Історія Дніпра: Новобогородицькій фортеці – 335 років

Міський сайт продовжує розповіді про історичні, архітектурні та археологічні пам’ятки нашого міста.

Сьогодні наш спеціальний нарис ми вирішили присвятити Новобогородицькій фортеці. Саме в травні цьому унікальному об’єкту виповнюється 335 років.

Розташована на північно-східній околиці нашого міста, останні 20 років ця фортеця стала місцем активних археологічних досліджень.

Також на базі фортеці почали проводити масовані міські свята.

А незадовго до початку пандемії у Дніпрі жваво обговорювали проект створення на базі фортеці потужного музейно-туристичного центру. Але ці задуми відклали пандемія та війна…

Чому й як була заснована Новобогородицька фортеця? Які укріплення вже розташовувалися на цьому місці? Хто були архітектори та будівничі фортеці? Як вона отримала свою назву? Якою була доля фортеці у XVIII столітті?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного музею імені Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Новобогородицька фортеця була історичною «примарою» 200 років

«Багато десятиліть історики та краєзнавці не могли дійти єдиної думки про те, де знаходилися Новобогородицька фортеця, козацьке місто Самар та Старо-Самарський ретраншемент, - розповідає Максим Кавун. - Ці об'єкти різні дослідники розміщували з різницею 50 кілометрів в ареалі від Новомосковська до Дніпра. Більше того – в багатьох дослідженнях існувала плутанина: вказувалися дві фортеці з назвами Богородицька та Новобогородицька. Більшість авторів вважали, що то є дві окремі фортифікаційні споруди.

Нарешті, тільки у 2000 році дніпропетровські краєзнавці В. Бінкевич та В. Камеко видали друком книгу «Городок старинный запорожский Самарь с перевозом». У цій розлогій історико-кразнавчій праці вони вперше локалізували містечко Самар та Новобогородицьку фортецю на правобережжі ріки Самари у межах сучасного селища Шевченка на околиці Дніпра.

Але все одно залишалося багато питань. З 2001 року тут розпочалися археологічні дослідження – Лабораторія археології Подніпров'я Дніпропетровського національного університету, під керівництвом професора Ірини Ковальової протягом двох перших польових сезонів провела розвідувальні роботи на площі, яка перевищує 20 гектарів. Результати вразили й спеціалістів, й широку громадськість – розкопано залишки не лише Новобогородицької фортеці, а й більш раннього міста Самар.

«Містечко старовинне запорозьке Самар»

Чим же знамените «загадкове» місто Самар?

Відома грамота польського короля Стефана Баторія від 20 серпня 1576 р., де він дарує запорізьким козакам серед інших земель і землі в Присамар'ї, у тому числі «стародавнє запорізьке містечко Самар із перевозом». Цю грамоту підтверджував своїм універсалом гетьман Богдан Хмельницький 15 січня 1655 р. Проте багато вчених сумнівалися в справжності цієї грамоти, вважали її історичною підробкою. Відповідно, великі сумніви викликало існування самого містечка Самар.

У період Київської Русі існувало місто слов'ян-русичів на Ігрені. Так ось, судячи за даними археології та нумізматики, після нашестя татаро-монголів життя в Самарському гирлі не припинилося. А поселення перекочувало вище за річкою, при цьому «перебравшись» на правий берег. У XVI–XVII століттях тут був розташований важливий торговий та адміністративний пункт. Археологи виявили тут рідкісні знахідки – декілька товарних пломб. Найстаріша пломба зберегла дату – 1524 рік. Ще одна пломба виготовлена на початку XVII століття та зберегла у собі герб міста Гданська (Польща).

Вже у перші роки археологічного дослідження «городка» Самарь, починаючи з 2000 року, було знайдено понад 300 монет. Серед них: 4 дротяні копійки царя Михайла Романова, 28 європейських 1622–40 рр.; 17 монет – 1659–94 рр. (польські та шведські соліди, монета в 6 пфенігів Бранденбурга в унії з Пруссією). Російські монети: копійки, півки; срібні копійки Олексія Михайловича та Федора Олексійовича.

Нова фортеця – форпост на Південь

У 1688 році за наказом російського уряду біля містечка Самар була споруджена потужна фортеця у володіннях запорізьких козаків – Новобогородицька. Роком пізніше ще одна фортеця – Новосергіївська – з'явилася вище за течією Самари. Її залишки й досі збереглися у селі Вільне Новомосковського району.

Причин побудови фортеці можна визначити дві: геополітична та конкретно-історична. З точки зору геополітики це було наслідком південної політики тодішнього московського уряду. Після укладення так званого «вічного миру» (1686 рік) тодішня Росія активно розгорнула свою політику по просуванню на Південь. Розпочалася яскрава сторінка історії – Кримські походи. Пізньою весною 1687 р. війська князя В.В. Голіцина та українські козаки під керівництвом гетьмана Івана Самойловича виступили в степ.

Перший Кримський похід виявився невдалим. Як відомо, татари підпалили в степу суху траву, зробивши неможливим подальше просування військ. Гетьман Іван Самойлович з самого початку скептично ставився до цього походу. Фаворит тодішньої царівни Софії В.В. Голіцин головну провину за невдачу походу поклав на Самойловича, якого було заарештовано, скинуто з гетьманства і заслано до сибірського міста Тобольськ.

Після цієї невдачі, згідно з царським указом було наказано розпочати будівництво фортеці – фактично військової бази. Розташувалася вона на кордоні між Гетьманщиною та Запорозькою Січчю, поблизу впадіння річки Самари в Дніпро. Головна мета – забезпечення зброєю, боєприпасами, продуктами тощо.

«Місто Новобогородицьк»

Фортеця отримала подвійну назву – в документах того часу її називали Богородицькою та Новобогородицькою, частіше «город Новобогородицк». Цим підкреслювався високий статус поселення, яке мало фортифікаційну та житлово-економічну частини. Останній варіант «Новобогородицьк» зрештою усталився. Назва пояснюється просто – підкреслити новизну, у порівнянні з Богородицькою фортецею, яка розташовувалася південно-східніше міста Тула, й була збудована на 25 років раніше.

Новобогородицьку фортецю звели швидко, за кілька місяців – з травня по серпень 1688 року. 23 квітня було закладено церкву Покрови Богородиці, яка дала ім’я самій фортеці. Архітектором фортеці був німецький інженер фон Зален, який прибув із Москви. А відали фортецею через службове становище гетьман Іван Мазепа, воєвода Леонтій Неплюєв та Григорій Косагов.

Сучасник цих подій Франц де Невіль згадував:

«...Окольничого Леонтія Романовича Неплюєва було відряджено з 30.000 чоловік з наказом збудувати місто. Гетьман з власним військом повинен був йти за ним, а план фортеці склав голландський інженер полковник Вазаль (фон-Зален, Фонзалін). Відіслані війська зібралися у Рильську і в останній день травня були на Самарі. В один місяць місто було завершено, бо воно складалося лише з ретраншементу, який може зупинити наскоки татар та замахи козаків, його назвали Новобогородицьк, або місто Богоматері. Лишивши у ньому гарнізон, інші війська повернулись...».

Сама фортеця займала територію понад 10 гектарів, а посад – територія для проживання мирного населення та економічної діяльності – близько 75 гектарів. Прибули сюди нові люди – переважно вихідці з Росії. Загалом у новій фортеці та біля неї проживало не менше 8 тисяч осіб.

Новобогородицька фортеця була базою царських армій у протиборстві з Кримським ханством. Водночас вона мала й інше завдання – стримувати «непокірних» запорізьких козаків. Щоправда, іноді загроза приходила зовсім не у вигляді чужоземних армій. У 1690 році, наприклад, воєвода та майже всі мешканці фортеці загинули від навали чуми.

Фортеця у XVIII столітті: руйнування та відновлення

Наприкінці XVII століття у Новобогородицькій фортеці вже виробляли селітру (один із компонентів пороху). У 1708 р. її взяли в облогу запорожці – прихильники повсталого донського отамана Кіндратія Булавіна, але взяти не змогли.

Новобогородицька фортеця стала дуже важливим військовим форпостом у Дніпровському Надпоріжжі. Вона присутня на багатьох європейських картах тієї доби. Фортеця згадується майже в усіх міжнародних договорах, які стосуються відносин Московського царства, а згодом Російської імперії з Османською імперією, Кримським ханством та Запорожжям.

За Прутським мирним договором 1711 року Петро мав зрити усі тогочасні російські фортеці у Придніпров’ї. Але вже у 1730-ті роки фортеця була відновлена.

Причина відновлення фортеці також була геополітичною. У 1730-х роках, готуючи чергову спробу підпорядкування Півдня, російський уряд вирішив спорудити Укранську лінію. Це була гігантська система укріплень уздовж колишнього кордону між Гетьманщиною та Запорожжям.

Тоді ж, у 1731 році, на руїнах Новобогородицької фортеці та поблизу неї було збудовано низку фортифікаційних споруд. Надалі фортеця існувала до кінця XVIII століття під ім'ям Стара Самара або «Старо-Самарський ретраншемент».

«Форштадт» першого Катеринослава та перший Новомосковськ

Останню свою історичну роль стара фортеця зіграла у 1770-1780-х роках. Це було пов’язано з введенням губернського устрою та заснуванням першого губернського міста Катеринослава на лівому березі Дніпра.

Весною 1776 року при впадінні річки Кільчень в ріку Самару, було засновано губернське місто Катеринослав (Перший). Старо-Самарський ретраншемент знаходився від нього на відстані близько 3 кілометрів. Він був визначений як один із «форштадтів», передмість губернського міста.

Як відомо, Катеринослав Перший проіснував юридично до 1783-1784 років. У місті проживало близько 3 тисяч осіб, було збудовано фортецю та декілька житлових кварталів. Але у лютому 1784 року Катеринослав було юридично наново засновано на правому березі Дніпра. Залишки Катеринослава Першого перейменували в повітове місто Новомосковськ, та «перенесли» якраз у Старо-Самарський ретраншемент.

На цьому місті повітове місто Новомосковськ існувало близько 10 років. 10 жовтня 1791 р. священик Святодухівської церкви Василь Власовський доповідав катеринославському єпископу Амвросію:

«В городе Новомосковске жителей, кроме городничего с штатною командою с ротой солдат и некоторого числа канцелярских служителей ныне уже никого не имеется; все разошлись по разным местам».

У 1792 р. у колишньому місті рахувалося усього 15 дворів та 327 «душ обоего пола».

Остання крапка в цій історії була поставлена в 1794 році. Указом від 26 вересня 1794 р. Новомосковськ було «переведено» від Старо-Самарського ретраншементу до козацького селища Новоселиця – центру Самарської паланки (нині місто Новомосковськ, яке зараз активно обговорює зміну своєї назви).

Останню церкву розібрали та перевезли до села Одинківка. Сьогодні у селищі Шевченка збереглися земляні вали та рови фортеці, під якими знаходиться культурний шар містечка Самар.

***

Останні 20 років залишки Новобогородицької фортеці та містечка Самар стають дедалі більш популярною локацією. Тут проводяться етнографічні та музичні фестивалі. 20 років тривають розмови про створення тут історико-культурного заповідника. Але, на превеликий жаль, поки ці плани лишаються на папері. Ця дійсно унікальна локація XVI-XVIII століть має всі шанси стати туристичною перлиною Дніпра та Надпоріжжя», - завершує Максим Кавун.