Українці виступили дуже вдало, виборовши 21 золоту, 30 срібних і 37 бронзових медалей. У загальному заліку наша збірна посіла друге місце серед команд 90 країн, поступившись лише росіянам. Третіми стали корейці.
Спортсменів з почестями вітали вдома, віддавши належне їх силі духу, наполегливості та самовідданості, адже майже кожен другий член команди повертався з медаллю. Частину їх безпідставно стали відносити до числа регіональних земляків. Приміром, газета «Вечірній Харків» 7 серпня повідомила: «Харків’яни привезли медалі Дефлімпійських ігор», зарахувавши до мешканців славного міста баскетболістку Вікторію Українець. Можна було не звертати уваги на цей пасаж, але це неправда: все життя Вікторії Володимирівни, за винятком перебування на зборах на спортивних базах та участі в різного рангу змаганнях, проходить у Дніпропетровську і області.
Народилася дівчинка у Дніпропетровську в родині Ганни та Володимира Матюхіних. Все нічого, якби не незборима проблема — з дитинства у Вікторії вроджена вада слуху. Здоровій людині, мабуть, не зрозуміти, що діється в душі позбавленої звукового різнобарв’я — вона ніколи не почує маминого голосу, не відгукнеться на поклик, не заговорить із рідними та друзями без допомоги мови жестів. А багато з нас ту мову знають?..
Втім, впадати у відчай батьки Вікторії не стали: вада слуху — ще не хрест на нормальному житті. Дівчинку віддали на навчання у школу-інтернат для глухих дітей. Збагнувши невідворотність своєї «унікальності», вона «налягла» на шкільні програми, котрі допомагали пізнавати світ, а вільний час віддавала спорту, захопившись ним із шестирічного віку. Приклад брати було з кого: батьки займалися легкою атлетикою, а старший брат Денис — футболом.
На перших порах важко було визначитися, котрому виду віддати перевагу: настільному тенісу, плаванню, волейболу?.. Кожен розвиває у спортсмена властиві виду спорту функції: настільний теніс — відмінну реакцію; плавання — силу і витривалість; волейбол — вміння тримати всю картину гри в полі зору і взаємодіяти із партнерами. Найголовніше ж — спорт завжди зміцнює здоров’я, загартовує дух і морально-вольові якості людини.
Про наполегливість і відданість дівчини спорту свідчить такий факт: у п’ятнадцятирічному віці у дитячому таборі Артек Вікторія завоювала шість медалей на змаганнях із плавання серед однолітків.
Мабуть, саме тоді прийшло розуміння, що у її ситуації найкращим способом самореалізації може стали спорт. І у шістнадцять років вона остаточно визначається, віддавши перевагу баскетболу. У дитячо-юнацькій спортивній школі №5 Дніпропетровська під керівництвом тренера Володимира Ткаченка починається сходження Вікторії Матюхіної до вершин світового рівня.
У 2001 році вона досягла рівня майстерності, завдяки котрому дівчину запросили до жіночої збірної команди України з баскетболу. Мабуть, мало сказати, що під час матчу на полі одночасно перебувають п’ять гравців — п’ять індивідуумів, п’ять особистостей і характерів. Головне, що вони мають діяти як відмінно налагоджений агрегат: найменша погрішність однієї із складових неодмінно призводить до збою всього механізму — це ж командна гра! Тому увага за діями партнерів — понад усе! Важливо все: умовний жест, голосова підказка, відточений на тренуваннях «стандарт»…
Це за звичайних умов. А коли грають спортсмени із вадами слуху увага підсилюється в рази: бо не почуєш поради від товариша, сам не даси йому підказки щодо дій у тій чи іншій ситуації — промовистими можуть бути лише очі та жести. Ось тут і визначається відточеність і злагодженість дій всіх членів команди, за котрими — перемога або поразка…
Вікторія вписалася в колектив, і ось уже більше десяти років мандрує із збірною командою країнами та континентами земної кулі. Як вона повідомила, за її плечима чемпіонати світу у Афінах (Греція, 2002-й рік) і Гуанчжоу (Китай, 2007); чемпіонати Європи: Любляна (Словенія, 2004), Бемберг (Німеччина, 2008), Конья (Туреччина, 2012). У Словенії, до речі, збірна України виборола 3-є місце.
Цьогорічні ХХІІ Дефлімпійські ігри у Болгарії для Вікторії вже треті і найвдаліші за результатом — у складі збірної команди України з баскетболу вона завоювала срібну медаль. До цього у 2005 році вона побувала у Мельбурні (Австралія) на ХХ-х, а 2009-го — у Тайпеї (Тайвань) на ХХІ-х Дефлімпійських іграх.
Паралельно із спортивними тренуваннями та змаганнями Вікторія готувалася до «цивільного» життя. Вона вступила на навчання і успішно закінчила Дніпропетровський державний політехнікум, отримавши кваліфікацію техніка-механіка. Потім у Харківській державній академії фізичної культури і спорту вивчилася на викладача фізичного виховання — тренера по баскетболу і отримала кваліфікацію бакалавра. Одночасно встигла вийти заміж за воротаря дефлімпійської збірної команди України з футболу Дмитра Українця, але шлюб через деякий час розпався.
Все своє свідоме життя Вікторія Українець не забувала про свою маленьку батьківщину — невелике село Андріївка на Софіївщині, звідки родом її мама. Кілька разів на рік у дитячому і вже дорослому віці вона приїздила до бабусі з дідусем — Софії Афанасіївни і Володимира Андрійовича Литвинів (Софія Афанасіївна, на жаль, 26 серпня цього року померла).
Старенькі з радістю зустрічали свою онуку: спочатку звичайнісіньке дівчисько, а потім — відому спортсменку, Заслуженого майстра спорту України. Для них, правда, титули Вікторії не були завадою, аби ділитися з нею своїм життєвим досвідом, давати мудрі поради, застерігаючи від помилок. І вона, як розповідали мені під час зустрічі Софія Афанасіївна і Володимир Андрійович, не цуралася стареньких і їхнього сільського побуту: без вагань йшла на город садити, полоти чи викопувати картоплю, доглядати іншу городину, порати худобу чи пташину у дворі… За словами Вікторії, бабуся з дідусем дуже добре виховували її, і за це вона їм щиро вдячна, про них вона говорить якнайкращі слова…
…Коли матеріал вже був готовий до публікації, я поцікавився у Володимира Андрійовича: не приїздила Вікторія в гості?
— Вона зараз у Харкові в лікарні — зробили операцію на нозі, — повідомив дідусь. — Це наслідок травми на дефлімпійських іграх в Болгарії. Нічого, вже йде на поправку — почала на милицях ходити… Як закінчиться відновлювальний період — обов’язково пообіцяла приїхати. Тепер з нетерпінням чекаю Вікторію в гості до нас у Андріївку…
Ну і хто тепер доводитиме, що Вікторія Українець не наша землячка?
Автор: Дмитро Якимов
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |