Музика, що об’єднує покоління. Історії педагогів Дніпра, які навчають дітей прекрасному

У мистецьких школах Дніпра дітей навчають педагоги з різним досвідом. Для одних викладання лише починається, інші присвятили цій справі десятиліття й виховали не одне покоління музикантів. Для кожного з них музика — це не лише навчальна дисципліна, а й можливість розвивати здібності дітей та допомагати їм знаходити власний голос.

Так, у Дніпровській дитячій музичній школі № 17 естрадному вокалу навчає 17-річна Валерія Вареник. Ще кілька років тому вона сама відвідувала заняття в цьому закладі: спочатку опановувала академічний вокал, а згодом перейшла на естрадний. У 2022 –му через повномасштабну війну дівчина переїхала до Дніпра з Бердянська. Тут вона продовжила займатися музикою, а цього року вирішила спробувати себе в ролі викладачки. Нині Валерія проводить заняття зі сценічного руху та паралельно навчається на відділенні академічного вокалу в Академії музики.

«Мені дуже подобається викладати, тому що я розповідаю дітям про музику так, як сама її розумію. Хочу, щоб вони більше її любили, викладалися на повну, проявляли свої емоції, а також мали гарні, достойні виступи на конкурсах», — розповіла Валерія.

Як проходять заняття з молодою викладачкою, розповіла її учениця — 12-річна Аліса. У музичній школі дівчина навчається сьомий рік, а вокалом займається близько чотирьох років. На уроках вони працюють над піснями, розбирають помилки та відпрацьовують сценічні рухи.

«Насправді дуже легко знаходити контакт. Можна знайти багато тем для розмов, запитати в неї, які пісні мені краще підходять, і які краще співати. На заняттях ми спочатку співаємо, потім мені пояснюють помилки, щоб наступного разу я могла виконати пісню краще», — поділилася Аліса.

Викладання — лише одна зі сфер її творчості. Валерія розвиває сольну кар’єру: за підтримки Українського культурного фонду реалізувала музичний проєкт Voice of Freedom.ua. У його межах випустила альбом «По колу» з п’ятьма авторськими композиціями, а також окрему пісню «Місто». Свій талант представила й під час сольного концерту в Будинку мистецтв. Усі композиції дівчина написала сама, спираючись на власний життєвий досвід.

Зовсім інший професійний досвід у Тетяни Гіль. Скрипку вона викладає вже 27 років. Працює в Дніпровській дитячій музичній школі № 1. Завідує оркестровим відділом і очолює міську секцію струнно-смичкових інструментів методичної платформи міста Дніпра.

Її шлях у музиці розпочався на Закарпатті, у Сваляві. Там скрипка була частиною повсякденного життя - звучала на весіллях, днях народження та родинних святах. Саме там пані Тетяна почала опановувати інструмент. Згодом переїхала до Дніпра. З 1999 року працює в музичній школі № 1.

«Для мене скрипка — це не просто робота, а філософія життя, мій стиль. Бути скрипалькою та викладати скрипку — це моє життєве кредо», — зазначила Тетяна Гіль.

За роки роботи педагогиня створила ансамбль скрипалів «Скерцино». Колективу вже 24 роки. За цей час - 15 випусків. Юні музиканти беруть участь у міських заходах і виступають разом із професійними виконавцями. Кілька років поспіль ансамбль долучається до концертного проєкту в Дніпровському академічному театрі опери та балету, де діти грають у супроводі професійного симфонічного оркестру.

Серед вихованців Тетяни Гіль — шестеро лауреатів міської премії імені Гаррі Логвіна.

Для викладачки важливо, щоб заняття музикою допомагали дітям розвиватися не лише як виконавцям, а й як особистостям. Вона переконана: для навчання гри на скрипці не обов’язково мати абсолютний слух від народження. Музичний слух можна розвинути, а опанування інструменту потребує наполегливості, уваги та регулярної праці.

«Навчання гри на скрипці — це передусім не навчання музиканта, а виховання людини. Ерудованої, естетично наповненої особистості», — наголосила пані Тетяна.

Своє ставлення до професії педагогиня пояснює словами, які стали для неї професійним принципом:

«Скрипалів багато не буває, бо їх треба багато! Я мрію, щоб усі діти й дорослі у Дніпрі вчилися грати на скрипці. Хтось краще, хтось трохи слабше, але щоб кожен пройшов цей шлях і відчув щастя та катарсис від музики», — поділилася Тетяна Гіль.