Завод під керівництвом директора-розпорядника Ігнатія Ясюковича взяв чудовий старт, невпинно зростав і перетворювався на першокласне підприємство. Йому надали почесне право участі у Всесвітній промисловій виставці в Парижі 1889 року, де Дніпровському заводу присудили Велику золоту медаль. А на Всеросійській промисловій виставці 1896 року в Нижньому Новгороді його нагородили Державним гербом.
При створенні Кам’янського заводу, був закладений дуже високий технологічний рівень, а наявність бесемерівських печей поставили товариство поперед усіх металургійних підприємств імперії. І. Ясюковичу вдалося створити такий колектив інженерів і адміністраторів, домогтися таких чудових економічних результатів, що Дніпровський завод правдиво отримав славу кращого металургійного заводу не лише Півдня Російської імперії, а й усієї Європи. Такий стрімкий розвиток Товариства в таких межах не має аналогів, і не лише в Російські державі. Важко знайти щось схоже навіть в Європі. Хіба що тільки заводи Форда могли слугувати подібним прикладом.
Фінансовий розвиток підприємства відбувався вслід за технічним. Початковий основний капітал – п’ять мільйонів рублів – збільшився за час господарювання І. Ясюковича втричі, дійшовши до 15 мільйонів. Дивіденди, які виплачували акціонерам, поступово зростали, й уже в 1895–1896 році склали 40%, що було абсолютно недосяжним як для конкуруючих із Дніпровським заводом підприємств, так і нині.
За підсумками першого року роботи чистий прибуток заводу становив 788 тисяч рублів, а в 1896–1897 звітному році – 4 мільйони 214 тисяч рублів. Уже в 1898 році акції Дніпровського Товариства котирувалися за найвищим курсом на європейських біржах: акція номінальної вартості 250 рублів оцінювалась у 3055 рублів. Особливо високо котирувались акції Товариства в 1908–1909 році, коли курс 250-ти рубльових акцій «Дніпровки» досягав на іноземних біржах майже 4000 франків. Слід зауважити, що йдеться про золотий франк, який складав 0,375 золотого рубля.
На початку ХХ століття на Дніпровському заводі Металургійного товариства, працювало 6.594 людини. ПРДМТ стало одним із найсильніших фінансових підприємств металургійної галузі, являючи собою своєрідну імперію всередині Катеринославської губернії. Дніпровський завод у Кам’янському пережив друге народження в 1912 році, коли на його загальне переоснащення правління ПРДМТ, очолюване Ігнатієм Ясюковичем, витратило понад шість мільйонів рублів золотом. Металургійний гігант з самого свого заснування завжди був серед найкраще устаткованих підприємств Російської імперії. Незважаючи на це, з введенням на Заході будь-яких нових технічних вдосконалень завод знову переустатковувався, щоразу підвищуючи свої можливості, хоча це і вимагало чималих капіталовкладень.
Валовий прибуток на Дніпровському заводі в 1912–1913 операційному році досяг понад 36 мільйонів рублів, а чистий прибуток визначався сумою у вісім миллионов 598 тисяч рублів. Якщо звернути увагу на те, що основний капітал Товариства зріс утричі, а дивіденди – вшестеро, то фактична прибутковість підприємства упродовж того часу, коли ним керував «Капітан індустрії» Ігнатій Ясюкович, зросла двадцятикратно для перших власників акцій. Одночасно зі збільшенням прибутковості швидко зростали капітали: амортизаційний, запасний та резервний. Навіть створили капітал, названий «резервний спеціальний».
Напередодні Першої світової війни завод у Кам’янському під керівництвом блискучої плеяди керівників, очолюваних Ігнатієм Ясюковичем, був найбільшим металургійним підприємством імперії, він випускав 13–14% усього чавуну, сталі та прокату, який виробляли в державі. Завод мав п’ять доменних і десять мартенівських печей, бесемерівське, сталепрокатне, вісьобандажне, котельно-ковальське, ливарне та вогнетривке відділення, а також три електростанції. Збільшувався приток робочої сили: до 1917 року на Дніпровському заводі в Кам’янському працювали 14.824 людини.
Зрозуміло, щоб забезпечити зростання виробництва та якості продукції, яке не мало аналогів, першочерговим завданням було привабити до села Кам’янського провідних фахівців металургійної промисловості. Вище керівництво заводу, інженерів і службовців треба було зацікавити не лише високою зарплатнею, можливістю швидкого кар’єрного зростання, але й відповідними побутовими умовами. І таке завдання було виконане.
Завдяки інвестиціям як для технічних, так і задля загальнокультурних потреб, будували лікарні, дороги, будинки для службовців і робітників, спортивні майданчики, парки, культурні заклади тощо. А село Кам’янське правомірно одержало неофіційний титул «столиці південної металургії».
Загальна вартість Дніпровського товариства в 1914 році, напередодні відходу великого промисловця у кращий світ, оцінювалася сумою, що перевищувала 75 мільйонів рублів золотом. У 1916 році, коли Російська імперія переживала свою найвищу та, на жаль, останню стадію капіталізму, чистий прибуток Дніпровського заводу – дітища Ігнатія Ігнатовича Ясюковича – склала понад 17 мільйонів рублів. У 1917 році Основний капітал ПРДМТ досяг цифри у 30 мільйонів рублів. За час існування Дніпровського товариства було здійснено сім додаткових випусків акцій промислового конгломерату, котрий постійно розвивався.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Брянський завод. Загальний вид, 1840-1920 гг. |