Синельников Кирило Дмитрович

29 травня 1901 р. — у м. Павлограді на Катеринославщині народився Кирило Дмитрович Синельников, вчений-фізик, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, лауреат державної премії СРСР. Помер 1966 р.

Кирило Дмитрович Синельников

Одним зі славетних наших земляків є Кирило Дмитрович Синельников. Його мала батьківщина — м. Павлоград Катеринославської губернії (нині Дніпропетровської області). Народився Кирило в родині земського лікаря. У нього було два брати (Федір та Іван) і сестра Марина. Родина проживала на вул. Шалинській (за часів СРСР — Ленінській). Батько був шанованою людиною в місті, відомим лікарем, який знав свою справу і лікував усіх в будь-які часи незалежно від політичної приналежності. Тому жод-на влада за часів громадянської війни не чіпала ні його, ні його родину.

Кирило Синельников початкову освіту отримав удома, не відвідуючи два початкові класи перед гімназією. У 12 років він став гімназистом Павлоградської гімназії, відмінно вчився, але більше уваги приділяв природничим наукам, у першу чергу фізиці. Вдома він перечитав усю природничу літературу з бібліотеки батька, поглибив самостійно свої знання з фізики за підручником Краєвича. Поринув у створення своїми руками фізичних приладів та пристроїв, далеко вийшовши за межі гімназійного курсу з фізики. Вже в старших класах гімназії він залюбки демонстрував своїм гімназійним товаришам, як пише В.С. Коган «чарівні картини за допомогою самостійно виготовленого проекційного ліхтаря, роботу електричного дзвінка, розряд від котушки Румкорфа, процес електрохімічного покриття сріблом мідного п’ятака, фотографував саморобним фотоапаратом».

Саме в ці роки почала виявлятися енергійна вдача Кирила. Він демонстрував експерименти, грав на роялі, влаштовував змагання з тенісу, шахів, крокету тощо, поступово перетворючись у лідера, яким він і залишиться надалі на все життя. Громадянська війна круто змінила усі життєві плани Кирила Синельникова. У 1919 р. захворів на висипний тиф та помер батько — Дмитро Іванович, погіршав стан здоров’я мами — Павли Миколаївни, почала хворіти сестра, а життя продовжувало погіршуватися. Матеріальна скрута та хвороби близьких людей змусили родину переїхати до Криму. Тим більше, що там вже працювали старші брати Кирила.

У Сімферополі Кирило став студентом фізико-математичного факультету відкритого у 1918 р. Таврійського університету. Його сокурсником у цей час був Ігор Курчатов, майбутній творець ядерного щита СРСР і піонер атомної енергетики. Вони одразу сподобались один одному і потоваришували на все життя. Сприяло цьому й те, що молодий Ігор Курчатов закохався в сестру Кирила Синельникова Марину, яка стала його дружиною. Вони вчились і одночасно працювали у фізичному кабінеті Кримського університету під керівництвом професора С.М. Усатого. Викладацький склад був надзвичайно сильним: О.О. Байков, М.М. Крилов, М.Л. Франк, С.М. Усатий, В.І. Смірнов, Я.І. Френкель та інші. Але серед них К.Д. Синельников вирізняв, як людину, спілкування і робота з яким заклали основу майбутніх всесвітньо відомих інженерних розробок К.Д. Синельникова, професора Сергія Миколайовича Усатого. Між іншим він був одним із перших професорів Катеринославського гірничого училища.

Перебування у Кримському університеті надало К.Д. Синельникову ті навички самостійної праці, які назавжди визначили його статус як великого трударя в науці.

Після закінчення університету Кирила запросив на роботу до себе С.М. Усатий, який на той час працював вже в Баку. Але життя К.Д. Синельникова знову зазнає різких змін після його виступу у 1924 р. на Четвертому всесоюзному з’їзді фізиків із матеріалами свого першого наукового дослідження. У натовпі делегатів його знаходить академік А.Ф. Йоффе і пропонує працювати у Ленінградському фізико-технічному інституті. В сум’ятті повертається Кирило до Баку і звертається до свого вчителя і наставника С.М. Усатого. Але той розвіяв усі сумніви молодого вченого і підтримав пропозицію А.Ф. Йоффе. К.Д. Синельников їде до Ленінграда, де починається новий етап його життя.

Він починає працювати над проблемою фізики діелектриків, матеріалів ще зовсім на той час не вивчених. Вагомість їх була такою, що як зазначав через 20 років А.А. Слуцкін, «можна сміливо говорити, що стан лідера в галузі фізики діелектриків, який наприкінці 20-х років ХХ століття зайняла школа академіка Йоффе, в значній мірі опирався на дослідження К.Д Синельникова» (цитується за В.С. Коганом).

Але рік 1928 К.Д. Синельников вже знаходиться у Великій Британії на стажуванні в лабораторії видатного фізика Е. Резерфорда. Тут він підготував дисертацію, тут він знайшов свою майбутню дружину, з якою пліч-о-пліч пройшов через усе життя. Нею стала Една Купер, яка 7 лютого 1930 р. вийшла заміж за Кирила Синельникова і прийняла радянське підданство. У травні 1930 р. вони від’їздять до Радянського союзу, де першими їх зустрічають Ігор Курчатов зі своєю дружиною Мариною. Але вже в червні цього ж року К.Д. Синельников починає працювати в УФТІ (Українському фізико-технічному інституті, м. Харків).

З цим інститутом будуть пов’язані все подальше життя К.Д. Синельникова та його наукові здобутки. Він вже кандидат фізико-математичних наук (ступінь присвоєно без захисту, за матеріалами дисертації), керує новою в УФТІ лабораторією, і починає займатися крім фізики діелектриків новим напрямом досліджень — ядерними дослідженнями. Саме в Харкові у жовтні 1932 р. разом із А.К. Вальтером, О.І. Лейпунським, Г.Д. Латишевим він здійснив експеримент з розщеплення ядра літія протонами, що були розігнані в прискорювальній трубці. Цей експеримент став другим у світі після експерименту Кокрофта та Уолтона, проведеного на початку 1932 р. Розщеплення атомного ядра наближало еру використання атомної енергії. Так почала створюватися експериментальна школа К.Д. Синельникова.

Гострий розум, широкі наукові та інженерні знання, надзвичайна наукова інтуїція виводять К.Д. Синельникова на нові наукові обрії. У 1930-ті роки разом зі своїм другом А.К. Вальтером він закладає основи радянської прискорювальної та вакуумної техніки, виконує піонерські дослідження з фізики ядра. В УФТІ у 1930 р. було створено відділ фізики ядра, яким К.Д. Синельников керував до 1944 р.

Почавши розробляти прискорювальну техніку з 60 кіловольт у 1937 р. він дійшов до 3,5 млн вольт, а у 1958 р. був запущений прискорювач на міліарди електронвольт. Така експериментальна база, створена в УФТІ, дала можливість проводити широкі експериментальні дослідження в різноманітних сферах ядерної фізики. Не вдаючись у детальний розгляд фізичної сутності досягнень, які були отримані за допомогою такої експериментальної техніки, вкажу тільки, що вітчизняна експериментальна ядерна фізика багато в чому базується саме на розробках експериментальної школи К.Д. Синельникова.

Надзвичайно важливою була роль К.Д. Синельникова у збереженні для України УФТІ. У 1943 р. Академія наук України планувала створити в Києві об’єднаний фізичний інститут і реевакуювати до Києва з цією метою УФТІ. Інститут мав бути розформований, а співробітники розподілені по інших інститутах у Києві, Москві тощо. Упевненість К.Д. Синельникова у хибності такого рішення визначила його подальші кроки. Він домігся підтримки І.В. Курчатова, А.Ф. Йоффе, П.Л. Капіци й інших відомих вчених, за допомогою яких було прийнято рішення реевакуювати УФТІ у Харків, а його директором призначити К.Д. Синельникова. Двадцять років він пропрацював директором ХФТІ, і за цей час інститут вийшов на нові наукові обрії, прийняв участь у найзначніших вітчизняних наукових програмах, зокрема в програмах зв’язаних з формування ядерного щита держави. Так, за ідеї І.В. Курчатова в ХФТІ була створена спецлабораторія № 1, яка працювала на так званий «урановий проект» і керівником якої був К.Д. Синельников.

К.Д. Синельников створив засади фізичного матеріалознавства в таких напрямах як вакуумна металургія, отримання чистих і надчистих металів, радіаційне матеріалознавство, розробка ядерного палива, конструкційні і реакторні матеріали. У 1946–1949 рр. спільно з Б.Г. Лазарєвим, О.М. Ямницьким та іншими створив високопродуктивні дифузійні та криогенні насоси для потреб атомної енергетики, постійно вдосконалював їх надалі.

Значних результатів К.Д. Синельников досяг у термоядерних дослідженнях, що базувалися на вивченні процесів у плазмі за допомогою експериментальної бази, створеної в інституті.

К.Д. Синельников був прекрасним педагогом. Із самого початку свого перебуван-ня у Харкові він почав викладати у Харківському механо-машинобудівному інституті. У Харківському університеті він пропрацював більше 30 років, починаючи з 1936 р. Йому належить пріоритет у створенні ядерної спеціалізації та курсу експериментальної ядерної фізики в Харківському університеті. Він створив там найкращу на той час в СРСР електровакуумну лабораторію. К.Д. Синельников керував у Харківському університеті різними кафедрами (електронних та іонних процесів, експериментальної фізики, фізики плазми тощо). Остання стала кузнею кадрів для ХФТІ, в першу чергу відділу фізики плазми, створеного у ХФТІ. Вчений приклав також багато зусиль, щоб у Харківському університеті у 1963 р. відкрився новий фізико-технічний факультет. Один з колишніх студентів К.Д. Синельникова академік Я.Б. Файнберг згадував; «Не можна не згадати про Кирила Дмитровича, як про творця нових методів навчання і підготовки молодих фізиків, зокрема з ядерної спеціалізації, яку він організував на фізфаці ХДУ ще в 1936 р. з метою підготовки спеціалістів для УФТІ й інших лабораторій країни. Уже тоді Синельниковим широко практикувалися методи навчання, що містили багато з тих особливостей, які отримали розповсюдження у після воєнні троки в практиці Московського фізтеху і Новосибірського університету».

І це вже ті моменти життя, які характеризують К.Д. Синельникова, як видатного організатора науки й вищої спеціальної освіти. Виступаючи на святкуванні 50-річчя К.Д. Синельникова останній між іншим скромно сказавши про свої наукові досягнення (хоча як ми бачимо вони були далеко не ординарними) зазначив, зокрема, що «двадцяте століття створило нову професію для вченого-фізики — професію організатора науки. Це моя професія. Свої знання, досвід, енергію я спрямовую перш за все на організацію науки, на створення і розвиток тих напрямів фізичної науки, за якими майбутнє...» (за В.С. Коганом).

І дійсно. ХФТІ і зараз чи не наймогутніший науковий центр в Україні, який продовжує ті традиції, що були закладені у попередні роки. І не останнє місце в цьому належить К.Д. Синельникову, директору інституту протягом 20 років, фундатору низки нових напрямів експериментальної (інженерної) фізики, засновнику школи фізиків-ядерників, академіку АН УРСР (з 30.06.1948 р.). Нарешті — нашому земляку, який прославив Дніпропетровську область.