Не старіють душею

За довгі післявоєнні роки пішли від нас славні воїни, чудові люди, талановиті художники, члени Спілки художників СРСР: народний художник УРСР Георгій Чернявський, заслужені діячі мистецтв УРСР Микола Родзін та Анатолій Ткач, художники Віктор Матюшенко, Володимир Горбаченко, Анатолій Костенко, Йосип Білополий, Олександр Войцехівський, Тарас Ракша, заслужений художник України Олександр Талєєв, Комунар Беркута, Степан Огій.

Обмаль залишилося сьогодні митців-воїнів. Їх всього – 6.
Тим дорожче і цінніше життя і творчість кожного з них, тим пильніше і поважливіше ми повинні ставитися до них. Вони – жива історія. Історія, не тільки пов'язана з війною. Це вони у післявоєнне буття були засновниками Дніпропетровської обласної організації Спілки художників України, це вони на протязі усього творчого життя стверджували і стверджують славу художньої Дніпропетровщини.

Всі вони давно вже перейшли кордон, так би мовити, старості. Але, на щастя, сьогодні вони – художники молоді, бо молода їх творчість, вони напрочуд працездатні, красиві, натхненні. Про це свідчить їх сьогоденна виставка.

Старіший із старійшин, чудова особистість – народний художник України Петро Іванович Магро. Він забагато зробив у створенні і вихованні працездатного колективу дніпропетровських митців. Увійшов в історію нашого мистецтва як художник-графік, створив численні серії, що славили нашу індустріальну і хліборобську Дніпропетровщину.

Сьогодні він – автор живописних творів, що традиційно оспівують щедру природу рідної України. І недаремно його творчість користується великою популярністю в інших краях, для яких Петро Іванович відкриває незнайому, скромну, самобутню красу землі української.

Виразити зміст творчості, широту тематики народного художника України Михайла Олександровича Кокіна можна загальною назвою: “Від Камчатки до Парижа”. За довгі творчі роки художник-живописець створив численні пейзажі, портрети, картини. І все життя – незаспокоєність, і весь творчій шлях – нескінченні пошуки, удосконалення і знахідки. Тому його твори, що складалися у цілі цикли, серії, присвячені Україні, Чукотці, Криму, Кавказу, так не схожі. Але скрізь – рука майстра, що творив дивні живописні образи чи то суворо-драматичні, чи то ліричні, чи то екзотичні.

Сьогодні Михайло Олександрович оспівує людські долі, любе його серцю українське село Єгорино, що стало останніми роками головним героєм багатьох його творів, дари плодючої землі нашої.

Здається, роки не владні над заслуженим художником України Андрієм Іллічем Потапенком. Він – молодий і зовнішньо, молодий запал притаманний і його творчості.

Художник-лірик, що створив пейзажі рідного міста, того старого, що зникає, і сьогоденного. Він у звичайному спроможний побачити красу і підняти її до рангу прекрасного. Він полюбляє писати широкі дніпровські розливи, прохолоду лісів, поля з озиминою та золотом зрілих хлібів, квітучі сади.

Художник оспівав інші країни, сторив серію чудових грецьких краєвидів. Його кримські пейзажі сповнені романтики та мудрості. Сьогодні він, як і вчора, перш за все – співець рідної України, її скромних, але неповторних красот, що цінують любителі мистецтва за межами нашої держави. Звання “Заслужений художник України” в незалежній державі першим отримав у нашому місті художник театру Микола Федорович Аніщенко.

Мабуть, наймогутнішим стимулом його творчості були бачені і пережиті ним героїчні та трагічні події Великої Вітчизняної війни. Тому найчастіше у своїй творчості він звертався до драматичних творів, що розкривали людські характери в екстремальних ситуаціях. Його декорації завжди грунтувалися на глибокому проникненні у зміст, суть подій, характерів того чи іншого твору, що обумовлювало їх не другорядну роль у постановці. Його декорації – живописання подій, характерів, що викликає своєрідне образне і колористичне рішення їх. І сьогодні завжди – «браво» вдячних глядачів за його образну і виразну сценографію.

Микола Федорович і пейзажист неабиякий. Справжній лірик і поет. Заслужений художник України Володимир Олександрович Жуган увійшов в історію художнього літопису Дніпропетровщини як майстер індустріального пейзажу.

Він передавав своє художнє осмислення питання «людина і середовище», вміло обирав мотиви, їх живописно-пластичне втілення. Тому в його творах відмінності між природним і промисловим осередком непомітні, гармонійні. Але він і лірик. Сьогодні В. Жуган продовжує своє поетичне живописання про красу і життєві сили землі в пейзажах і натюрмортах.

Відомий у світах петриківський розпис презентує заслужений майстер народної творчості Василь Іванович Соколенко, один із ветеранів і ведучих майстрів, який виховав велику плеяду художників.

Соколенко – вірний послідовник славнозвісної Т. Пати, зберігає традіційний розпис, використовуючи традиційну його символику. Його яскраві, соковиті квіти – символ квітуючої сонячної України, оспіваної майстром у великому творчому доробку.

Такі наші ветерани Великої Вітчизняної війни.
Честь і хвала їм!
Хай ще довгі роки радують вони нас своєю творчістю!