Она хочет домой. Но дома и родных уже нет…

В Днепропетровской областной больнице имени Мечникова спасают не только наших защитников, но и мирных людей, получивших тяжелейшие ранения после обстрелов врага.

Одна из таких пациенток – Зинаида из Константиновки. Месяц назад после ракетного обстрела рашистами она получила тяжелейшие рваные раны. Была доставлена в больницу имени Мечникова, где 16 дней пробыла в коме.

Сейчас женщина уже в сознании, угрозы ее жизни нет. Первой фразой, которую Зинаида написала на клочке бумаги, было «Хочу додому». Она еще не знает, что ни дома, ни ее родных больше нет….

Об этой трагической истории рассказал генеральный директор больницы Мечникова Сергей Рыженко:

«Хочу додому…

Рівно місяць після пекла.

Загинули всі: донька, онук, сусіди, вижила вона одна.

Зінаїда 9 квітня доставлена до лікарні Мечникова з Костянтинівки в важкій комі після ракетного удару.

Осколкове поранення голови.

Обличчя і кінцівки були чорного кольору від термічних опіків.

Множинні рвані рани від уламків ракети.

16 днів кома, сопор.

На сьогодні в свідомості, дихає апаратом, який встановлений в горло.

Відповідає рухами голови, спілкується з лікарем Валерією.

Вона стала для неї і рятувальницею, і донькою.

Десятки ночей та напружених хірургічних обробок провела молода лікар самостійно, рятуючи життя Зінаїди.

За 10 років роботи в септичній реанімації вона навчилась по-справжньому зціляти, коли шансів зовсім не зоставалось.

Вони розуміють один одного за допомогою рухів та жестів.

Вигорівші очі не дають можливості сприймати інших, але Валерію вона чує по крокам.

Сьогодні написала їй на паперці: "хочу додому".

Але її будинку немає, він розвалився після вибуху ракети.

Цінуємо лікарів та медичних сестер Мечникова, які віддають себе заради життя.

Валерія краща із кращих.

Валерія Лабунець з 2014 року рятує найважчих.

Батько на фронті».

Фото со страницы Сергея Рыженко.