Сергій Сличко — про громадську організацію «Нова Перемога»: місія та плани на майбутнє

Голова громадської організації "Нова Перемога" Сергій Сличко розповів про свою організацію, про напрями її роботи, про те, чому звільнився з державної служби, про часи, коли самому довелося бути переселенцем, і про найближчі плани роботи організації.

Хочу розпочати з питання про минуле. Ви довгий час працювали на митниці й займали різні керівні посади в митній службі, але не так давно пішли з цієї роботи і зайнялися бізнесом та громадською діяльністю. Чим була зумовлена така різка зміна життєвої траєкторії?

Так, дійсно, я майже 20 років працював на державній службі. Із 2004 року я є фаховим митником, закінчив Академію митної служби України у Дніпропетровську і в подальшому працював за професією на різних посадах. Наразі ця сторінка вже перегорнута. З початком повномасштабного вторгнення — прийняв для себе рішення, що слід долучитися до захисту нашої Батьківщини. І зайнявся допомогою переселенцям, армії, та тим, хто постраждав від військових дій.

З чого Ви розпочали волонтерську діяльність, і як вона змінилася з часом?

На початку вторгнення найбільш гостро стояло питання підтримки армії, тому я зі своїми партнерами по волонтерській справі знаходив, купував і привозив вантажні автомобілі для потреб армії, буси, які потім використовувалися для евакуації, а також бронежилети, каски, медикаменти й інші предмети для військових. Наразі, ми змістили фокус своєї уваги, та допомагаємо всім, хто постраждав внаслідок бойових дій: від ВПО до пенсіонерів та інших вразливих груп.

Я створив громадську організацію «Нова Перемога», у межах діяльності якої ведеться інформаційно-консультаційна робота. Ми розповідаємо і показуємо, якими можливостями можуть скористатися внутрішньо переміщені особи та інші категорії громадян, які зазнали втрат через війну. Це стосується й отримання різної матеріальної допомоги, різних юридичних аспектів, відновлення зруйнованого або пошкодженого житла. Тобто діяльність спрямована передусім на те, щоб люди змогли адаптуватись і в нових умовах, і в нових реаліях життя на новому місці, а також щоб ця адаптація була для них менш болісною, більш простою.

Ви назвали громадську організацію «Нова Перемога». Розуміємо, про яку перемогу йде мова, але хочеться почути, що для Вас було б перемогою? І чому саме так вирішили назвати громадську організацію?

Назву таку обрали, тому що перемога, це те чого ми всі сьогодні найбільше чекаємо. Це слово, яке скоро отримає зовсім новий зміст. Із уроків, із книжок про історію всі ми знаємо про перемогу, що відбулась у далекому 1945 році, коли союзники розгромили агресора, який намагався загарбати чужі території, цілі країни. Але, як бачимо, не всі засвоїли цей урок. Чомусь це знову повторюється в наш час.

Для мене Перемога — це безумовне звільнення всіх земель нашої унітарної країни. Вихід на кордони 1991 року. Вивід усіх військових формувань, вивід флоту. Отримання репарацій. Переконаний, що в цьому питанні абсолютно вся країна думає в унісон: і влада, і волонтери, і громадяни, і державні службовці, — люди всіх професій хочуть одного. Тому кожен прагне саме нової перемоги, яка дасть урок тим, хто не засвоїв його раніше. До того ж нова перемога не відбудеться сама по собі — заради неї ми маємо працювати і здобувати маленькі нові перемоги щодня. Це те, що нам під силу. Тоді головна Перемога, якої всі так хочуть, обов’язково настане, і я дуже сподіваюсь, що це буде швидше, ніж нам іноді здається.

Окрім допомоги переселенцям і постраждалим унаслідок війни, чим іще займається Ваша організація? Чи є якісь інші напрями роботи?

Одним із напрямів, яким займається наша організація, є медична сфера, оскільки за допомогою наших міжнародних партнерів ми отримуємо багато медичного обладнання, ліків, різного роду елементів для фіксації кінцівок при травмах, зрештою, ми отримуємо обладнання для проведення хірургічних операцій. Усе це відповідно до потреб медичних закладів Дніпра розповсюджується по різних медичних установах.

Значна частина уваги зосереджена на науково-дослідному Інституті медико-соціальних проблем інвалідності при МОЗ України, який територіально розташований у місті Дніпро. І наразі це лікувальний заклад, який має, серед іншого, у своїй структурі 9 відділень, зокрема й відділення хірургічного профілю — хірургічно-реконструктивне відділення, а також травматологічне відділення, куди передусім потрапляють наші військові, наші захисники з різного роду травмами, пораненнями. І дуже багато зусиль ми спрямували саме сюди.

Тобто Ви обрали для себе як один із ключових напрямів саме допомогу Інституту медико-соціальних проблем інвалідності, у якому лікуються військові?

Так, ми допомагаємо інституту отримувати необхідне обладнання. Також я особисто надаю правову допомогу з деяких питань, наприклад щодо переміщення через кордон цієї допомоги, пошуку іноземних партнерів для співпраці. Ця діяльність потребує певних знань і навичок відповідно до вимог часу, яких лікувальні заклади не мають, оскільки призначення лікарів — лікувати безпосередньо тих, хто цього потребує. А займатися їхнім забезпеченням у такий непростий час — це зокрема завдання волонтерів.

З якими травмами військові найчастіше потрапляють на лікування до Інституту? Як саме їм там допомагають відновлюватися?

Слава Богу, ми пройшли цю зиму, і вже наступна фаза війни триватиме в більш теплий період, тож ми можемо говорити, що в найближчий час не стикнемося з такими видами ураження, як наприклад обмороження кінцівок. Розповсюдженою все ще залишається акубаротравма, коли наші військовослужбовці внаслідок вибухів або іншого впливу на них отримують контузії, дисфункцію слуху чи зору та інше. Із цих питань ми співпрацюємо з деякими іншими громадськими організаціями на території України.

Для прикладу можна назвати благодійний фонд «Коло», який розпочав свою діяльність багато років тому. Вони запропонували свою допомогу. Частими також є травми органів слуху, тому наразі ведуться перемовини, і вони вже на фінальній стадії, щодо надання Інституту 100 слухових апаратів, які дуже потрібні нашим військовим. Також благодійний фонд уже надав вак-апарати, необхідні для відновлення військових.

Багато чим ми завдячуємо фонду «Хелп ЮА», який базується у Швейцарії, там живуть наші друзі, які надали дуже багато допомоги, а саме хірургічні інструменти, мультифункціональні ліжка для тих, кому вже провели оперативне втручання. Наші військові будуть почуватись комфортно, їм буде зручно. Крім того, були надані хірургічне обладнання, хірургічні лампи, гематологічний аналізатор крові, який використовується в клінічних лабораторіях, і багато-багато всього. Дійсно можна пишатися вчинками наших співгромадян, які розлетілись по всьому світу, але допомагають нам захищатися і знають, що їм робити, як допомогти в ситуації, у якій опинилась Україна. 

Також можу відзначити нашу плідну співпрацю із такими фондами як “ЯЛюдина”, “Здоров'я для всіх”, “Talent” та багато інших. Щиро дякую всім, хто нам допомагає, будемо продовжувати цю роботу до перемоги.

Як Вам зараз допомагає досвід роботи на митниці? Я знаю, що є проблеми, наприклад, із завезенням дронів, товарів подвійного призначення, медикаментів і таке інше.

Досвід допомагає, але глобальної проблеми з ввезенням на територію України гуманітарних товарів уже немає. Проте проблеми є в тому, що ці товари повинні якимось чином бути доправлені до кінцевого місця прибуття, мається на увазі, що логістично треба скласти цей маршрут, слід правильно оформити документи на вантаж при перетині кордону. Безпосередньо процедура декларування наразі визначається відповідною постановою Кабінету Міністрів, і вона є достатньо простою. Але цим все одно має хтось займатись. Тому інколи я допомагаю іншим волонтерам із цими питаннями.

Розкажіть про свій відеоблог. Я так розумію, Ви намагаєтесь інформувати, давати корисні знання для людей, що постраждали від війни, переселенців, соціально незахищених громадян. Чому обрали таку тематику?

По-перше, тому що є великий запит на отримання такої інформації. До того ж це збігається з напрямом роботи нашої громадської організації. По-друге, за великим рахунком, я сам є внутрішньо переміщеною особою, тому всі ці проблеми є близькими і зрозумілими для мене. Після закінчення профільного ВНЗ мене розподілили на роботу в місто Донецьк, там я розпочинав свою трудову діяльність і свій кар’єрний шлях, там народилися мої діти. Коли у 2014 році розпочалася війна, я був змушений із сім’єю виїхати з міста. І я обрав Дніпро, оскільки Дніпро був мені близьким за духом, тут я навчався, мені сподобався мікроклімат цього міста. І як показав час, вибір мій був правильний, але коли у 2014 році ми переїхали, то певною мірою відчували нерозуміння й мали проблеми з адаптацією.

Сергій Сличко про переїзд із Донецька до Дніпра у 2014 році.

У нас питали: «Чому ви звідти переїхали? А що, у вас там дійсно бойові дії?» Таке нерозуміння оточуючих — радше морально-психологічний бік усієї цієї проблематики. Певні проблеми стосувалися матеріального боку і, зрештою, простого облаштування побуту: куди дітей віддавати до школи, до якого дитячого садочка. У мене було двоє маленьких дітей на той момент.

Коли ти маєш змогу отримувати всю цю інформацію в одному місці, коли ти стикаєшся з найбільш болючими питаннями, які вже хтось розкрив, це дуже зручно. І коли в тебе є можливість отримати ту саму юридичну консультацію або звернутися, зрештою, по допомогу, по пораду, по підтримку або просто по добре слово, це також дуже зручно, це людяно. І це саме те, чого мені, можливо, не вистачало у 2014 році. Ось саме тому я обрав цей шлях.

Можете поділитися планами? Що будете робити далі? Чи є якісь ідеї щодо розвитку Вашої діяльності?

Безумовно, ми не будемо зупинятись на досягнутому. Окрім тих напрямів, які вже працюють, ми плануємо ще дещо нове, а саме проведення декількох заходів, які допоможуть у зборі коштів на організацію великого благодійного дитячого фестивалю. Благодійний дитячий фестиваль матиме на меті зібрати на одному майданчику різноманітні гуртки, спортивні секції, музичні школи, цікаві й пізнавальні заняття для дітей, дати їм можливість презентувати себе. Хочемо цим зацікавити дітей, які через війну опинились у Дніпрі, дітей, які так чи інакше постраждали від війни. Намагатимемось допомогти їм адаптуватися тут, зробити так, щоб це місто стало для них справжньою домівкою.

Цей напрям є для нас новим, але мені здається, що зараз уже потрібно думати трохи наперед, про майбутнє. Війна скінчиться, і діти мають бути підготовлені, адаптовані, соціалізовані в нашому місті. Крім того, маємо пам’ятати, що життя будь-якої дитини має бути яскравим і сповненим цілей, щоб кожна мала чим зайнятися, щоб не думала лише про той негатив, який відбувається навколо. Це плани на найближчі два місяці, а далі будемо робити все необхідне, щоб наближати нашу нову перемогу.