В Днепре старинный храм перестроили в спортзал

Тайны старинной церкви, о существовании которой знают лишь считанные специалисты, раскрыли исследователи истории нашего города.

До революции в Екатеринославе среди десятка других красивых храмов была и церковь Воздвижения Креста Господнего. Ее интерьеры в 1911 году расписывал ученик знаменитого Валентина Серова (его «Девочку с персиками», надеюсь, знает большинство читателей Городского сайта?) Ефим Михайлов.

Этому храму относительно повезло. Он не был взорван и снесен, как десятки соборов и церквей в Днепропетровске.

Некоторое время он использовался для утилитарных нужд, а потом его перестроили под… спортзал строительного института (сейчас – Приднепровская академия строительства и архитектуры). Лишь немногие знатоки истории нашего города могут опознать в старом спортзале ДИСИ признаки бывшей церкви…

Это строение (и, главное, чудом уцелевшие старые фрески!) на днях исследовала начальник управления по охране культурного наследия горсовета Днепра Надежда Лиштва. На своей странице в соцсети она поделилась фотографиями бывшего храма и его фресками с таким комментарием:

«У старої церкви. Будівля, яка зберігає історію, не дивлячись ні нащо. Про неї піклуються, і ще є шанс її зберегти та зберегти первісний розпис».

А исследователь истории нашего города Виктор Екшов дополнил этот пост следующим комментарием в группе Фейсбука «Экскурсионный клуб «Днипро»:

«Колись це була церква, проте за Совєтів її перетворили на спортзалу.

Пані та панове, раніше мріяв разом із вами тут побувати й побачити на власні очі ці дивні занедбані розписи, що промовляють до нас із минулого...

Але не судилося.

Тож вдивіться в ці настінні розписи зі світлин пані Надія Лиштва, якій пощастило побачити це диво.

Чому диво? Тому що це не занедбана церква десь у сільській околиці, а храм Воздвиження Хреста Господня... в самому центрі Дніпра.

Проте цієї церкви офіційно немає.

Але ж подивіться на фото. Вона є.

Якби ж наше місто любило не тільки сьогоденні гроші, а й своє минуле - це могла б бути цікава пам'ятка, яку повернули з небуття.

Стіни Хрестовоздвиженської церкви ще з 1911 року оздоблював учень Валентина Сєрова - український художник Юхим Михайлів, що народився в Олешках на Херсонщині ще в кінці ХІХ століття.

Впродовж життя він активно розвивав українське художнє мистецтво, в нашому місті здружився з істориками Дмитром Яворницьким і Дмитром Дорошенком та поетом Трохимом Романченком, активно листувався з ними. Для музею в Катеринославі збирав зразки народного мистецтва.

В 1920-ті роки працював у Києві, викладав в університеті, очолив Товариство імені Миколи Леонтовича, яке ставило за мету розвій музичної культури в Україні.

На жаль, за Сталіна росіяни запроторили видатного художника до холодної Півночі, де Юхим Спиридонович і пішов з життя...

Юхим Михайлів, попри поранення на фронтах Першої світової війни, випромінював бадьорість, надихав своїм позитивом, що яскраво відбилося в його листуванні з сучасниками.

Тікаючи від нацистів і совєтів, його дружина Галина емігрувала до Америки і так зберегла більшість картин покійного чоловіка, які змогла забрати з собою.

Вдивіться в розписи молодого Юхима Михайліва, згадайте ім'я видатного українського художника...

Незабаром у місті, що методично втрачає своє історичне обличчя, не стане і цих творів, а пам'ять про художника житиме лиш за кордоном».

Эту информацию дополнил краевед Валентин Старостин:

"Офіційним художником був І.Д. Євсеєвський, викладач однієї з міських гімназій. Юхим Михайлів в цей час відбував службу і був залучений до виконання розписів. Чи виконував він самостійні роботи, важко сказати".

Виктор Екшов для боле глубокого изучения авторства фресок изучил переписку Ефима Михайлова с Д.И.Яворницким и пришел к такому выводу:

«Вирішив дізнатися відповідь про авторство в самого Юхима Михайліва і поліз до його листування з директором Музею Дмитром Яворницьким.

В 2-х листах від 24.08.1913 та 23.12.1913 пан Юхим просить Дмитра Івановича домовитися з полковником Г.І. Картацці - командиром 133 Сімферопольського піхотного полку - аби той врешті сплатив Михайліву гонорар "за розмальовку полкової церкви".

Гадаю, якби він там не малював, той й грошей, вочевидь, би не жадав...

Тож Юхим Михайлів працював у храмі над розписами».

Жаль только, что широкий круг горожан не может полюбоваться на остатки росписей бывшего храма…