Олександр Малий: Нова Земля постійно перевіряла нас на міцність

На секретній роботі

Зріс О. П. Малий у сім’ї торгових працівників, вивчився на гірничого інженера, починав свій трудовий шлях у Смоліно Кіровоградської області. Через чотири роки повернувся у рідні Жовті Води, пішов працювати на шахту. Потроху його сім’я ставала на ноги, міцніла, тож чоловіку захотілося, щоб у його оселі панував добробут. Гарне бажання для хорошого батька і чоловіка. Тим більше, що втілити його Олександр Петрович міг завдяки власній праці. Знав, що Схід ГЗК направляє своїх спеціалістів на роботу у відрядження на Нову Землю, вирішив і собі спробувати.

— Наші списки туди ретельно складалися і перевірялися в КДБ, бо ми працювали на оборону, — пригадує Олександр Петрович. — Взагалі тільки ми приходили на роботу на комбінат, то зразу проходили спеціальну перевірку. Це зараз можна зайти на наш сайт і побачити все: скільки уранового концентрату виробляється, кому і скільки ми його продаємо. Нині ця інформація відкрита, а тоді була закритою.

Там, де вічні льоди і білі ведмеді

15-го квітня 1986 року ( за 11 днів до Чорнобильської трагедії) він сів на поїзд до Ленінграда, звідти летів літаком до Архангельська, а на місце прибув на кораблі. Вже на Новій Землі їх везли вертольотами до селища Північного, де мешкали моряки і будівельники. Словом, це було штучне поселення. Поселили новачків у чотириповерховому гуртожитку, де на першому поверсі була гарна їдальня, лазня. Його експедиція тут була цілорічною: хтось звідси повертався додому, а хтось приїжджав сюди на його зміну. О. П. Малий серед інших колег займався тут проходкою, адже з початку свого створення комбінат у Жовтих Водах силами своїх спеціалістів курирував гірничими роботами на Новій Землі.

Спеціалісти, серед яких був і Олександр Малий, в сопках били штольні, проводили вибухові роботи. Проводили там по вісім годин, а вже коли поїхав сюди вдруге, — по дванадцять. Вітри тут дули несамовиті! Звикнути до них було нелегко, але необхідно. І звикали, бо іншого виходу немає. А півроку триває день і стільки ж — ніч. Хіба можна до цього пристосуватися, як і до льодовиків, які ніколи не танули? Але романтика краю все ж не залишала байдужим до себе нікого.

— Умови краю справді були такими, що постійно перевіряли нас на міцність, — пригадує Олександр Петрович. — З Північчю гратися немає чого, в неї — свої закони. Якщо ти кудись ідеш, то комусь маєш про це сказати. Там не можна кудись вибігати в тапочках: якщо кудись виходиш на хвильку, то збирайся, наче йдеш на тиждень.

Йому доводилося і тонути в місцевій річці, і пішки йти мало не добу по снігу, коли, повертаючись із зміни, збилися з дороги і пірнули під воду. Було підмічено, що тоді чомусь і не хворіли. А коли зміна приїжджала, то в сауні їх так пропарювали, що куди тій хворобі!

Дозвілля проводили у тренажерному залі, а наш герой любив зіграти партію в теніс. Привозили сюди і кіно, організовували концерти, ходили в гості до моряків. Артистам туди ходу не було, бо ж це — закрита зона, ядерний полігон, утворений ще в середині 50-х років.

— У радянські часи у Семипалатинську був ядерний полігон, але він — невеликий, на ньому проводили лабораторні випробування, а от на Новій Землі йшли випробування на потужність. Знаю, що туди у свій час приїздив навіть академік Сахаров, коли випробовували водневу бомбу, — розповідає А. П. Малий.

Першим разом Олександр Петрович пробув на Новій Землі цілий рік. Любляча дружина Тетяна зустріла чоловіка в Ленінграді, і, оскільки у Виборзі живуть її родичі, вони вдвох чудово провели час у північній столиці. Каталися Пітером, оглядали його чудові місця. Саме там Олександр подарував Тетяні золоту каблучку, придбану за «північні» гроші.

Вдруге О. П. Малий приїхав на Нову Землю у 1990 році. І хоч заробляв він удома непогано, але грошей на щось суттєве ніколи не вистачало. Тож нормальне бажання гарно жити і заробити більше привело його знов у суворий край. Завдяки цьому зміг придбати румунський спальний гарнітур, який тоді коштував, як половину «Жигулів» — 2 тисячі 900 карбованців. Правда, того разу не вдалося рік пробути — через півроку повернувся додому. А вже вдома він щоразу ішов на підвищення.

Вдячний долі

Після другого разу відчув, що скучає за Північчю, за її романтикою, за відкритим простором, за власними очима побаченими білими ведмедями. То потягло його на Нову Землю і втретє — О. П. Малий приїхав сюди у важкий час, коли країна тільки набувала незалежності, були купони, гіперінфляція. За вісім років, що минули з першого приїзду, на Новій Землі мало що змінилося.

— Якщо людина виявлялася «гнилою», то вона їхала з Півночі сама, — пригадує Олександр Петрович. — Знаєте, там ти повинен відповідати і не тільки за себе. Погану людину там одразу вираховують і тримати не будуть. Так що ті часи, як і студентські, згадую з особливим трепетом.

Олександр Малий уже вісім років тому пішов на пенсію через пільговий стаж. Але все ж продовжує працювати на комбінаті диспетчером. Все життя він займається кіо кушин карате. Товариш Григорій Хоміч приохотив його до цього спорту, і Олександр Петрович одразу відчув, що це — його. Взагалі ж він ще в школі займався плаванням, в інституті тягав штангу, на Півночі грав у теніс, а з карате не розстається і по сьогодні. Слово «спортсмен» йому не подобається, бо він займається не для результату, а для власного здоров’я, підтримки здорового духу.

— Східні єдиноборства — це ж спосіб життя. Саме він мені імпонує, — зізнається чоловік. — У них є можливість розвитку, переборювати перепони, працювати над собою. Називайте, як це вам більше подобається: моїм захопленням, хобі. За великим рахунком воно мені допомагає жити. Якщо мені погано на душі, то я не горілку пю, а йду в зал, і через півтори години все проходить.

Олександр Малий щасливий своєю родиною. З дружиною Тетяною Вікторівною вони разом ось уже 36 років, донька Ірина подарувала батькам двох чудових онуків Матвія та Арсенія. Все ще попереду у їхнього сина Ігоря, котрий, працюючи, отримує другу вищу освіту.

Тепер, з висоти прожитих років, чоловік розуміє, що найкращий час, як виявилося, був той, коли було важко. На Півночі мікроклімат, дружба специфічна, багато дрібниць набувають особливої ваги. Але це приходить тоді, коли вже його не стає. Та О. Малий вдячний долі за те, що це в нього було.

— Будинок я побудував — дочці, дерево посадив, сина народив, на концерті своєї улюбленої групи «Deep Purple» побував. Тепер хочу ще поїхати в Ізраїль, постояти там біля Стіни плачу — і чого ще можна бажати?..

Підчас першої подорожі до Нової Землі