В. Даниленко: «Українська література здатна конкурувати з найсильнішими літературами світу»

«Сьогодні ми проживаємо останні дні осені, яка у нашому університеті була надзвичайно багатою на літературно-мистецькі події. Тож на її завершення ми запросили до себе в гості Володимира Даниленка – відомого українського письменника, критика, літературознавця, якого добре знають і люблять у нашому університеті: студенти активно цікавляться творчістю автора, досліджують її у курсових і дипломних роботах», – зазначила на початку зустрічі завідувач кафедри української літератури факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства ДНУ Наталя Петрівна Олійник.

Володимир Даниленко відомий в Україні як талановитий прозаїк, лауреат численних літературних нагород, автор книжок «Місто Тіровиван» (1999), «Сон із дзьоба стрижа» (2006), «Лісоруб у пустелі» (2008), «Газелі бідного Ремзі» (2008), «Капелюх Сікорського» (2010), «Кохання в стилі бароко» (2011); упорядник антологій сучасної української прози «Квіти в темній кімнаті: сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні 15 років» (1997), «Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90-х років двадцятого століття» (1997) і «Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа» (1997); автор і продюсер літературних конкурсів «Золотий бабай» та «Коронація слова», продюсер театру сатири «Політичний вертеп».

Сьогодні В. Даниленко продовжує плідно працювати, відкриває нові теми й проблеми. Нещодавно він отримав Літературну премію імені Валерія Шевчука за свій останній доробок – збірку повістей «Тіні в маєтку Тарновських», визнану кращою прозовою книгою 2012 року в Україні. Наразі пан Володимир викладає в Інституті журналістики та міжнародних відносин КНУКіМ, де проводить майстер-класи з сучасної літератури для молодих колег. І своїм багатим письменницьким і викладацьким досвідом він радо поділився зі студентами Дніпропетровського національного університету.

«Спеціальність, яку ви отримуєте, дуже важлива, тому що саме ви, як ніхто інший, несете в собі любов до України, – зізнався перед філологічною публікою В.Даниленко. Ви маєте почесну місію розвивати слово нашого народу й знімати ті постколоніальні комплекси, з якими він і досі живе». Це складно, тим паче у час, коли літературні події стають занадто швидкоплинним явищем. У нинішню епоху Інтернету вихід книги сприймається, скоріше, як нова інформація – новина, яка буде актуальною лише кілька місяців. «З появою Інтернету у літератури, по суті, з'явився серйозний культурний конкурент, – говорить пан Володимир. – У наш час вона дуже швидко старіє як явище. Це раніше книжки писали для вічності, а сьогодні їх пишуть на сезон. Така «сезонність» літератури, безумовно, послаблює її позиції як панівного виду мистецтва. Крім того, на перший план зараз усе частіше виходить кінематограф. Саме туди перетікають передові філософські й розважальні ідеї, які колись були притаманні літературі, і вона перестає сприйматися у якості основного джерела художньої інформації».

Ще одним негативним фактором, який заважає розвиткові літературного процесу в Україні, Володимир Даниленко називає недостатню комерціалізованість національного книжкового ринку, а також неоднорідність читацької аудиторії, зумовлену присутністю на території України значної кількості російських видавництв. Відтак, запорукою змін на краще у видавничій сфері України пан Даниленко, насамперед, вважає прийняття закону «Про національний продукт» – положення, спрямованого на захист і розвиток української літератури через поєднання комерційних підходів з патріотичною ідеологією та державницькою політикою.

Та незважаючи на певні проблеми, письменник все ж з оптимізмом дивиться у майбутнє. Зокрема, коментуючи процеси в українському літературному просторі, він відзначає помітну тенденцію до зростання авторитету високої літератури, орієнтованої на вічні цінності та ідеали. На його погляд, попри поширення на ринку масової та кітчевої літератур, не можна говорити про занепад серйозної літератури, який, наприклад, зараз спостерігається в Росії. «Російська література, навіть з огляду на славні традиції, світову популярність та потужні інвестиції, нині є нецікавою і перебуває в гіршій ситуації порівняно з українською. Це зумовлено її надмірною комерціалізацію, адже у теперішній Росії потенційно успішною літературною продукцією є твори лише декількох жанрів: кримінального та жіночого романів, «фентезі» та політичних мемуарів». Окрім того, ще однією актуальною для Росії проблемою митець вважає неможливість для молодих авторів з регіонів потрапити на ринок і пробитися до літературного бомонду. На противагу цьому, В. Даниленко наводить український приклад з, так би мовити, «горизонтальною» організацією літературного процесу, де забезпечена рівна участь регіонів у розвитку загальнодержавної літератури (без столичного домінування).

Письменник упевнений, що «аристократичні» проекти у нашій країні все-таки переможуть, адже саме вони, зрештою, і визначають рівень національної літератури. «Українська література може конкурувати із будь-якими літературами світу, вона нічим не гірша від них, – говорить пан Володимир. Зокрема, завжди сильною була українська поезія, яка йшла на рівні з усіма світовими. Так вже влаштована українська душа – вона рефлексивна й мрійлива. Українець мислить перспективно, ландшафтно. І сьогодні у кожному регіоні ми маємо кілька десятків цікавих поетів (як наймолодших, так і авторів середнього покоління). Тобто сучасна поезія у нас дуже багата, різноманітна і, дійсно, потужна».

Серед інших жанрів, які здавна були найсильнішими в Україні, В. Даниленко виділяє коротку прозу, а саме оповідання. За його словами, оповідання у всі часи було коронним жанром української прози, на відміну від роману, який давався значно важче. «Оповідання в Україні завжди вміли писати, і вони виходили кращими за романи. Це тому, що оповідання стоїть ближче до поезії: це – рефлексія, це – емоція», – пояснює митець. Герої українських оповідань – уважні спостерігачі навколишнього світу з чутливою душевною природою. Їм властиві вразливість і якась наскрізна містичність. Поєднання у сприйнятті реального та ірреального, тонке відчуття межі між світами – це ключі до пояснення загадкової української душі. «Схильність до містики ніколи не була чужою нашому народу. Зазвичай якнайкраще передати суть нашого життя вдавалося лише тим письменникам, які враховували барочність української душі, її сюрреалістичну, часом готичну естетику. Пригадаймо хоча б Миколу Гоголя, Григорія Квітку-Основ'яненка чи з сучасних письменників – Валерія Шевчука».

Вигадливі фантасмагоричні сюжети, переплетені з реальністю і сатирою, – ось що наповнює національну літературу особливим змістом. З цього складається і авторський стиль Володимира Даниленка. На думку багатьох критиків, його твори, вбираючи в себе кращі традиції української та зарубіжної новелістики, можна цілком правомірно назвати зразком літератури ХХІ століття. Наприкінці свого виступу майстер сучасної української прози розповів дніпропетровському студентству, як створювалися його оригінальні романи, у чому полягають секрети творчого натхнення та що, на його думку, чекає на молодь попереду. «У недалекому майбутньому все неодмінно зміниться, – висловив упевненість письменник. – Але вже зараз багато чого залежить від молодої генерації талановитих українців, які здатні швидко впроваджувати європейські стандарти у соціально-культурному житті країни». І для перемоги радить молоді завжди залишатися фанатами своєї справи: «Якщо ви хочете досягти успіху, ви повинні віддатись своїй справі з головою. Вона має вас повністю захопити, зробити своїм рабом, отруїти своїми ідеями. Тому що найвищих результатів у цьому світі досягають тільки віддані люди – ті, які фанатично захоплені власною справою».

Переконані, студенти Дніпропетровського національного університету обов’язково прислухаються до цієї поради, а поки що вони з нетерпінням очікують нових творів від улюбленого письменника.