Таємниці історії: 80 років тому на Дніпропетровщині поставили першу виставу про Голодомор 1932-33 років

Зараз у це важко повірити, але вперше зі сцени жорстока правда про Голодомор пролунала наприкінці 1942 року.

Це була постановка драма Олекси Сеніка "Марко Отава". А поставили цю драму на сцені Українського драматичного театру імені Шевченка міста Кам'янське.

Як легко здогадатися, за радянської влади така постановка була б немислимою.

Але то був період окупації нашого краю. А під час окупації загарбники намагалися демонструвати лояльне ставлення до української культури в окремих питаннях. Тому і з'явився шанс уперше показати виставу про жорстоку правду Голодомору.

На жаль, у спектаклю виявилася коротка та сумна історія…

Хто такий Олекса Сеник та про що його драма «Марко Отава»?

Про це на сайті розповів Олександр Слоневський:

«Олексій Сеник з’явився в окупованому Кам'янському у вересні 1941 року. Він був родом із села Миролюбівка на Катеринославщині, нині Вольнянського району Запорізької області.

Олекса Сеник

Закінчивши лінгвістично-літературний факультет Запорізького педагогічного інституту, Олекса в 1934 році почав викладати в одній із місцевих шкіл. Але, не відпрацювавши й року, 26-річний вчитель був заарештований за звинуваченням в участі в антирадянській групі викладачів-націоналістів. Сенику відміряли три роки сибірської каторги.

Після відбуття покарання він довго та без успіху шукав роботу; старі приятелі сахалися від нього, немов від прокаженого. А тут – війна. Гітлерівці захопили Запоріжжя, і Сеник вирішив переїхати до Кам’янського, де він влаштувався в школу № 21 викладачем української мови.

У місті почала друкуватись газета «Кам’янські вісті», відкрився український драматичний театр імені Т. Шевченка. Олексій Сеник несподівано для самого себе засів за роботу над п’єсою під назвою «Марко Отава».

Сюжет підказало життя українського села Придніпров’я 1932–1933 років. Дія драми розгортається на тлі розкуркулення, колективізації, знущання більшовиків над селянами, масових смертей від голоду.

Драма «Марко Отава» відрізнялась шаленою антирадянською спрямованістю, актуальністю і водночас глибоко національним характером. Твір не тільки примушував по-новому пережити нещодавнє минуле, але, незважаючи на трагічний фінал, підіймав дух української самосвідомості. Марко Отава приїжджає додому з Харкова, де його виключили з інституту за приховування соціального походження й антирадянську діяльність серед студентів. Відразу по приїзді йому пропонують з’явитися до сільради, щоб отримати повідомлення про податки. Це викликає сльози в сім’ї Марка та прокльони на адресу радянської влади.

– Була вільною козацька Україна, але Москва поневолила її, – скаржиться батько.

Син заспокоює тата і категорично проголошує:

– Ще не вмерла Україна!

Марко збирає сільських хлопців неподалік Дніпра і переказує їм історію України за професором Грушевським, після чого пропонує створити організацію спротиву більшовикам. Друзі дають згоду боротися за самостійну Україну.

У наступній сцені глядач бачить голову сімейства Отав, уже розкуркуленого сільрадою. Похмурий син кидає звинувачення на адресу радянської влади. До хати вбігає Галя – наречена Марка – та повідомляє, що агенти ДПУ зараз прийдуть за ним. Юнак дякує Галині, обіцяє завжди її кохати та відстоювати рідну Україну. Після чого зникає.

Хата матері Галі, бідної вдовиці. Мати та дочка ховають останній пуд борошна до скрині. Входить голова сільради з комсомольцями, обшукують хатину та забирають борошно. Це викликає сльози жінок і слова прокляття на адресу «гостям» і сатанинській «владі робітників та селян».

Чергова дія розгортається на фоні розкуркуленого села. Хати пусті, двері та вікна заколочені, людей не видно. З’являються двоє чоловіків, які несуть на ношах труп односельчанина. Марко з жахом дивиться на тіло та дізнається про смерть рідних, Галини та її матері від голоду. Йому показують могилу Галини. Отава підходить до місця поховання нареченої, ридає, піднімається на могильний пагорб і промовляє обвинувальний монолог, який роздирає душу. Вказуючи рукою на захід, він каже: – Наші очі скеровані на Захід. Звідти зійде довгоочікувана зоря свободи українського народу! Захід подасть нам руку! Після чого немов йде у бік Заходу. Опускається завіса.

11 грудня 1942 року український драматичний театр вистрілив драмою О. Сеника «Марко Отава». На постановку у захваті відгукнулись не тільки «Кам’янські вісті», але й газети Львова, Луцька, Дунаївців: це було дійсно щось нечуване в сценічному просторі! Вчитель із Кам’янського миттєво став відомим на всю Україну.

Нова п’єса за своєю суттю була глибоко національним твором, лейтмотивом якого звучала нота відродження вільної та незалежної України. Але саме цей факт послужив причиною того, що німці постановку заборонили».

А минулими вихідними, спеціально до Міжнародного дня театру, спеціальну та цікаву лекцію про цю виставу та її автора, про долю режисера та акторів прочитав відомий дніпровський історик, письменник, краєзнавець Микола Чабан.

Цю лекцію в КП Музей спротиву Голодомору відвідала Ірина Галай та поділилася такими враженнями:

«Перша театральна постановка про Голодомор 1932-1933рр. в Україні відбулася під час війни на театральній сцені українського драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка міста Кам'янського 11 грудня 1942 року. Це була драма Олекси Сеника «Марко Отава».

На постановку у захваті відгукнулись не тільки «Кам’янські вісті», але й газети Львова, Луцька, Дунаївців: це було дійсно щось нечуване в сценічному просторі! Вчитель із Кам’янського миттєво став відомим на всю Україну. Нова п’єса за своєю суттю була глибоко національним твором, лейтмотивом якого звучала нота відродження вільної та незалежної України. Але саме цей факт послужив причиною того, що німці постановку заборонили.

14 лютого 1942 року до обов’язків директора та головного режисера Кам’янського театру став Федір Дмитрович Гладков (1905–1973), уродженець села Кринички, учень відомого українського режисера Леся Курбаса. За участь у постановці п’єси в 1945 році радянська влада репресувала режисера театру Федора Гладкова та виконавця головної ролі – артиста Леоніда Семенова.

У 1943 році драматург Олекса Сеник виїхав до Німеччини, перебував у таборі для переміщених осіб у м. Авґсбурґ, де написав п’єси, дія яких відбувається в Україні за німецької окупації. Після Другої світової війни він переїхав до Бразилії. Помер в 1968 році в США.

На лекції Миколи Чабана відбулося обговорення теми українського супротиву окупантам у роки Другої світової війни присутніми за родинними спогадами...

Дякуємо за пам'ять...».

Фото Ірини Галай та з відкритого доступу до інтернету