (18) грудня останньому фаворитові імператриці Катерини II Платону Зубову, який тоді був генерал-губернатором всього краю:

«О чувствуемом здесь во многих местах землетрясении довожу я графу, оно было сильнее Ясского. Дамы, случившиеся у меня, все были в обмороке. Роде довольно имел тогда труда, а мы хозяева, и бывший у меня тогда Петр Иванович, не знали, что с ними делать и к которой броситься для подачи помощи».

Карл Іванович Роде – німець за походженням, особистий лікар В.В. Коховського, якого він привіз із собою з Сімферополя. Роде став першим лікарем та аптекарем Катеринослава. Міський сайт докладно розповідав про цю видатну людину, справжнього подвижника медичної справи.

Цікаве зауваження «оно было сильнее Ясского» - мається на увазі попередній землетрус 1790 року в Румунії, який сильніше за всіх відчуло місто Ясси (колишня історична столиця Молдавії). Цей землетрус, судячи з усього, також мав відчуватись в Катеринославі. Тобто, землетрус 1793 року був не першим в історії міста. Але жодних місцевих свідчень про землетрус 1790 року не збереглося.

Землетрус 1793 року, судячи з документу, перешкодив вечірньому прийомові у будинку губернатора, на який зібралась уся місцева знать. Але послуги медика, на щастя, практично не знадобилися.

Перший землетрус у Катеринославі не міг завдати шкоди, - передусім тому, що самого міста ще практично не існувало, а тільки розпочинався процес його будівництва. На Соборній горі було зведено лише Потьомкінський палац та близько десяти кам'яних та дерев'яних споруд. А у низинній частині ще зберігалася дерев'яна малоповерхова забудова слободи Половиці.

Де ж знаходився перший будинок губернатора, де «дамы все были в обмороке» під час землетрусу? «Правитель намісництва» В.В. Коховський мешкав у дерев'яному будинку на схилі Соборної гори. Це місце нижче лінії сучасного провулка Феодосія Макаревського, район сучасного готелю «Світанок» та електропідстанції. Сам будинок не зберігся до нашого часу – він був зруйнований ще в ХІХ столітті.

«Забутий» землетрус 1802 року: невідомо, як відчуло його наше місто

14 (26 за новим стилем) жовтня 1802 р. мешканці всього Приазов’я (тодішній Маріупольський повіт Таврійської губернії, нині територія Запорозької області) відчули землетрус. Документи про це опублікував відомий історик Яків Новицький у 1910 році. Це донесення священиків з містечок Оріхова, Гуляйполя, Васильєвки, Нові Пологи та Петровської фортеці (біля Бердянська). Вони були представлені Афанасію, тодішньому єпископу Новоросійському та Дніпровському.

Оріхів. «Октября 14-го числа с полдня, во втором часу в городе Орехове было землетрясение, и продолжалось пять минут, весьма тихо, не причинило никакого вреда и не оставило по себе никаких следов».

Гуляйполе. «Из гуляйпольскими поселянами выправки оказалось, что землетрясение происходило прошлаго октября 14 числа во вторник пополудни во втором часу и происходило таковое трясение не более четырех минут, а замечено было поселянами, что в домах их все внутренние сосуды колебались. Священник Иоанн Ворошков».

Нові Пологи. «Минувшаго октября 14-го дня, сполдня, во 2-м часу, в селении Пологах было земли трясение весьма тихо, не причинило никакого вреда и не оставило по себе никаких следов. Священник Прокофий Филипов».

С. Черніговка. «14 октября, онаго земли трясения мною не примечено, а позабратии с поселянами черниговскими выправки, то оное многими примечено; иными в домах, что окошки и двери тряслись також и одеяние, которое в избах висело, колебалось как бы от ветру. А многие на дворе убираючи хлеб в мешки, и продолжалось оное как бы четверть часа, вреда ж никакого не причинило. Священник Федор Пивоваров».

Васильєвка. «Землетрясение біло прошлаго октября 14 числа в полдни, но не оставило по себе следов никаких. Священник Иоанн Тараноцкий».

Петровська фортеця. «Октября 14 числа с полдня во втором часу было в крепости Петровской не землетрясение, а восколыбалась земля, что примечено было от привесов и по шатанию строений, и не больше продолжалось оное, как минут три, и очень легко, и по себе никаких следов не оставило. ибо и вреда ничему никакого нигде незделало, в тож самое время была сильнейшая ветровая и морская погода; некоторые-ж доказывают, во время таковой же сильной погоды погоды и еще два раза было прежде восколебание земли, но делалось оное ночью». Доповнення: «Оное двукратное восколебание земли было, как доказывают, прошедшаго года, прежде вышеописаннаго 14 числа октября, но в самую полночь и очень легко, так, что едва кто мог приметить, почему и не открывано было тогда, а когда воспоследовало того 14 числа днем, то и об оном начали выявлять, почему от меня и рапортовано… Священник Михаил Мельницкий».

Як бачимо, землетрус 1802 року відчувався, хоч і без наслідків, на всій території Північного Приазов’я. Цікаво, що цей же землетрус відчули дуже сильно на території Кримського півострова, зокрема, в Севастополі. Сила землетрусу тут складала 6 балів. Про це залишив детальні свідчення відомий тоді письменник П. Сумароков.

Цілком зрозуміло, що поштовхи не могли оминути й губернське місто Катеринослав. На жаль, у збережених документах не збереглося жодних свідчень, чи відчували поштовхи городяни, і як реагували на них.

Землетрус 1829 року: тріщини в Тюремному замку

Наступний великий землетрус відбувся в Карпатах 23 листопада 1829 року о 4 годині 45 хвилин ночі, його інтенсивність в епіцентрі складала 7-8 балів. В Бухаресті було зруйновано 130 будинків. Землетрус відчувався по всій Болгарії та, навіть у Польщі.

В Кишиневі, Тирасполі, Бендерах, Дубоссарах було зруйновано багато житлових та господарських будівель.

В місті Болград священики доповідали: "…в 04:45 было в Болграде необыкновенное землетрясение, продолжавшееся по замечанию многих, более минуты, от потрясения которого показались на стенах каменных многих строений немалые трещины, на крышах сих строений произошел сильный треск, трубы на крышах и буравы развалились".

Землетрус причинив великі ушкодження в Одесі, в Херсоні постраждала будівля арсеналу. У Києві в багатьох будинках відчинялися двері, рухалися меблі, падали речі та лампади.

Згідно з офіційним донесенням, у Катеринославі землетрус проявився протягом декількох секунд. У нагірних частинах міста поштовхи відчувалися сильніше, ніж у низинних.

У кам'яному Тюремному замку Катеринослава виявилися тріщини та руйнування пічей. Ця будівля була збудована в 1826 році на західній околиці міста. Вона мала суворий вигляд - три поверхи та увінчувалася баштами. Тюремний замок був зруйнований після революції 1917 року. Зараз на його місці житлові будинки біля пожежної частини на початку вул. Савченка.

Землетрус 1838 року: тріщини у кафедральному соборі та налякані городяни

Через де'ять років, 23 (11 за старим стилем) січня 1838 р. в Катеринославі відчули новий землетрус. Це був один із найсильніших землетрусів XIX століття, який в епіцентрі мав потужність понад 7 балів. Він охопив Валахію, Молдавію та Трансільванію (територія сучасної Румунії), південний захід Російської імперії та весь Балканський півострів.

У Катеринославі земні коливання не на жарт налякали городян. За збереженими історичними джерелами, від підземного поштовху сильно постраждала тільки одна будівля, зате яка!

Кафедральний Спасо-Преображенський собор, закінчений будівництвом всього... 3 роки тому, в 1835 році. Це при тому, що собор був заснований 9 (20) травня 1787 року, але не збудований. І тільки в 1830 році почалося будівництво за другим проектом видатного архітектора Андреяна Захарова. З загальної суми будівництва близько 300 тисяч рублів, приблизно третину – 100 тисяч, зібрали мешканці міста! Собор був освячений в 1835 році, а згодом – така неприємність! Це дало привід побожним катеринославцям розглядати землетрус як результат божого гніву.

Про ушкодження в соборі доповідав єпископу Катеринославському й Таганрозькому Анастасію «генваря 14 дня 1838 года» кафедральний протоієрей, тобто настоятель Спасо-Преображенського храму та благочинний міських церков Катеринослава, Максим Моторний:

«Сего месяца 11-го числа от случившагося в здешнем городе землетрясения, оказались в каменном кафедральном Преображенском соборе трещины в сводах обоих приделов и в таковых же противоположных оным, смежных с трапезою, а также в арке, разделяющей храм от трапезы. Трещины сии хотя незначительны, однако ж довольно приметны. О чем, по долгу моему, всепочтеннейше докладывая Вашему Преосвященству, испрашиваю Архипастырской резолюции».

На цьому рапорті накладена резолюція єпископа Анастасія:

«Генваря 14, 1838. Оказавшияся трещины посредством г. Архитектора освидетельствовать, от каких причин оне произошли, от случившагося ныне землетрясения, или от других причин. По учинении чего о. протоиерею общебратственно донесть мне с приложением архитекторскаго свидетельства. Анастасий Е.Е.» (тобто «Епископ Екатеринославский»).

Можна зробити висновок, що будівля собору отримала ушкодження центральної частини, зокрема, постраждали склепіння. Інформація про те, як потім реставрували храм, не збереглася. Але, слава богу, тоді все обійшлося. Військовий та краєзнавець Катеринослава, підполковник Володимир Машуков, публікуючи цей документ з архіву Катеринославської Духовної Консисторії у 1910 році, зауважив:

«Архитекторскаго свидетельства и, вообще, дальнейшей переписки по поводу рапорта, поданнаго протоиереем Моторным, я не нашел, со своей же стороны могу добавить лишь то, что после окраски внутренних стен и сводов храма вверху сводов обыкновенно обозначаются, в скором времени, направления каких то легких трещин».

У бурхливому ХХ століття люди, а не природа, завдали набагато сильніших ушкоджень будівлі кафедрального храму! У 1934 році було демонтовано шпиль собору, згодом зруйнована огорожа, в будівлі влаштовано склад. І тільки 1972 року завершилася реставрація храму в первісному вигляді. Досі собор тішить око класичною архітектурою.

Відомості про землетрус 1838 року залишилися й у мемуарній літературі. Зокрема, цінні свідчення залишила жителька міста Олександра Микитівна Молчанова. У своїх розлогих мемуарних спогадах про Катеринослав, опублікованих у 1887 р., вона подає декілька рядків і про землетрус:

«Зимой, в генваре месяце, было у нас землетрясение, сильно напугавшее всех нас. Под вечер сижу я в спальне и дитя кормлю, вдруг чувствую, что все вокруг меня качнулось, двери в соседних комнатах заскрипели и затворились, чайная посуда зазвенела. Мой муж, крикнув старшим детям, чтоб они молились Богу, выбежал на галлерею; но, слава Богу, колебание больше не повторилось; на другое утро ко мне приходила знакомая (госпожа Осиповская) и разсказывала, как она испугалась этого колебания и как у нея деньги, поставленныя на столе столбиками, разсыпались и разбежались по комнате».

Землетрус 1838 року супроводжувався сильною панікою населення і в Криму, де земні коливання відчувалися сильніше.

ХХ століття – землетруси без значних пригод

Все XX століття у нашому місті відчувалися відлуння сильних землетрусів, осередки яких переважно розташовані на території Румунії, в районі Вранча. Зона Вранча – частина гірського масиву Карпат на кордоні з Молдовою.

Відносно спокійно відчувалися усі найсильніші Румунські землетруси ХХ століття: 29 березня 1934 р. (7 балів), 22 жовтня та 10 листопада 1940 р. (7 та 10 балів); 4 березня 1977 р. (7,2 бали), 30 серпня 1986 р. (8 балів) та 30–31 травня 1990 р. (8 балів).

Усі коливання ґрунту в нашому місті не перевищували 2–4 балів та не завдавали руйнувань, не кажучи вже про людські жертви. З того часу великих підземних поштовхів у Дніпрі зафіксовано не було.

Під час знаменитих Кримських землетрусів вдень 26 червня (6 балів) та в ніч з 11 на 12 вересня (9 балів) 1927 р. у Дніпропетровську також відчувалися лише слабкі підземні поштовхи. Нагадаємо, що ці землетруси мали серйозні наслідки для території Криму, а останній супроводжувався жертвами та дуже значними руйнуваннями. Землетрус 12 вересня був довгим – за 11 годин 27 потужних поштовхів. Зокрема, були зруйновані кілька гірських селищ, частина забудови міст Алушти та Ялти. Відомий символічний об’єкт – замок (тоді ресторан) «Ластівчине гніздо», був частково зруйнований, впала верхня частина башти зі шпилями.

22 жовтня 1940 року в Дніпропетровську о 9 годині 40 хвилині ранку відчувалися підземні поштовхи. Епіцентр землетрусу знаходився тоді в Молдавії. У районі міста Кишинева відчувалися поштовхи силою 7 балів, відбулися руйнування будівель. Також з'явилися тріщини у будівлі резиденції митрополита Буковини у Чернівцях (нині університет).

10 листопада 1940 року о 4-й годині 39 хвилин у Дніпропетровську знову відчувалися підземні поштовхи, дещо більшої сили. Епіцентр знаходився в повіті Вранча в Румунії, потужність склала 7,4 бали. Коливання земної поверхні відчувалися аж до Москви. Землетрус відчутно захопив міста Ізмаїл, Одесу, Кишинів, Львів. В містах Кишинів та Ізмаїл були сильні руйнування. Число жертв досягло 1000 осіб.

Нічний землетрус 1977 року: мешканці вибігали з будинків у піжамах

4 березня 1977 року відбувся найсильніший землетрус ХХ століття у Румунії (8 балів), епіцентром якого був район Вранча. Як і під час Карпатського землетрусу 1940 року, підземні поштовхи відчувалися на великій території Східноєвропейської рівнини, у тому числі й у Дніпропетровську.

Землетрус 1977 року пам'ятають багато людей старшого покоління. 4 березня у нашому місті о 22-й годині 22 хвилини відчувалися підземні поштовхи, силою в 3 бали. Поштовхи тривали 55 секунд. Землетрус запам'ятали ще й тому, що увечері городяни були вдома, дивилися телевізійні передачі. У будинках дзвенів посуд та гойдалися люстри та меблі.

Землетрус особливо сильно відчули мешканці верхніх поверхів багатоповерхівок. А на той час місто вже активно забудовувалося «висотками» у 9 поверхів (від 1966 року); у 1976 р. відкрито перший хмарочос «Будинок книги» у 18 поверхів. За лічені хвилини городяни вибігали на вулицю в піжамах.

Згадує жителька міста Ксенія Пилипівна Васюткова:

«У березні 1977 року мені було 43 роки, я мешкала в гуртожитку ДМЗ на вулиці Електрозаводській, й землетрус відчула доволі сильно. Він відбувся пізно ввечері. Налякані люди спустилися до чергового по гуртожитку, щоб дізнатися, що відбувається. Чергова заспокоїла нас, сказала, що їй уже подзвонили й повідомили, що це землетрус. Але, мовляв, він далеко, нічого страшного для міста немає. Цікаво, як швидко дійшла інформація телефоном, адже він був єдиний у тому гуртожитку. Зранку на роботі всі вже посміялися, особливо з того, що деякі колеги спали й нічого не відчули».

У Румунії наслідками землетрусу 4 березня 1977 року стали численні руйнування та людські жертви. Офіційна кількість жертв у Румунії досягла 1578 осіб, з яких 1424 (90%) загинули в Бухаресті, де обрушилося 33 багатоповерхові будівлі. У Дніпропетровську офіційних катастрофічних наслідків не було зафіксовано. Але й у нашому місті цей землетрус залишив свої відмітини.

Парк-«жертва» землетрусу 1977 року: розколоті сходи та «плаваюча алея»

«Жертвою» землетрусу виявився один із міських парків, який тоді носив назву Ленінського Комсомолу, а нині називається Зелений Гай. Наслідком впливу землетрусу стала часткова деформація всієї верхньої тераси парку. Змінила свої обриси головна алея. Паркові сходи на цій алеї, розкололися подовжньо навпіл, і в такому вигляді існували багато десятиліть, аж до реконструкції 2018 р.

Парк Зелений Гай був заснований у 1950-х роках у Рибальській балці силами тогочасної молоді – комсомольців. Звідси колишня радянська назва парку – «імені Ленінського Комсомолу». Ще 250 років тому цю місцевість у мальовничій Кленовій балці освоїли запорізькі козаки слободи Половиці. У Катеринославі верхня частина балки була відома як «Міський ліс» або частіше «Монастирський ліс». У 1860-х роках на західному схилі виник Тихвинський жіночий монастир. Саму балку облюбували для пікніків тисячі катеринославців, також «гуляли» тут і революціонери – збирали «маївки», читали заборонену літературу. І лише у 1950-х роках, вже після війни, у занедбаному лісі розпочалися роботи з улаштування парку.

Було проведено головну верхню алею, яка з'єднує нині проспект Поля та вулицю Макарова. Алея має вигнуту форму і проходить сильно пересіченою місцевістю. «Родзинкою» алеї стало те, що вона «попливла» 4 березня 1977 року внаслідок великого землетрусу в Румунії. Грунт не витримав навантаження, і тераси парку з алеями сильно змінили свої контури. Сходи в середній частині верхньої алеї розійшлися в різні боки, і в такому вигляді простояли аж до реконструкції 2018 р. Та й сама паркова доріжка явно нагадувала тіло змії.

Хоча в 2018 році «плаваюча алея» реконструйована та зміцнена, не факт, що зрушення ґрунтів не торкнуться території парку в майбутньому. Тому історія «плаваючого» парку може бути продовжена.

Цікаво, що відлуння землетрусу 4 березня 1977 року ніяк не згадувалися в місцевій пресі. Вірогідно, це пов’язано з тим, що стихія виявила себе напередодні Міжнародного жіночого дня 8 березня. Газети повні репортажів про жінок-робітниць та вчених. І тільки газета «Зоря» в розділі зарубіжних новин вмістила детальні репортажі про наслідки землетрусу на території Румунії.

Цікаво, що через два тижні після землетрусу мешканці Дніпропетровська отримали «солодкий» подарунок. 16 березня 1977 р. на головному проспекті міста відкрився кондитерський магазин «Синій птах», оформлений за проектом архітектора Е.Ф. Давидової та художника В.В. Лободи. Цей магазин став знаменитим і проіснував до 2005 року.

Землетруси нам практично не страшні

Епіцентр землетрусу 30 серпня 1986 року був також у зоні Вранча. Підземні поштовхи були відчутні на території України та міста Дніпра. Ще одне аналогічне потрясіння ми пережили через чотири роки, в травні 1990 року. На щастя, в місті все обійшлося без жертв та руйнувань.

7 серпня 2016 р., об 11:17 відбувся незвичний землетрус. Епіцентр його знаходився північніше міста Маріуполь на глибині близько 10 кілометрів та магнітудою 4,8 балів. Це унікальне явище, адже воно відбулося в платформеній частині України. Навіть тут існують особливі геодинамічні активні зони, одна з них Азово-Сиваська, де й відбувся землетрус. Його відчули мешканці Маріуполя, однак слабкі поштовхи тоді були помітні і в Дніпрі, і в Кривому Розі.

Один з останніх умовно «сильних», тобто, відчутних землетрусів в Дніпрі стався 24 вересня 2016 року. Землетрус силою 5,6 балів стався о 2 годині 14 хвилин на глибині 9 кілометрів у районі румунського міста Липше. Землетрус цей активно відчувався в Молдові. Мешканці Кишинева та інших районів країни відчули два тривалі поштовхи середньої сили. Їхня інтенсивність у Кишиневі склала 5,0-5,5, на півдні республіки близько 6,0 балів. На території України та, зокрема, у Дніпрі магнітуда підземних поштовхів становила 2-3 бали. Руйнувань, пошкоджень будівель, транспортних комунікацій, ліній зв'язку не зафіксовано. Сигналів про загиблих та постраждалих не надходило.

Місто Дніпро розташоване у центрі літосферної плити. Тож землетруси нам не страшні, хіба що дуже сильні – 8–10 балів. Набагато небезпечнішими для міста та городян є інші геологічні катастрофи, насамперед зсуви. В цьому випадку вже людська недбалість, а не примхи природи, здатні завдати серйозної шкоди, як це було на житловому масиві Тополя-1 в червні 1997 роки. А землетруси поки що залишаються в пам'яті нашого міста історичними курйозами», - завершує розповідь Максим Кавун.