2 января исполнилось 150 лет со дня рождения известного историка, публициста, общественного деятеля, одного из основателей Екатеринославской «Просвиты» Василия Алексеевича Биднова.
К этой дате общественность Днепра готовилась заблаговременно.
Как уже рассказывал Городской сайт, в 2023 году была издана книга о Василии Биднове. Был проведен цикл лекций и экскурсий, связанных с его жизнью. А скульптор Александр Канибора изготовил бюст Василия Биднова, который будет установлен на его родине, в Криворожском районе.
В Музее истории Днепра рассказали об основных вехах жизни Василия Биднова:
«2 січня 150 років від Дня народження Василя Олексійовича Біднова (псевдоніми В. Поперешній, В. Степовий, В. Широчаснький, криптонім К.) (1874-1935) – відомого українського історика, педагога, публіциста, громадсько-політичного діяча України та м. Катеринослава, одного з фундаторів Катеринославської «Просвіти».
Народився 2 січня 1874 року в селі Широкому Херсонського повіту Херсонської губернії (нині районний центр Дніпропетровської області) в заможній селянській родині.
Здобув початкову освіту в Широківській земській однорічній школі. Продовжив освіту в Херсонському духовному училищі (1885-1889), в Одеській духовній семінарії (1889-1896). В 1896-1902 роках навчався в Київській духовній академії, де належав до гуртка «Семінарська громада». Під керівництвом О. Кониського залучився до співпраці в бібліографічному відділі «Записок Наукового товариства ім. Шевченка». В Києві одружився з Л. Жигмайло.
Після закінчення академії, отримавши ступінь кандидата богослов’я, працював з серпня 1902 року викладачем в Астраханській духовній семінарії. З 1903 року обіймав посаду помічника інспектора та викладача історії та філософії Катеринославської духовної семінарії. Паралельно працював в Катеринославському єпархіальному жіночому училищі. В 1909 році отримав ступінь магістра богослов’я, захистивши роботу на тему: «Православна церква в Польщі та Литві». Тривалий час досліджував архіви Катеринославської духовної консисторії, Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. Пропагував серед науковців першочерговість евристичної праці, докладного дослідження регіональних документів та пам’яток. Відіграв значну роль в підготовці та проведенні 13-го Археологічного з’їзду в Катеринославі в 1905 році, брав участь у роботі 15-го Археологічного з’їзду в Новгороді (1911). В 1911 році за дорученням катеринославського архієпископа Агапіта створив єпископальний церковно-архівний комітет, який переймався питаннями дослідження церковної історії, опису архівних документів та джерел.
Біднов Василь – один фундаторів Катеринославської «Просвіти», члени її першої ради (1906 року), голова (1910), заступник голови, лектор. Автор чисельних просвітянських видань «Добра порада» (1906), «Дніпрові хвилі» (1910-1913), редактор «Вісника товариства «Просвіта» в Катеринославі (березень-квітень 1917), української частини земської газети «Народная жизнь», газети «Живе слово». Презентував катеринославську «Просвіту» на чисельних всеукраїнських форумах. Під час катеринославського періоду життя В. Біднов був членом Вченої Архівної Комісії. З 1906 по 1909 рік виконував обов’язки її секретаря. Впродовж 10 років діяльності в складі комісії зробив 5 доповідей, надрукував 30 статей по історії церкви, міста Катеринослава, історії запорізького козацтва.
Під час Української національної революції 1917-1921 був активним учасником відродження на Катеринославщині. Брав участь у відновленні діяльності катеринославського осередку «Просвіти», який був заборонений в 1915 році російською владою. Брав участь в діяльності Українського конгресу в Києві (6-8 квітня 1917 року). З травня 1917 року був обраний членом Тимчасової Української Губернської Ради. І Українському губернському з’їзді 21-22 травня 1917 року обраний головою зборів. Брав участь у виборах до міської думи Катеринослава від українських політичних сил. Значну увагу приділяв розвитку освітньої сфери міста. Ініціатор створення українознавчих курсів та навчальних закладів в Катеринославі.
З 1917 року дійсний члени Київського археологічного інституту. Сприяв формуванню музейних фондів Катеринославського музею ім. О. Поля. Особливу увагу приділив виявленню, описанню та дослідженню архівних документів. Завдяки його зусиллям було розшукано та залучено до наукового обігу значну кількість цінних писемних джерел з історії та культури України ХVIII – ХІХ століття, у першу чергу – з історії церкви та запорізького козацтва. Опублікував велику кількість джерел з історії української церкви, запорізького козацтва, історії Катеринославщини, заселення Півдня України колоністами та ін., зокрема «Документы, относящиеся к истории Екатеринославской духовной семинарии», «Материалы для истории колонизации бывших запорожский владений», «Сведения о архиве Екатеринославской духовной консистории. Документы ХVIII века», «Определение архиепископа Платона (Любарского) касательно порядка замещения приходских должностей», «Краткое историческое известие о Славенской епархии, ныне именуемой Екатериненскою, ее архиреях и семинарии». Здійснив публікацію комплексу документів Січового архіву та багато іншого. Член церковно-історичного та археологічного товариства при Київській академії, товариства «Просвіта», член Наукового Товариства Т. Шевченка у Києві, голова Українського педагогічного товариства.
В жовтні 1918 року переїздить до Кам’янця-Подільського на викладацьку роботу. В січні 1919 року В. Біднова було обрано деканом богословського факультету місцевого університету. Одночасно став членом Українського Кирило-Мефодіївського братства у Кам’янець-Подільському (1919-1920). В 1919 році був заарештований більшовиками, дивом уникнув розстрілу.
Належав до товариства українських поступовців був членом Катеринославського гуртка даної політичної організації. В. Біднов був членом Української парті соціалістів-федералістів, на зїзді Тупу, що відбувся 25-26 березня 1917 року обраний до Тимчасового ЦК Союзу автономістів-федералістів, член Української Центральної ради (1917-1918), депутат Ради Республіки (1921).
В кінці 1920 року опинився в еміграції, перейшовши з українськими частинами кордон з Польщею. Засновник та ректор першого в еміграції Українського народного інституту в Ланцуті (1921). Влітку 1922 року виїхав до Чехословаччини. Працював у вільному Українському університеті (Прага) у 1922-1928 роках, Господарчій академії у Подєбрадах. Фундатор українського історико-філологічного товариства у Празі (1923), його перший науковий секретар (1923-1929), фундатор і член управи Музею Визвольної боротьби України. В 1928-1935 роках професор Варшавського університету.
Автор понад 70 наукових праць: «Сведения об архиве Екатеринославской духовной консистории» (1908), «Краткие сведения об архиве Самарского Пустынно-Николаевского монастыря», «Материалы для истории церковного устройства на Запорожье: Из архива Екатеринославской духовной консистории» (1908), «Из переписки Дюка де Ришелье с архиепископом Иовом (Потемкиным)» (1910), «Путевые заметки ректора Екатеринославской духовной семинарии архимандрита Иакова Вечеркова» (1910), «Материалы для истории колонизации бывших запорожских владений (1913), «Письмо полтавского полковника Андрея Горленка к киевскому митрополиту Тимофею Щербицкому (1906).
Помер у Варшаві 1 квітня 1935 році. Похований на православному кладовищі в Варшаві».
Фото – Музей истории Днепра, открытые источники.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |