Нікуліна Наталя Петрівна

Народилась 7 липня 1947 р. Поетеса, журналістка.

Наталку Нікуліну навряд чи можна було запідозрити в декларативності, так само як і те, що цей вірш писався як програмний. Просто зродилися слова десь на донечку душі, зірвалися з вуст, вмережили аркуш... Та й зажили собі... Вже й авторки давно немає серед сущих, а вони - живуть! А, значить, живе й поетеса...

Наталя Петрівна не любила говорити про себе, переповідати свою біографію, була скромною і несуєтною. Лише коли-не-коли у неквапливій дружній розмові за чашкою чаю зринали з її вуст тихі спомини: про батька - відомого журналіста, якого дуже любила і з благословення якого пішла в журналістику; про спілкування з поетами, коли сама в поезії робила лише перші кроки; про те, як приймали її до спілки письменників. З цих скалочок складалась картина - життя. А ще - зі спогадів тих, хто жив поруч: матері, подруг і колег по роботі, й усіх-усіх, про кого зробила стільки передач, підтримала словом, усмішкою. А ще - з її віршів, наповнених силою духу, думками криничної чистоти й глибини, прагненнями високого...

Вона таки дійсно у своєму недовгому житті віддавала людям все, що мала. Не «всує» прожила його. Хоча біографія її нібито скупенька і не така вже бурхлива.

Наталя Петрівна Нікуліна народилась у м. Макіївці на Донеччині в родині журналіста і лікарки. 1958 року сім'я переїхала до Дніпропетровська. Тут Наталка закінчила середню школу № 89, вступила до університету на вечірнє відділення філологічного факультету. Одночасно працювала редактором на обласній телестудії. 1973 року вона закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію. Тема – «Професійна лексика лоцманів дніпровських порогів», як на партійно-радянські часи, була не тільки «екзотичною», а й досить небезпечною. Наталці радили її замінити, та вона затялась: тільки ця! Аспірантку підтримав її керівник Василь Семенович Ващенко - вчитель, якого Наталя Петрівна завжди згадувала з теплотою і вдячністю, якому присвятила вірші.

Наталка Нікуліна працювала редактором у видавництві «Промінь», деякий час - в обласній науковій бібліотеці, була позаштатним кореспондентом газети «Культура і життя». Багато років вона віддала морочливій і кропіткій роботі на обласному радіо, до того ж, отримувала за неї зовсім невелику платню.

- Передачу веде кандидат філологічних наук, поетеса Наталка Нікуліна, - ці слова, які щодня лунали з радіоприймачів по всій області, зігрівали душі багатьом жителям Дніпропетровщини, додавали снаги й бажання творити. У тисячі домівок розумним співрозмовником, добрим другом, щирим порадником входив голос поетеси. Наталя Петрівна постійно готувала до ефіру матеріали з питань культури для програми новин «Дніпрова хвиля», та не це було її головною роботою на радіо. Вона працювала у студії літературно-мистецького мовлення. Багатьом ще на пам'яті цикли створених нею радіопередач: «На полі слова» - цілі дослідження творчості письменників нашого краю; «Джерела» - високохудожні замальовки з культурного та мистецького життя Дніпропетровщини. Разом з колегами вона вела радіоклуб знайомств «Три поради». Саме слово «творить» найбільш підходило для характеристики її діяльності, про що б не йшлося. Не тільки про поетичну творчість.

А поезія? Писала Наталка Нікуліна з дитинства. її однокласниці згадували, що вона часто виступала зі своїми віршами на шкільних вечорах.

Перша збірка «Вишневий спалах» стала подарунком до двадцятиліття поетеси. До того вже були вірші в колективному збірничку. її поезію оцінили, давали гарні відгуки. Але потому довгих чотирнадцять років жодної книжки. Які тому причини - нещадна прискіпливість авторки до своїх творів, небажання друкувати недосконале, чи літературних керівників не влаштовувала тематика? Наступна збірочка «Пізнання» побачила світ аж у 1981 році, вона тоді вже два роки перебувала членом Спілки письменників.

Якось, дуже скупо і небагатослівно, Наталя Петрівна згадувала, що у Дніпропетровську її прийняли до письменницької організації, та й то неохоче, вже після того, як вона відбула процедуру прийому в Києві. Там її творчість оцінили швидше. Пізніше Наталка Нікуліна обиралась членом правління Дніпропетровської обласної письменницької організації, бувала на з'їздах письменників.

Наталка Нікуліна мала лише п'ять книжок за життя, остання – «Знамення калини» була видана її друзями як спогад про світлу душу, що так рано і трагічно покинула цей світ. Та творче надбання поета вимірюється не кількістю книг. У невеликих поезіях Наталки так багато думок, і почуттів, мало слів - але багато сказано. її вірші перекладалися російською та башкирською мовами. Вона й сама перекладала - з польської, російської, англійської мов, упорядкувала антологію татарської поезії «Світи мені, Чулпан-зоря», друкувалась у багатьох газетах і журналах, була відома як серйозний літературний критик.

Наталка Нікуліна мала великі плани—зустрічі з цікавими людьми, поїздки, підготовку передач, нові вірші... Сліпий випадок обірвав життя, плани, мрії. 23 червня 1997 року, за два тижні до свого ювілею, Наталка Нікуліна трагічно загинула.