Директор-розпорядник Дніпровського заводу в Кам’янському Ігнатій Ігнатович Ясюкович негайно виступив з ініціативою побудувати два християнські храми: православний і католицький, об’єднавши в них им’я святого Миколая, шанованого як у православних, так і в католиків, з іменем царевича. Постанова зборів була відіслана міністрові внутрішніх справ І. Дурново, який особисто передав її самому імператорові Александру III.
На Дніпровському заводі відбулися збори робітників і службовців-католиків, на яких прийняли рішення про перерахування 1 % зарплатні на будівництво костелу, зберігаючи капітал на спецрахунку в заводській касі. Таким чином, для будівництва храму створили фонд у 120 тисяч рублів. Частину витрат взяло на себе ПРДМТ (Південно-російське Дніпровське металургійне товариство). В той час на Кам’янському заводі працювало 600 католиків. Загальна ж чисельність вірян католицького сповідання, враховуючи членів сімей заводчан, складала значно більше число. Місце для майбутнього храму вирішили купити у селян Кам’янського. Уповноважені в будівництві костелу подали прохання на им’я Катеринославського губернатора про спорудження храму – майбутньої філії Ямбурзької римсько-католицької парафії.
Одначе лише через чотири роки всі бюрократичні перепони були подолані. На новому спільному зібранні католики Кам’янського вирішили негайно почати зведення храму. Й у вересні 1897-го, через шість років після прийняття рішення про будівництво, на доволі великій ділянці поблизу заводської лікарні завершили «Кам’янську парафіяльну церкву в ім’я Святителя Миколая» або ж костел Святого Миколая, ще одну окрасу міста. Проектував костел і спостерігав за його будівництвом архітектор М.З. Хорманський. Зодчий збудував католицький храм на кшталт готичних соборів середньовіччя з двома 33-метровыми баштами по східному фасаду, з висоти пташиного польоту костел мав вигляд покладеного на землю латинського хреста. Великої уваги Хорманский приділив головному фасаду, де розташований портал центрального входу з двома «готичними» дверима. Просто над входом увічі впадало величезне арочне вікно, за площиною удвічі більше від дверей. А хрести над баштами, зроблені з чорного металу, ніби пливли у небі над костелом. Дощова вода скидалася від башт через ринви у вигляді горгулій. (Горгулія – в готичній архітектурі завершення ринви в образі фантастичної фігури). Першим настоятелем Кам’янського костелу Святого Миколая став ксьондз Гіацинт Левчак.
На відкритті храму 14 травня 1898 року побував кореспондент варшавського журналу «KRAJ» («Батьківщина»), і в № 22 того ж року опублікував статтю «Кам’янське у травні».
«Кілька років тому про село Кам’янське на Дніпре Катеринославської губернії ніхто нічого не знав і не чув. Поки не виникло акціонерне товариство ПРДМТ. Зросла тут могутня металургійна фабрика, а також чудові будиночки для робітників і великі цегляні будинки для фабричних службовців, лікарня, школа. Ніби за помахом чарівної палички зазеленіли на пустирищах садки перед будинками, а вулиці зацвіли білими акаціями.
23 червня 1891 року на зборах скликаних фабричною адміністрацією, було прийнято постанову повідомити владу про рішення трудящих католицького віровизнання просити дозволу про будівництво у Кам’янському католицького костелу в ім’я Святого Миколая. Минуло декілька років, доки прийшов дозвіл на будівництво костелу і отримана від Кам’янської Сільської громади одна десятина землі поблизу фабричних будинків. Після одержання урядового дозволу на нових зборах католики постановили подвоїти внесок і негайно почати будівництво костелу. І 17 вересня 1895 року відбулося освячення першого (наріжного) каменя. Вже через два роки, практично того ж дня, верхівки двох башт увінчалися хрестами.
Кам’янський костел, побудований з так званої черкаської цегли в стилі, що нагадує готичний, має двоє різьблених дверей з натурального дубу, а всередині з такого ж дубу й у такому ж стилі олтарі: великий з розіп’ятим Христом і два бокові – Святого Миколая та Святої Варвари. Під стиль олтарів припасовані: орган, амвон, конфесіонал, лави – все дубове, солідне, з позолотою, прегарне за смаком. Підлога в костелі плиткова, ксилолітова. Під перекриттям серединного нефу розташована чудова бронзова позолочена люстра. Така ж лампада горить перед санктуарієм, а канделябри на олтарях – також бронзові – вирізняються шляхетним стилем.
Костел стоїть у степу, його оточує сквер з деревами та висіяною травою. Вартість будівництва склала значну суму – дев’яносто тисяч рублів, зібраних майже винятково працівниками заводу. Тим часом, коли акціонерне товариство виділило лише сім тисяч рублів. Крім постійних відсотків від коштів у фабричній касі надходили також приватні пожертви, збори, або надходження від окремих осіб. Оргáн, люстра, канделябри, монстранція та декілька ікон були придбані таким чином. Усі, причетні будь-яким чином до будівництва костелу в Кам’янському, щасливі, бо мають чудовий храм, побудований їх власною працею.
Довго, з великим нетерпінням усі чекали закінчення будівництва цього костелу і, нарешті, дочекались. 14 травня цього року відбулася велика урочистість. Ксьондз Хартман з Маріуполя за дорученням саратівського єпископа освятив новий костел. З самого ранку святково вбрані люди почали збиратися біля нового Божого дому, котрий купався в променях весняного сонця. Цього урочистого дня на баштах костелу вперше зазвучали дзвони, а на хорах – орган, а під час богослужіння вперше пролунало з амвону по костелу Слово Боже, з хорів полився зворушливий спів».
25 вересня 1905 року відбулось урочисте освячення, або ж консекрація Кам’янського костелу. Освячення 1898 року, проведене за дорученням єпископа Тираспольського Едуарда, барона фон дер Роппа ксьондзом Хартманом, було необхідним (неможна проводити богослужіння в неосвяченому храмі), але недостатнім. Тому в документах Тираспольської єпархії саме 25 вересня 1905 року вважається днем освячення фабричного костелу Святого Миколая в Кам’янскому. Випав чудовий сонячний день, багато з дам пришли під парасолями, настрій найсвятковіший. Освячувати костел приїхав новий єпархіальний єпископ Йосиф Алоїзій Кесслер.
На 1 січня 1913 року, за свідченням журналу Катеринославського Губернського Присутствія від 13 листопада того ж року, населення Кам’янського складало 40407 чоловік. У цьому «селі» мешкало 346 дворян, 53 особи духовного стану, 310 іноземних підданих, 60 інженерів та техніків, 80 викладачів, 2573 учнів і десять тисяч службовців і робітників Дніпровського заводу. В Кам’янському мирно співіснували православні, старообрядці, лютерани, іудеї, караїми, магометани, євангелісти та католики. Католиків налічувалося 7 тисяч чоловік, більшість з яких — поляки. Та не тільки вони. В Кам’янському костелі, беручи таїнство шлюбу, давали клятву взаємної вірності піддані Росії й Австрії, Прусії та Румунії, Франції, Великобританії та навіть Туреччини! Лише в самому 1899 році повінчалося 85 пар — абсолютний рекорд за весь час існування католицького храму. До Кам’янської парафії приписувалися Верхньодніпровськ, завод Корбине та станція Запоріжжя-Кам’янське.
* * *
Політичні події 1917 року та Громадянська війна попервах не дуже зачепили релігійне життя в Кам’янському. В найбільш бурхливі роки кривавих усобиць, коли Кам’янське переходило з рук в руки, місцеві церкви та молитовні будинки продовжували свою діяльність. Одначе влада Рад, яка міцнішала рік від року, почала прибирати до рук і галузь духовного життя, адже церкви самим своїм існуванням перебували в опозиції режиму, що сповідував безбожжя.
2 червня 1925 року Катеринославський Губернський адміністративний відділ зареєстрував «Статут Римсько-католицької імені Святого Миколая Громади», який змушений був підписати адміністратор парафії ксьондз Костянтин Томашевський. Найбільш значнішим і страшним був 11-й пункт Статуту з розділу «Порядок закриття товариства».
Товариство може бути закритим:
а) за постановою відповідного виконкому чи НКВС;
б) внаслідок арешту частини членів товариства...
Над країною, Кам’янським і римсько-католицькою громадою Святого Миколая западала ніч більшовизму.
1 грудня 1929 року вийшла постанова президії Окружного виконкому України про закриття в м. Кам’янському православного собору, костелу, синагогі та кірхи. Згідно того ж рішення Окружного виконкому у вилучених церковних приміщеннях мали відкрити: книгосховище — в церкві, інтернаціональний клуб німців, євреїв і білорусів – у синагозі, піонерський клуб — в кірсі, польський клуб — у костелі. Вже 12 грудня 1929 року костел у католиків було відібрано.
* * *
Відродження Дніпродзержинського (Кам’янського) костелу Святого Миколая пов’язане з іменем ксьондза Мартина Янкевича, священика Люблінської єпархії. Рішенням Дніпропетровського облвиконкому № 66 від 4 березня 1992 року зареєстровано Статут римсько-католицької громади у м. Дніпродзержинську і дано дозвіл на передачу їй колишньої культової споруди по вул. Коваленка, 3. І вже 17 червня 1992 року голова Дніпродзержинського міськвиконкому С. Шершньов підписав Рішення № 484 «Про передачу будівлі римсько-католицької церкви Святого Миколая та прилеглої до неї території».
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Хоральна Синагога, 1840-1920 гг. |