Завтра була війна

Стали приходити повістки з військкомату

— Наша родина переселенців жила в глухому забайкальському селі Шелопугіно, – згадує Микола Чекмарьов. Мені було тоді шість років. Точну дату, коли ми довідалися про початок війни, я навіть назвати не можу — у селі був один телефон, але й той не працював. Просто багатьом раптом стали приходити повістки з військкомату, а потім оголосили, куди звертатися, щоб іти добровольцем на фронт.

Мою 15-річну сестру через військкомат направили в місто Балей добувати золото. Усього в сім’ї було 7 дітей, останній народився в 1946 році після повернення батька з фронту. Я пішов до школи в 1944-му, коли мені вже виповнилося 9 років.

Як «Зоря» життя врятувала

— Тієї неділі, 22 червня 1941 року, — розповідає Надія Чорнобильська, ветеран газети «Зоря», — я поверталася з відпустки з міста Кобеляки на Полтавщині, де жила мамина рідня. А наступного дня почала роботу вже у воєнних умовах.

«Зоря» виходила ще майже два місяці. 18 серпня, коли все було готове до верстки чергового номера, у складальний цех зайшла редактор газети Раїса Юхимівна Хомякова і сказала: «Наказано відступати разом з регулярними військами». І повідомила про порядок евакуації працівників «Зорі».

…Важко зітхнув тоді випускаючий Микола Максимович Шейко. Зняв з талера клішовану назву «Зорі» і поклав до кишені. Попереду в нього були воєнні дороги — випускав фронтові газети. Одного разу під час нальоту ворожа бомба влучила в бліндаж, де знаходилася друкарня. Майже всі, хто там був, загинули. Миколі Максимовичу пощастило: осколок дзенькнув об клішований заголовок, що лежав у кишені біля серця, і застряв у шинелі. Так «Зоря» врятувала життя одному з найвідданіших їй працівників.

Нас захопили в кукурудзі

— Коли почалася війна, мені було всього три роки, але. пам’ятаю, коли з’явилися вороги, мама загнала нас на пагорб, у кукурудзу, – розповідає Тамара Чигринець. Але це не допомогло — нас захопили ворожі мотоциклісти. Дітей «завантажили» на підводи, запряжені биками, і повезли убік Дніпропетровська. Через Дніпро переправлялися по понтонній переправі. Бики осідали на задні ноги, але конвоїри їх підхльостували, і тварини піднімалися.

Потім усіх загнали в ешелони й повезли до німецького кордону. У вагонах люди їхали стоячи, періодично доводилося зупиняти ешелон, щоб викинути трупи. Кінцевою метою «подорожі» було місто Веймер у Тюрінгії. Поруч знаходився Бухенвальд, але нам пощастило — нас розібрали на господарські роботи.

Євреїв і стрижених відводили убік…

— Війну зустрів у селі Вільне Новомосковського району, мені було 12, — говорить Григорій Тонконог. Працював у бригаді. Коли по радіо оголосили, що почалася війна і хтось приніс цю звістку до нас у поле, я помчався додому. Пам’ятаю заплакану матір, люди збиралися групами, наче це могло допомогти. Ходили чутки про звірства, які нас очікують від окупантів. Так воно і трапилося! Ранком усіх зганяли в церкву, євреїв і «стрижених» (йдеться про солдат), відводили убік і кудись відвозили. Біля дороги німці поставили дві шибениці, на яких постійно з’являлися нові мертві тіла. Відступаючи, фашисти спалили село, залишилися одні землянки, де тулилися вцілілі його жителі.

Завжди вірили, що прийдуть наші і всіх визволять

— Я народилася у Кривому Розі, — згадує Ніла Шаповалова. Жили ми на березі Саксагані. Батьки відправили мене в село Лозуватка, де дядько працював головою колгоспу. 22 червня він прибіг до нас і гучно мовив: «Діти, вставайте! Війна!». Лише через два дні він зміг на конях відвезти мене в місто, де вже повним ходом ішла мобілізація. У серпні почалася окупація. Батька і групу співробітників під час виконання відповідального завдання захопили німці, але йому вдалося втекти разом з другом-євреєм. Цей друг потім довго переховувався в нас, але «купився» на обіцянки німців прийти й зареєструватися. Йому видали червону пов’язку, яка означала, що євреям уже нічого не загрожувало. Але незабаром він безвісти пропав, як це траплялося з багатьма іншими.

Для батька ж ми викопали спеціальну яму під коров’ячим стійлом, у якій він провів чимало часу, ховаючись від ворогів. Всю війну ми відчували постійний страх, голод, збитки. Але була упевненість, що прийдуть наші, і всіх визволять.

Про що писала «Зоря» в перші дні війни

Збереглися спогади про 1941 рік Раїси Хомякової, яка в 1939—1949 роках була редактором нашої газети «Зоря». 21 червня 1941 року в Києві відбувалася нарада редакторів обласних газет. Слухали і звіт редактора «Зорі». А на світанку наступного дня почувся гуркіт моторів і розриви бомб. Все було точно, як у пісні: «Киев бомбили, нам объявили, что началася война…» Учасники наради в ЦК терміново полишили столицю, кожен редактор поспішав до своєї газети.

Випускали газету часто під бомбардуванням фашистської авіації. Одночасно видавали плакати, готували матеріали для підпільників і партизанських загонів.

Коли фронт наблизився до Дніпропетровська, обком партії вирішив евакуювати редакцію на лівобережжя. Виділили вантажну машину і кілька підвід. Шлях лежав до Новомосковська, де нам відвели приміщення вчительського інституту. Газета виходила безперебійно. Зв’язок з обласним центром підтримували через свого власкора М. Рубана, якого залишили у Дніпропетровську».

Але фашисти наступали. І зорянці, зібравши своє небагате господарство, рушили на Павлоград. Вирішено було, що газета видаватиметься в Петропавлівці, де редакція працювала цілий місяць».

На жаль, докладних газетних підшивок того часу не збереглося.

В обласному державному архіві є три номери «Зорі» за 1941-й рік — за середу, 10 вересня, суботу, 13-го і неділю, 14 вересня. Фашисти ввійшли до Дніпропетровська 25 серпня 1941 року, і малоформатна, схожа на багатотиражку «Зоря» виходила за межами міста, на сході області. Проте вихідні дані не зазначали (в умовах воєнного часу це зрозуміло). Газета була органом обкому і міськкому КП(б)У та обласної Ради депутатів трудящих.

Повідомлення «Від Радянського Інформбюро» доносять атмосферу часу: «Протягом 12 вересня наші війська вели бої з противником на всьому фронті. Після впертих боїв наші війська залишили місто Чернігів…»

У повідомленні «В обкомі КП(б)У» сповіщалося: «Рішенням обкому КП(б)У від 31 серпня 1941 року за прояви боягузтва й дезертирство виключені з членів ВКП(б)…» І далі йде список з шести начальників — директора макаронної фабрики, міськпромкомбінату, секретаря парторганізації доменного цеху Петровки…

«Зоря» 14 вересня 1941 року надрукувала великий репортаж Вол. Тихомирова «Бій під Дніпропетровськом», в якому показано мужність і героїзм тих, хто до останнього боронив місто. «Слово «Дніпро» стало страшним для ворога. Слово «Дніпро» стає паролем бойової слави», — писалося в матеріалі.

Наприкінці вересня переміститися до Межівського району і розташуватися в селі Новопавлівка, у школі, де газета виходила до 11 жовтня 1941 року. Після цього «Зоря» тимчасово припинила свій вихід. Більшість зорянців, які на той час працювали в редакції, пішли на фронт. Нам ще треба буде зібрати імена колег — безпосередніх учасників бойових дій. Це наш обов’язок перед Пам’яттю.

Допоможемо дізнатися про нагороди

Ось сайт, де кожний із вас може знайти відомості про нагороди своїх близьких і рідних, котрі пройшли Велику Вітчизняну війну:

Подвиг народу www.podvignaroda.mil.ru

У рядку «Пошук нагородження» наберіть відомі прізвище, ім’я, по батькові родича та рік народження (якщо знаєте) — і дивіться відскановані архівні документи, нагородні листи та опис, за що людина представлена до нагороди.

УВАГА: оброблені ордени і тільки дві медалі – «За відвагу» та «За бойові заслуги» оброблені не повністю. Списки постійно оновлюються. Треба підписатися на оновлення, ввівши дані розшукуваної людини — вони прийдуть вам на пошту, коли з’являться на сайті. Якщо щось не ясно — прочитайте «Часті запитання».

Якщо у вас немає можливості скористатися Інтернетом, можете передати в редакцію газети «Зоря» запит, і ми перевіримо для вас інформацію й повідомимо результат. Запит можна передати будь-яким зручним для вас способом: телефон (0562) 34-91-65, лист поштою на адресу: газета «Зоря», вул. Журналістів, 7, Дніпропетровськ, 49051.

Редакція «Зорі» щиро вдячна працівникам Державного архіву Дніпропетровської області, особисто директору Нині Володимирівні Киструській за надані документи для підготовки матеріалу.