100-летняя жительница Перещепино раскрыла страшную правду о нашем прошлом

Несмотря на такой почтенный возраст, Зинаида Колесникова сохранила ясную память и страшные воспоминания о времени Голодомора.

Об этих временах она рассказала специалистам Днепровского «Музея спротиву Голодомору», где об этом сообщили:

«Унікальну можливість зануритися в події майже 100-річної давнини завдяки спілкуванню з живим свідком - Зінаїдою Колєсніковою, 1925 р.н., що мешкає в місті Перещепине Дніпропетровської області, отримала команда з Дніпра у складі: головної спеціалістки Другого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам'яті Ірини Реви, в.о. директора Музею спротиву Голодомору Азада Мамедова, голови Молодіжного медіацентру Дніпра Дмитра Жевжика та відеографки медіацентру Олександри Курилко.

Зінаїда Степанівна народилася в заможному селі Крутоярівка Зачепилівського району Харківської області. За родинною легендою, її предком по батьковій лінії був запорозький козак на прізвище Халява. Родина не бідувала, мала з десяток овець, четверо коней, корови, багато птиці (кури, гуси, індики), сад, 1,5 гектара землі, добротну хату з великою піччю, на якій було тепло спати. Але під час колективізації та Голодомору все це було втрачене.

У пам’яті родини закарбувалася історія розкуркулення власниці млина, в якої було 5-ро дітей, чоловік помер. Активісти посадили її з дітьми на воза, поставили на воза патефон, щоб музика грала та не чути було як діти плачуть, везли та сміялися. Відправили жінку до Сибіру.

У Голодомор родина виживала готуючи млинці з трави «щириці» та мелених качанів з-під кукурудзи. У селі в 1933-му люди поїли всю домашню живність, навіть собак і котів - запанувала моторошна тиша. 8-річна Зінаїда та її сестра Раїса почали пухнути з голоду, коли їхня мама Уляна потрапила в лікарню через хворобу системи травлення.

Не всі члени родини пережили штучно організований комуністичною владою голод. Першою померла бабуся, яку родина поховала на цвинтарі. Услід за нею опух від голоду та помер дідусь, якого родина не мала вже сили донести до цвинтаря. Поховали дідуся під вікнами хати. У той рік таких могилок у дворах Крутоярівки з’явилося чимало.

Багато важких подій випало на долю Зінаїди Степанівни – і Голодомор, і Друга світова війна, і штучний голод 1946-1947 років. Але вражає її надзвичайна цікавість до людей, до читання книжок та до культурного життя громади. Після спілкування з нами 100-річна господарка оселі ще мала на меті відвідати вечір поезії в Центральній бібліотеці».