Герої Олеся Гончара — виразники краси вірності

Почесними гостями заходу стали племінниця Олеся Гончара Віра Сесь зі своїм онуком Олегом. Літературні читання зібрали студентів, викладачів та поціновувачів творчості Олеся Гончара, який завжди залишався чесним із собою та читачами. У своїх творах письменник неодноразово звертався до проблеми збереження людських цінностей особистістю, що є одним із кардинальних завдань людства на початку третього тисячоліття.

Ще в 90-ті роки XX століття на факультеті української філології та мистецтвознавства як одну із форм пошанування Олеся Гончара й поглибленого ознайомлення з його творчістю було визначено літературні читання, які з 1995 року стали щорічними. Тож кожного року початок квітня в університеті особливий – тут проходять традиційні Гончарівські читання, учасники яких незмінно переживають своєрідний духовний катарсис, знову і знову звертаючись до найсокровенніших творчих таїн письменника. З цього приводу завідувач кафедри української літератури ДНУ, доцент Наталя Олійник відзначила: «Ми вже багато років проводимо Гончарівські читання, і мета у них одна — вчитатися у прозу Олеся Гончара. Цього року ми звернулися до краси вірності у його творчості, яка свого часу була явищем незнаним. Краса вірності – те, що робить людину в умовах зовнішньої несвободи внутрішньо вільною, красивою. Дивлячись на процес підготовки до читань, на калейдоскоп артистів, святковий настрій, хочеться сказати словами Терези з новели Олеся Гончара «Модри камень»: «Я задихаюсь від багатства». Бо у нас прекрасні студенти. Кожного року, перечитуючи Олеся Гончара, вони відкривають щось своє, характерне для свого покоління», – зазначила Наталя Олійник.

Учасники читань говорили про те, що Олесь Гончар присвятив своє життя служінню духовності і культурі, закликав усіх дорожити світлом та бути носіями світла, чистоти й небесності; згадували, що письменник не любив людей з «вигаслими» душами. Його творчість завжди надихала різних митців, а сам він був і залишається цікавим і сучасним наставником для молоді. Глибоке філософське осмислення дійсності, проникнення в таємницю людської душі, глобальна важливість та масштабність проблем, порушуваних письменником, уміння бачити прекрасне в житті, в людях, природі та передавати своє світосприйняття читачам, тонкий художній смак, рідкісне мистецьке обдарування — прикметні риси Олеся Терентійовича Гончара як неперевершеного майстра слова й мудрого мислителя.

З вітальним словом до учасників читань звернувся голова обласної письменницької спілки Володимир Луценко, який відзначив, що до аудиторії імені Олеся Гончара заходить щоразу із завмиранням серця. До гончаріади долучилася й постійна учасниця читань письменниця Леся Степовичка. У виконанні студентів прозвучали вірші, присвячені Олесю Гончару, уривки з прозових творів Майстра, поезія видатного митця, ліричні пісні, також студенти підготували інсценізацію новели «Модри Камень».

З доповіддю «Совість української нації» виступила доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Нінель Заверталюк. Вона поділилася з учасниками читань особистими переживаннями і спогадами, а саме, що кожного року в перші дні квітня їй хочеться знову й знову перечитувати Олеся Гончара, відкладаючи при цьому всі інші важливі справи. Готуючись до цьогорічних читань, Нінель Іванівна пригадала, як вона, дев’ятикласниця, у 1949 році була учасницею шкільного диспуту на тему творчості Олеся Гончара. «У нас тоді не виникало питання, як у деяких сучасних дослідників, що Олесь Гончар показав не ту війну. Нам, юним, краса вірності у його творах була дуже близькою. Ці поняття поглиблювалися у наступних після «Прапороносців» творах, до них додавалися нові аспекти», – відзначила Нінель Іванівна.

На завершення читань студентка Вікторія Ярова закликала усіх учасників читань виконати разом пісню «Як у нас на Україні»: «Заспіваймо дружно, і Олесь Гончар нас обов’язково почує».

За традицією студенти-філологи поклали квіти до погруддя Олеся Гончара, встановленого на фасаді найстарішого, другого, корпусу університету.