Перед тим, як стати святим Миколаєм, актор і режисер Павло Скурський сповідається і причащається

Павло Францевич — засновник і голова Дніпропетровської громадської організації «Центр польської культури імені Кароля Войтили». Ця організація існує ось уже восьмий рік і основний наголос робить на культурних заходах. До центру приходять громадяни України , які не забувають і про своє польське коріння. Звертаючись до традиції свого народу, місцеві поляки відзначають у грудні День святого Миколая. І хоч католики відзначають це свято на два тижні раніше, ніж православні, але у свята та сама щемка інтонація, характерна для передноворічного чекання дива.

— Поляки — віруюча нація, про що знає весь світ, — розповідає Павло Францович. — День святого Миколая завжди приходить перед Різдвом Христовим. Святий Миколай дає добре відомі дітям новорічні подарунки, тому зустріч зі святим Миколаєм у родинах традиційно довгоочікувана. Це свято одне з найулюбленіших. Щороку Миколая ми святкуємо в місцевому костелі святого Йосифа. Як тільки у костелі дізналися, що я маю акторський фах, до мене одразу звернулися з проханням зіграти роль Миколая. І от вже декілька років поспіль наприкінці року я входжу в цей образ, переодягаюся, бо мені довіряють цю роль. Люди різних конфесій приходять до костелу і дивляться наше дійство для дітей.

— Свято це дуже світле, добре, обдаровує нас тим, чого ми особливо потребуємо зараз, — надією, позитивними емоціями. Я перед тим, як стати Миколаєм, йду, як віруюча людина, до сповіді та причастя, щоб краще виконувати свій обов’язок і маю від цього велику втіху. Мені виконувати цю роль зовсім неважко, а навпаки радісно. І щоразу дуже хочу, щоб мене знов запросили, бо не можу уявити, як це свято Миколая обійдеться без мене. Особливо хвилюють очі дітей, які горять вірою, надією, любов’ю, а з яким хвилюванням вони читають віршики, беруть з рук Миколая подарунки.
Це дійство супроводжується молитвою, і є відчуття присутності Бога, не просто веселощів, а певної вихованості почуттів. Я цю атмосферу дуже поважаю й люблю.

А потім діти приходять і дякують мені як Миколаю. І мені (вже не як акторові, а як людині) хочеться бути добрим. Я питаю себе: який же я святий Миколай? Я звичайна людина, Господи прости. Й кажу собі: завтра, з понеділка я буду інший і розпочну нове життя. Боже, я ж зовсім не святий, а діти так довіряють тобі…
Такі думки зринають у виконавця ролі Миколая, йому разом з дітьми хочеться ставати кращим, вдосконалюватися, духовно зростати. І в тому чи не головний сенс свята.

Зростав Павло Скурський у Фастові на Київщині. Звичайне радянське дитинство. Мама полька Зося оберігала від традицій, на які атеїстичною владою було накладено табу, але потайки молилася Богу. І хоч діда репресували, але до мами — модистки, зверталася вся партійна еліта, яку вона обшивала. У 1980 році Павло Скурський скінчив Дніпропетровське театральне училище як актор драматичного театру, згодом здобув режисерську освіту в Москві. Очолював театр «Золотий апельсин», який існував при Палаці культури управління внутрішніх справ на вулиці Артема. Театр ставив п’єси для дітей. На рахунку режисера й вистави для дорослого глядача про Кароля Войтилу (папу римського Івана Павла ІІ), Сергія Єсеніна та ін. Після вистави «Лавка ювеліра» К. Войтили П. Скурський звернувся до генерального консульства Польщі, яке виділило кошти на зйомки фільму-вистави. Вона знімалася дніпропетровським телетеатром у самій Польщі, здобула розголос. У рік видатного польського педагога і письменника Януша Корчака, який загинув разом зі своїми юними вихованцями від рук фашистів, режисер поставив спектакль, присвячений цьому подвижникові.

Зараз Павло Скурський є директором і художнім керівником театру європейської драматургії «Dzwon». Він збирається поставити п’єсу Кароля Войтили «Лавка ювеліра» мовою оригіналу — польською. На цю постановку будуть запрошені професійні дніпропетровські актори. Є у Павла Францовича ще один задум — звернутися до безсмертного твору Миколи Гоголя «Тарас Бульба». У цьому класичному творі режисер вбачає велику злободенність для України, яка живе в умовах війни.

А поки що його святий Миколай дарує людям надію на безхмарне мирне небо над головою…