Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пт, 22 ноября 2024
19:37

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті: Василівка

Точка на карті: Василівка
Село Василівка Новомосковського району, центр сільради. Розташована на правому березі річки Самари, за 50 кілометрів на північний схід від райцентру Новомосковська і за 25 кілометрів від залізничної станції Губиниха на лінії Новомосковськ — Красноград. На 1977 рік — дворів 467, населення 1300 чоловік. Сільраді підпорядковані села Андріївка і Всесвятське, що колись належали Родзянкам, сусідам Ностиців. Дмитро Яворницький згадав Василівку серед поселень на Самарі й Орелі, заснованих «диким попом» Кирилом Миколайовичем Тарловським (1709—1784).

Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць…

Ліна КОСТЕНКО

Від Ностіца Ал. Дюма поїхав з презентом

У Василівці на Самарі похований перший фотолюбитель Росії, а відтак й України великий землевласник граф Іван Григорович Ностіц (1824—1905). Народжений у Києві, обласканий Петербургом і Кримом, він на свій вічний спочинок вирушив сюди, на береги тихоплинної Самари. Бо в цю ж землю лягли перед тим його батько, мати, дружина, брат… Люди казково багаті, по смерті були зневажені: церкву, біля якої їх поховано, перед війною розібрано, а на їхніх могилках закатано асфальтований механізований тік. Від графського маєтку зосталося мало що: на території сучасної школи стоїть пара старих корпусів, де колись жила обслуга.

А ще Івана Ностіца називали першим фотолюбителем Росії (а, отже, й України). Ще замолоду захопився фотографією і скрізь возив з собою фотоапарат.

Ностіцу довелося служити на Кавказі, де він був командиром Нижегородського драгунського полку. Якось славетний французький письменник Александр Дюма навідався у цей полк і згодом згадував:

«Того вечора граф Ностіц показував моєму товаришеві Майне цілий альбом видів Кавказу, і особливо Тифліса, зроблені ним по дорозі фотографії. Другого дня, вранці, на превеликий наш жаль, ми мали розстатися з милими господарями. Майне вивозив з собою п’ять або шість фотографічних картин, а я — портрет Хаджі-Мурата».

Вийшовши у відставку, граф Ностіц не облишив занять фотографією. 1898 року видав у Відні альбом власних світлин, які назвав світлописом. Прибуток від продажу альбому призначався на дитячий притулок, створений ним на Дніпрі.

Став військовим і його син Григорій, який дослужився до посади військового аташе Росії у Парижі. Його дружина-американка з’явилася тут уперше 1907 року.

Скільки сюжетів блукає присамарськими луками… Останній з Ностіців помре в еміграції в Біаріці (Франція) в середині 1920-х років.

Стрибки в мішках з бадьорим виглядом

Коли граф Ностіц приїздив до Василівки, це ставало святом для всього села, згадували місцеві жителі. Нині про це розповідають їхні онуки. Він улаштовував змагання для селян, не лише для дітей, а й для дорослих. Там і в мішках стрибали, й грали… було безліч подарунків — і цукерок, і горішків, і чого ти хочеш, і він усіх обдаровував.

Галина Микитівна Сендецька, 1914 року народження, розповідала нам якось: «Ось їде графиня. Кінь красивий — увесь у дукачах. У графині в руках мішечок. Вона бере в руки цукерки і кидає по обидва боки. І кидала кой-де копієчки. Ми з братом їх збирали. А з часом батьки на ті гроші корову купили в Павлограді».

А ще в маєтку, розкажуть вам, був величезний розарій. Доглядали за ним. З тих часів дійшли до нас і сосни панські.

Дуб Леніна

А втім, міфотоворчість буйно розквітала і в радянський час. Про це подумалося, коли ми пройшлися лісом до іншого, розкішного й здорового дерева.

— Це ленінський дуб, пам’ятник природи, — показує наш гід, місцевий краєзнавець Юрій Михайлов.

Історія дерева така. На початку двадцятих років навколо заготовляли дерева. Коли Ленін у січні 1924-го помер, дроворубам наказано спинитися— траур у країні. Так цей дуб завдяки Леніновій смерті й зацілів. Колись біля нього приймали в піонери. Дуб гарний, крислатий… «Врізати дуба» не збирається, охороняється державою.

Там, де височіла церква

Після лісу варто пройти на мехтік №5. Наприкінці літа на асфальті виростають гори пшениці зібраного врожаю. Просимося сфотографувати бодай місце, де стояла дерев’яна василівська Святодухівська церква. До речі, практично всі церкви у Присамар’ї, де вдосталь дерева, були дерев’яні, а села ці зобов’язані своїм виникненням «дикому попові» Кирилу Тарловському — тому самому, що вінчав царицю Єлизавету з Олексієм Розумовським. З тих усіх дерев’яних церков дивом збереглася лише Івано-Михайлівська, в якій теж донедавна був спортзал…

Живе в пам’яті людській, що коли церкву у Василівці в 1930-х розбирали, то прислали людей з сусіднього Капітанового (Надеждівки) — свої, місцеві гріха на душу не схотіли брати.

Історія стоїть коло дороги

Коли виходиш з мехтоку, бачиш старі красені-дуби, які величним каре ростуть неподалік.

Неважко здогадатися, що вони алеєю росли від церкви до панської садиби. Повз стару глиняну кузню дорога вела до садиби. Нині там школа. Уся територія шкільна з її фруктовими деревами ще з панських часів так і зветься «садом».

Від колишнього лісника Івана Івановича Липи дізналися почуте ним від діда:

— Пан приїздив сюди на полювання. Отам, бачите, мисливських собак годували. Хоч пан і полював, проте був вимогливий до закону. Якось його син самовільно стрельнув по козі. Пан — одразу до єгеря: «Штрафуй!»

Чим вабить нас старовина! Ми ж шукаємо там не попіл, а вогонь. Вчимося самі жити за законами.

— Озерця в нашому присамарському лісі, — продовжує Іван Липа, — звуться Глибоченьке, Плаксійка і Графиняче. Там графиня купалася. А ще Лиман. Звіринець пан мав невеличкий — звірником звався. Там у нього були козел, лисиця тощо.

Стежка «садом» повз шкільні яблуні виводить в бік Самари, до будинку садівника, як його тут називають. Він непогано виглядає. На ньому табличка: «Васильевский лесоучасток Новомосковского военлесхоза КВО». Ця кам’яниця, нещодавно відремонтована, чи не єдиний уцілілий будинок з усенької садиби.

«Козацькі нори» посеред степу

Пару років тому молода вчителька тутешньої школи Катерина Кондратова видала книжечку, присвячену історії рідного села. З неї школярі пізнають історію батьківщини через призму минувшини рідної Василівки. У книжці наводяться, зокрема, усні свідчення про те, що село засноване запорожцями. А доказом цього мають слугувати «козацькі нори». Виявляється, поблизу села вистачає підземних ходів. А василівський степ зберігав численні «колодязі», які вели до них. У 2006 році павлоградським історичним клубом «Червона калина» навіть створено любительський документальний фільм «Підземні ходи Присамар’я». Краєзнавець Юрій Михайлов розповідає у кінострічці про одну з «козацьких нір» на межі сіл Василівка та Кочережки.

Чоботи зотліли, «турбіна» ні

…З початку ХХ століття у селі ще дивом уціліла так звана турбіна. Її варто побачити. Розташована в кінці вулиці, метрів за сто від Самари. Взагалі слово «турбіна» означає двигун, який перетворює енергію. А тут дещо інше. Це скоріше водовідний колодязь старого мурування завглибшки метрів сім. Споруджений він, за розповідями Володимира Щербини, який жив по сусідству, ще 1905 року — це засвідчують ніби дати на цеглі. Його дядько, будучи понад сто років тому юнаком, хотів купити собі чоботи. Батьки запропонували йому піти попрацювати на будівництві цього об’єкта — відтак юнак заробив на чудові чоботи на заздрість приятелям.

Обдивляємося «турбіну» зусебіч. Саме нею осатаніло несеться під час дощу вода. Якби не ця споруда, на вулиці давно б розмило водою рівчак. А так все передбачливо гаситься. Зверху цього колодязя колись були металеві грати — за сто років вони зіржавіли, й нині зосталися лише фрагменти. Внизу цілий каскад цементних сходинок веде від колодязя до Самари. Нині це все засмічене і рівчак використовується як звалище. А міг би слугувати для показу технічних досягнень сторічної давнини.

…Ми спустилися до річки. Вона тут досить вузька. Але стрімка, мальовнича. Мине ще кілька тижнів. І прокинеться вона до весняного сонечка з єдиним проханням: «Обступи мене, ліс»…

Gorod.dp.ua на Facebook.


Загадал ребус  (22.02.13 17:26): Почему экскурсии начинаются с кладбища? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Васильевкарулит  (21.02.13 21:43): Природа там конечно, просто чудо! КУРОРТ Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
50
лет дворцу культуры «Шинник»

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте