На Дніпропетровщині живе найповажніший водій країни

У Кривому Розі з 90-річчям привітали найповажнішого водія країни, Гуру безпечного авторуху, Почесного автотранспортника, учасника Другої світової війни, заслужену і шановану людину — Віктора Федоровича Антипова.

Бойовий трофей

Журналісти, представники місцевої влади та ветеранської організації Центрально-Міського району, викладачі криворізьких автотранспортних навчальних закладів, колеги-автомобілісти та автоспортсмени щиро бажали ювілярові многая літа і гарного здоров'я. Розчулений іменинник пообіцяв обов'язково завітати в гості особисто до кожного з них у день їхнього 90-ліття…

Почуття гумору і стабільно позитивний настрій, певно, й допомогли Віктору Федоровичу легкою ходою пройти довгий життєвий шлях і не нажити собі ворогів.

З нашим героєм Віктором Антиповим автора цих рядків познайомив ретроавтомобіль Ford V8, що вже півстоліття невтомно служить своєму господареві.

Багато хто чув про вічний двигун. А про вічну машину? Майже вічну… Нам з колегою Артемом Кравченком пощастило на ній покататися разом з її власником, який на десять років старший за свою автівку. Він іще вправно водить машину і впевнено почувається на автотрасі.

На автошляхах промислового мегаполісу Кривий Ріг можна зустріти чимало легковиків моделі Ford. Однак об'єктом особливої журналістської цікавості для мене став саме представник дива американського автопрому Ford V8 1938 року випуску. З'ясувалося, до залізорудної столиці автомобіль потрапив з Польщі по закінченні Другої світової війни як бойовий трофей. Форда, покинутого колись на узбіччі однієї з криворізьких вулиць, запримітив таксист Віктор Антипов. Чоловік забрав автівку додому, а точніше, те, що від неї залишилося, вдихнув у машину друге життя, яке триває вже 50 років. Умілець змалку любить техніку і всі ремонтні механічні роботи виконує власноруч.

Мрія про Україну

На своїй сталевій конячці Віктор Федо­рович «намотав» більше мільйона кілометрів. Якби, скажімо, збудувати автомобільний міст до Місяця, то кілометражний ресурс форда Антипова може дорівнювати відстані двох поїздок на Місяць туди і назад.

Цікаво, що упродовж такої солідної дистанції Віктор Антипов жодного разу не був оштрафований автоінспекцією за порушення правил дорожнього руху. Водій просто цього ніколи не робив. Ані тоді, коли ще працював таксистом і за сумлінну роботу в 1974 році удостоївся ордена Трудового Червоного Прапора, ані пізніше, як автолюбитель.

Загалом, з автосправою пов'язано усе професійне життя Віктора Федоровича. Тривалий час він працював керівником і заступником начальника автотранспортних підприємств Кривого Рогу з експлуатації і безпеки руху. Авторитет, сумлінне виконання своїх службових повноважень, зрозуміло, не давали розслабитися, сприяли його особистій зразковій поведінці за водійським кермом.

Віктор Федорович вважає себе цілком щасливою людиною. Його дитяча мрія, яку він побачив іще на німому кіноекрані далекого 1937-го у сільському клубі, справдилася у житті, як мовиться, «на усі сто». Десятирічний хлопчик, який проживав тоді в Росії, серйозно «захворів» Україною. А посприяв цьому фільм Олександра Довженка «Земля». Саме це кіно, побачене колись маленьким Вітею з російської глибинки, поманило хлопчину розшукати казковий край з людьми у вишиванках, білими хатинками й яблуневими садками.

Учасник Другої світової війни, воєнний десантник, на рахунку якого 178 парашутних стрибків, 70 років тому поселився на березі Інгульця в Кривому Розі, познайомився й одружився з українкою Надією, збудував хатинку, виростив з дружиною двох синів і розкішний, як у фільмі, сад своєї мрії…