Таємниці Дніпра: Що залишилося від менонітської колонії Кронсгартен?

На відміну багатьох інших стародавніх поселень, від Кронсгартена збереглися масштабні свідчення життя поселенців.

Дніпро завжди було і залишається багатонаціональним містом.

До Жовтневого перевороту на території Катеринослава були утворені дві німецькі та одна менонітська колонії.

Як розповідав свого часу Міському сайту відомий історик Максим Кавун, вони розташовувалися на околицях міста:

«Час стер їх оригінальні назви, проте масиви забудови збереглися, і навіть деякі старожили, нащадки колоністів, зберігають пам'ять про давнє минуле. Це Йозефсталь (нині Самарівка), Кронсгартен (частина Самарівки) та Фішерсдорф (Рибальське). У XX столітті ці селища увійшли до міста Дніпропетровська.

Усі три колонії виникли наприкінці XVIII століття, коли уряд Катерини II активно запрошував до Причорномор'я представників різних іноземних націй: греків, сербів, євреїв, німців, французів, італійців та інших. У 1763 р. було видано Маніфест Катерини II, яким оголошувалися пільгові умови для німецьких колоністів.

Після цього потік німецьких поселенців потягнувся до придніпровських земель. Німецьким поселенцям гарантувалася свобода віросповідання, видача коштів та матеріалів на обзаведение, звільнення з податків на 10 років, свобода від рекрутської повинності, і навіть для кожної сім'ї виділявся окремий земельний наділ.

Історія трьох колоній у Нижньому Присамар'ї сягає нетривалої, але бурхливої історії першого Катеринослава на Кільчені.

Згодом більшість мешканців першого Катеринослава, його органи самоврядування, міський голова, частина будівель на початок 1790-х років були перенесені на правий берег Дніпра. Але місце колишнього губернського міста не залишилося порожнім, хоч воно було і не зовсім вигідним, регулярно затоплювалося повенями, що призводили до масових епідемічних захворювань. Це місце відвели під німецькі колонії, названі Йозефсталь та Кронсгартен.

Колонія Кронсгартен – ровесниця Йозефсталя та Фішерсдорфа. Вона заснована 1793 р. Однак, на відміну від перших двох, тут жили не лютерани, а меноніти. Це особлива релігійно-культурна течія у протестантизмі (варіант анабаптизму), родоначальником якого був колишній католицький священик Менно Сімонс (1496–1561). На його ім'я меноніти і отримали свою назву. Течія ця виникла у 1530-х роках у Нідерландах. В основі вірувань менонітів покладено ідею незастосування сили, пацифізму і непротивленства. Меноніти принципово не беруть до рук зброю. Менноніти активно переселялися до Російської імперії, разом із хвилею німецької колонізації, починаючи з кінця XVIII століття. Було засновано, зокрема, Молочанські та Хортицькі колонії (нині на території Запорізької області).

Меннонітські сім'ї прибули до колонії Кронсгартен із Данцига (нині Гданськ), як і першопоселенці Йозефсталя та Фішерсдорфа. Також на новому місці їх переслідували різноманітні перешкоди. Внаслідок повені 1815 р. вся територія колонії з спорудами була змита водою. Потім довелося все відбудовувати наново.

Цікаво, що колонія мала й іншу назву – «Половиці», офіційно так називалася з 1893 р. Досі є загадкою, чому меноніти обрали для свого поселення ім'я запорізької слободи Половиці, яка була на правому березі, на місці центру сучасного Дніпропетровська. Колоністи займалися тваринництвом та землеробством. У 1911 р. у колонії налічувалося 212 мешканців. Стільки ж мешканців було і в революцію 1917 р. Потім почався занепад колонії: у 1925 р. тут мешкали всього 125 осіб. Тут була німецька чотирикласна початкова школа. Молитовна хата була закрита. У 1931 р. менонітська громада налічувала лише 30 осіб.

У 1937 р. було здійснено масові арешти чоловіків, а 1943 р. все населення колонії вивезено Німеччину».

Довгий час вважалося, що від менонітської колонії Кронсгартен нічого не залишилося, окрім кількох стародавніх пам'яток на покинутому цвинтарі.

Але дослідження дніпровських краєзнавців допомогли зробити цікаві відкриття. Наразі до залишків споруд цієї колонії планується краєзнавча експедиція, про що розповів відомий дослідник історії нашого краю Олександр Ярошенко:

«Підгородне. На руїнах Кронсгартена і менонітські вежі.

Триває підготовка нової краєзнавчої екскурсії ріднокраєм.

Там, де річка Кільчень впадає в Самару, ще від кінця XVIII ст. існувала менонітська кольонія Кронсгартен (означає «Коронний сад»). Меноніти - це етнічні фрізи, розмовною мовою яких була платс-дойч, а письмовою мовою німецька. Це було єдине саме менонітське поселення в ареалі нашого сучасного міста. Хоча місцеві із Підгороднього їх все одно називали німцями, що неправильно.

Усе, що зараз залишилось від Кронсгартена, - це цегляна силосна вежа і руїни одного з корпусів ферми. Обидві споруди були зведені у 1923 р. Після неврожаю і голоду 1921 р. менонітські організації з-за кордону допомагали грошами Кронсгартену, саме це дало можливість розбудувати комплекс споруд ферми. Сама вежа була зведена на місці житлового будинка, що був розібраний.

До нашого часу збереглась невелика кількість світлин з Кронсгартена 1920-х років, на деяких із них видно ріжні споруди. Мене в першу чергу зацікавили дві із цих світлин. Силосну вежу у представлених ракурсах не видно, бо вона була не дуже висока, або ще не збудована повністю, зате видно яку-то другу височенну вежу в ареалі новозбудованої ферми. Ця вежа гранчаста і спочатку я думав що вона цегляна, але знятки дещо розмиті і роздивитись дуже точно важко. Поставало питання, куди така значна споруда могла без сліду зникнути в подальшому. Розібратись із цими моментами мені допоміг історик Юрій Берестень.

Отже, дуже велика імовірність що ця висока вежа не була цегляною, а зроблена зі збірних легких металоконструкцій, подібні типи металевих веж були достатньо поширені у ті часи. Призначення вежі, скоріше за все – вітряк для підкачки води для ферми. Те що там нагорі вежі не видно лопатей імовірно означає що вони ще не були встановлені на час знимкування або були неширокими і під час активного руху не фіксувались тогочасною фототехнікою, що вимагала довгого витриму кадру. Тому є достатньо непогане пояснення куди ця вежа потім зникла, такі збірні конструкції демонтувати було нескладно.

Слід сказати, якраз на тій місцині і до того було декілька старих менонітських вітряків. Можливо, не усі вони витримали буремні події 1917-1921 р.р. і на місці зруйнованого вітряка постав новий металевий».

Фото Олександра Ярошенка