Деркач (Любимов) Григорій Йосифович

Катеринослав і губернія XIX – початку XX ст., можливо, порівняно небагаті на постаті значного масштабу, які вписали свої імена в розвиток науки, освіти та культури України і Російської імперії. Але що тут народилося багато таких постатей, так це не піддається сумніву. Просто їх імена загубилися в часі, у вирі бурхливих подій XX ст. І часто лише випадково можна натрапити на їх «катеринославський слід».

Однією з таких нині маловідомих постатей є актор і антрепренер Григорій Деркач. Він народився у 1846 році у Катеринославі в родині протоієрея Преображенського кафедрального собору І. Деркача. Григорій отримав домашню початкову освіту. Потім навчався у Катеринославській класичній гімназії, яку, проте, не закінчив, а вступив до Юнкерського училища у Санкт-Петербурзі. По завершенні навчання став корнетом Уманського уланського полку. Але й тут він не знайшов себе. Його приваблював театр. Він покинув військову службу, подавши у відставку.

Як говориться у некролозі, Г. Деркача, він створив драматичну «русько-малоруську трупу», до якої входили й актори, які згодом прославили себе на театральній сцені, як-то: Горєв, Правдін та інші. Вони ставили переважно спектаклі українських авторів. «Енциклопедія українознавства» (т. 2) у коротких відомостях про Г.І. Деркача зазначає, що він «був добрим актором і особливо вславився в ролі Шельменка-денщика у однойменній п'єсі Г. Квітки-Основ'яненка». Зимовий сезон 1893–1894 рр. трупа Г. Деркача давала спектаклі в Парижі. Дані про успішність тих виступів суперечливі, але факт зарубіжних гастролей достеменний.

Незабаром колектив Г. Деркача був запрошений Уральським козачим отаманом Шиповим до Катеринбургу на святкування 300-ліття Уральського козацтва. Як повідомляли «Сибирские ведомости «, коли трупа Деркача ставила спектакль «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, у залі був присутній майбутній цар Микола II, який за прекрасну гру акторів подарував Г. Деркачу золотий перстень з монограмою.

Після цього трупа Г. Деркача головним полем своєї діяльності обрала Сибір та Середню Азію, де наприкінці XIX ст. вже проживало багато українських переселенців.

Помер Г. І. Деркач у першій половині 1900 р. (точна дата невідома) на 54-му році життя. На його смерть відгукнулися «Одесский Листок» і «Киевская старина».