Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Пн, 25 листопада 2024
00:33

ПРО МІСТО

Ростислав Поляков

Народився 9 грудня 1991 року. Навчався в Українському Державному Хіміко-Технологічному Університеті.
Учасник літературних та літературно-музичних фестивалів Дніпропетровська, Харкова, Києва, Полтавській та Львівській областей, та безлічі літературних зустрічей Дніпропетровська та інших міст (Івано-Франківськ, Кривий Ріг, Вінниця).
Пишу українською та російською мовами.
Періодично друкуюсь в альманасі “ЛАВА” (Харків). Співавтор збірників “Вітер Змін” (2012, Рівне), “Світанкова палітра” (2012, Дніпропетровськ).
Полюбляю розмови з цікавими людьми, подорожі, нові міста, філософію і психологію, пишу вже 5 з половиною років, люблю відкривати для себе щось нове та цікаве.

***

Десь на українсько-польському кордоні,
де вас зустрічали лише місячні зорі,
ліси та тумани, через які ви проходили,
зачепаючись за гілки життя,
роблячи через це подряпани, залишаючи рани.
Ви йшли з надією, що там заживете
зовсім іншим життям.
Тому що ти їй казав, що то Єврозона,
там все по-іншому, не як в нас по-дурному,
і вона вірила твоєму кожному слову,
чи може любила сильно,
і хотіла бути там де ти, тільки з тобою.
І ти їй казав: “Люба в нас все буде:
На ранок європейська кава,
вулички Вроцлава, Кракова,
українська община нас прийме,
ми вивчимо польську,
будемо спілкуватись з поляками”.
Але..але ніколи не будемо забувати
про рідні краї, тому що вони виростили
нас таких і вони в жодному разі не винні
через суцільну демократію нашої влади,
через яку все більше людей
шукає кращого, але в іншій державі.

***

Те улицы, по которым ты проходила
Запомнят аромат твоих пышных волос.
Те дома, мимо которых ты с кем-то гуляла
Запомнят слова, которые ты говорила
мило и не всерьез.

Улочки, по которым ты любила ходить часами
Запомнят тишину твоих губ и твое молчание.
Парки, в которых ты давала искренние обещания
Помнят цвет твоих глаз - они были карие.

Магистрали, по которым ты ехала стопом
Помнят твою улыбку, напоминающую
Лучи солнца сошедшие с небосвода.

Проезжая город за городом,
Которые принимали тебя, как постороннею
И мне кажется все те места незнакомые
Ты наполняла чем-то свежим и новым.

И лишь одной тебе было известно
За каким ты идешь горизонтом.

***

Десь у Західній Україні, можливо навіть
поміж Львовом та Франківськом
кожного дня виходять грати музики.
Звичайні музики.
І грають так, що швидкисний вітер
перетворюється у тихесенький вітерець,
який торкається своїми безмежними контурами
перехрестя твого тіла, даючи тобі знати,
що спека скоро скінчиться, і ти знову впадеш
в осінню меланхолію.
Грають так, що нічні потяги на Ужгород
нібито усе розуміючі, намагаються
їхати тихіше, аби не збудити
сни, у тих наповнених спокоєм вагонах,
адже може зараз комусь сниться
сон про його краще життя.
І проїзджаючи Мукачево, ти знову зрозумієш,
що то був звичайнісенький сон,
а твоє реальне життя зараз тут з тобою,
сидить біля тебе, дивиться у вікно,
та посміхається провідникам.
Від тієї музики навіть сильні дощі
поступово зникають, залишаючі за собою
легкі каплі прохолоди на твоєму тілі.
Міста прокидаються від перших
філіжанок кави та перших трамваїв,
рушаючих у свою подоріж
від зупинки до зупинки, від брущатки спокою
та гармонії до асфальту шуму та буденності.
І велика жовта пляма, назване сонцем
посміхається, вкриваючі своїми променями
міста від Сходу до Заходу.
Як і ця музика вкриваючі усіх людей своїми мелодіями.
Треба тільки прислухатися.
До ритмів свого серця, до акордів своєї душі.
Ти чуєш це? Чуєш.

***

Коли сонце
перестане гріти
своїми променями,
а зорі не будуть
пробивати темряву
в спальних районах.

Коли поети
разгублять усі образи
для своїх віршів,
а письменники
будуть писати
майже одним тим
самим стилем,
передираючи літери
тексту
один в одного.

Коли яскраві
витвори архітектури
будуть асоціюватися
лише з бетоними
коробками,
а картини відомих
художників
не приносити естетичного
задоволення.

Люди перестануть казати
щиро
доволі прості речі.
Та яскраві спогади
не будуть гріти
зсередини.

Коли думки про неї
чи його
вже не будуть
такими цікавими,
а від слова
кохання
залишиться тільки
7 літер.

От тоді
дійсно все
стане погано,
мабуть це
і буде кінець.

Але зараз
ти можеш
щось змінити,
пустити потяги
потрібними коліями,
долати перешкоди,
перебираючись
по сходам життя,
тим самим показувати,
що воля тебе ніколи
і не покидала.

І головне вірити
в те що ти робиш!
Хто в тебе
ще повірить першим
як не ти!
І тоді може і світ
не буде зазнавати
всіляких деформацій,
адже світ починається
з кожного з нас.

***

Провінційні містечка
та вузенькі вулиці.
Вказівники на Мюнхен, Будапешт та Варшаву.
Арт-галереї з їхнім пост-модернізмом
та паби, де випивали клерки та інші,
хто випадково сюди зайшов.
Стіни під'їздів, де ховалося взимку тепло,
коридори метро, де в натовпі
розчинялися навіть думки.
Всюди!
Всюди мила я би тебе шукав.
Щоб ми дихали одним повітрям,
яке
було б
притамане
тільки нам.
Щоби сонце нам майорило
своїми променями,
та освітлювало
дорогу нашого життя:
ТИ, Я, МИ, БЕЗКІНЕЧНІСТЬ.

***

Ночь поглощала закатами
все эти трассы, вагоны,
портовые склады.
Тени людей сливались
в одно пятно черное
(лучшее для тех,
кто хочет что бы его не замечали).
Кто-то пробивал Сартра,
кто-то траквилизаторы.
Пора, когда кометы падают,
и звезды взрываются,
образую спирали новые.
Когда обесточены
от всяческих мыслей сотни районов
и только слышны голоса собак и сирены конвоев.
Когда лампы в домах гаснут,
и фонари отсвещают неоном.
Когда вроде все хорошо.....
но милая впусти меня в свои сны,
мне без тебя неуютно и веет холодом.

***

Квартиры наполняются голосами и лицами.
Улицы ранним утром отдают тишиной.
Звуки чаек доносятся по палатам больницы,
куда ветрами их гонит морской прибой.

Там пациенты сожалеют о своих действиях,
пытаясь все склеить, начать заново
действовать.

И только лишь мечты искренне греют,
расползаясь по стенам и коридорам
прокуренных в хлам.
Да и что с меня взять,
я ведь явно не образ к твоим стихам.
Которые ты можешь писать целыми днями,
пока стрелки на циферблате
продолжают свое бесконечное шествие.

Пока не обесточены городов електрические сети,
пока воедино сливаются сотни дорог
и автострады продолжают дышать машинами
каждое лето, впитывая в себя весь их смог.
Знай
мы ведь тоже можем стать пациентами тех палат
и слушать звуки чаек, которые гонит морской прибой.

***

Березень розкидував їхні
думки та мрії
по кімнаті,
яку вони винаймали.
Вона мріяла, що
нарешті прийде весна,
сніги всі розтануть,
і вона вдягатиме
своє найяскравіше плаття,
підкреслюючи тим самим свою
індивідуальність.
Мріяла про поїздку до Праги,
мабуть тому читала Рільке та Кафку.
Хотіла підвищення по роботі
та надбавку к зарплаті.
Переїхати для початку в однокімнатну,
але свою, власну, з тим з ким
їй завжди спокійно та затишно.
Він же мріяв про те, як через декілька років
вона народить йому дитину, вони поїдуть
у якусь цікаву мандрівку,
вже будуть жити у власній квартирі,
подружаться навпроти з сусідами.
І він робив усе для того,
щоб вони були щасливі,
і врешті решт вони досягнули усього чого прагнули,
адже поступово перетворювали власні мрії в реальність,
показуючи іншим, що треба не тільки мріяти,
але й діяти, щоб мрії збувались!

Адже неважливо багата ти людина чи не дуже,
інколи світ у якому ти живеш трохи набридає,
і ти починаєш мріяти, і мрії переносять тебе
в світ, який би ти хотів бачити, генерують відповідну картинку,
тому мрійте та нехай ваші мрії збуваються.

Молода муза – 2013

copyright © gorod.dp.ua
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті