У Музеї історії Дніпра відбулася презентація незвичайної книги

Відомий дніпровський письменник, кінодокументаліст Ігор Родіонов сьогодні представив свою нову книгу «История моей жизни. Бабушкины мемуары».

Ім'я Ігоря Родіонова чудово відоме жителям Дніпра та нашої області. Міський сайт мав честь неодноразово представляти його нові книги та проекти, публікуючи зі справжнім майстром слова та патріотом Дніпра ексклюзивні матеріали.

Також Міський сайт публікував ексклюзивне інтерв'ю Ігоря Володимировича Родіонова, який розповідав про історію написання цієї незвичайної книги та її головну героїню – майже 90-річну Галину Анатоліївну Кармелюк.

Дивовижна доля цієї жінки, в житті якої траплялося багато цікавих та несподіваних поворотів. Робота над біографією її життя розпочиналася до нападу рашистів на нашу країну. І ніхто тоді не міг і уявити, настільки співзвучні нашому часу виявляться спогади літньої мешканки Дніпра про жах німецько-фашистської окупації.

Не лише цією частиною спогадів цікава ця книга.

Про нову книгу та її героїню Ігор Родіонов розповів таке:

«Історія мого життя, або Бабусини мемуари» - це приватна історія однієї сім'ї, в якій відзеркалено долю України та міста Дніпро.

Галині Анатоліївні виповнюється 90 років. В роки другої світової вона пережила окупацію міста, голод, холод. Жила та працювала за соціалізму, та в епоху перебудови. Як інженер-гідротехнік великої профільної інституції, брала участь у багатьох значних будовах міста – прокладанні водоводів Аульської системи, будівництві найбільшої у Європі Набережної.

У 1990-ті велику родину пані Галини доля розкидала світом. Онуки, правнуки, прапраонуки мешкають в Україні, Америці, Англії, Німеччині. Цікава деталь: правнуки Галини Анатоліївни - афроанглійці, носять прізвище, яке непросто вимовити на англійську манер - Захопаєви-Кармелюки.

Родина Кармелюків пережила як трагічні, і щасливі моменти. 1943-го фашисти, відступаючи, викрали 17-річного хлопця, брата Миколу, до Німеччини. Після війни довгий час від нього не було жодних звісток. Через 25 років після закінчення Другої Світової з далекої Англії надійшов лист на який так довго чекали: «Я живий…»

Знаючи про непросту, але цікаву долю своєї бабусі діти та онуки давно підбивали Галину Анатоліївну: «Бабусю, сідай за мемуари…». І вона наважилася…».

Зміст книги анонсують заголовки розділів: «Коли танки були великими», «Юні невільники зі станції Вузлової», «Сімейний скарб і машинка «Зінгер» у спадок», «Як я красеню-моряку відмовила», «Моє перше кохання», «Кумедні історії».

«За кожним із цих розділів стоїть дивовижна сторінка життя цієї великої родини, – продовжує Ігор Родіонов. – Сім'ї, яку доля розкидала по всьому білому світу. Але, як і раніше, головою сім'ї залишається Галина Анатоліївна, яка понад 50 років свого життя віддала роботі в інституті Дніпрогражданпроект, брала участь у будівництві Аульського водоводу, нашої Набережної, житлових масивів, фонтанів міста.

Їй скоро виповниться 90 років, але вона зберегла світлу пам'ять, соціальну активність, почуття гумору та оптимізм. Зараз багато хто зацікавився історіями своїх сімей. Тому прошу молодих: поки живі ваші літні родичі, розпитуйте у них історію вашого роду, зберігайте документи. Кожна історія сім'ї – це історія нашого міста та країни!».

280-сторінкова книга надрукована у дніпровському видавництві «Ліра» у високій якості, на чудовому папері, з великою кількістю фотографій. А ось тираж її – суто символічний, лише 50 екземплярів. Як зізнається автор, книга видана за рахунок рідних Галини Анатоліївни та призначена насамперед у подарунок ім.

Цей книжковий раритет вже доставлено до Англії, Німеччини, США, де мешкають нащадки головної героїні. У планах – видати книгу англійською мовою.

А сьогодні унікальний екземпляр книги автори подарували Музею історії Дніпра.

Чималу увагу у «Бабушкиних мемуарах» приділено жахам гітлерівської окупації, яку Галина Кармелюк пережила у Дніпропетровську.

Журналіст Міського сайту поцікавився у неї: чи схожа ця війна на ту, яку вона пережила 80 років тому? І що допомагає їй пережити цю війну?

«Окупація гітлерівцями була зовсім іншою, – згадує вона. – Ми навіть дітьми чітко знали, що вони – вороги, і з усіх сил намагалися насолити загарбникам. А зараз мені досі не віриться, що такий жах із нашою країною можуть творити ті, хто вважав себе нашими братами. Те, що вони роблять, набагато гірше і підліше, ніж робили гітлерівці! Незважаючи на всі запрошення рідних виїхати з Дніпра та України, я не залишатиму рідне місто. Я вірю, що скоро прийде наша Перемога та мир!».

Як визнав Ігор Родіонов, цикл книг «Приватні історії» буде продовжено. Наразі він працює над книгою «Чотири тисячі дзвінків у двері» про непросту долю українки, яка у 1990-ті роки поїхала до Європи налагоджувати нове життя.

А улюблені жителями Дніпра серії книг про наше місто та архітектори будуть продовжені після нашої Перемоги.