Поліцейський офіцер громади з Дніпропетровщини евакуював з-під обстрілів понад 4 тисячі людей

Коли всі охочі виїхали з небезпечних місць, він почав допомагати українським військовим - доставляє нашим бійцям на передову волонтерську допомогу.

Поліцейський офіцер Піщанської територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області Володимир Гужва всі сили кинув на допомогу людям та армії. З перших днів війни він об’єднав свою територіальну громаду навколо єдиної мети – перемоги над ворогом. Каже, що на такий вчинок його мотивував український народ.

Володимир Гужва працює в поліції вже п’ять років, із них три роки на посаді поліцейського офіцера громади. Він розповів, що обрав для себе службу, яка передбачає постійне спілкування з людьми, допомогу їм. За час роботи познайомився з кожним мешканця громади і, якщо помічав, що людина опинилася у скрутній ситуації, завжди намагався залучити якісь ресурси для вирішення проблеми.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, 24 лютого, весь особовий склад поліції Дніпропетровщини підняли за тривогою. З перших днів війни потрібно було заспокоїти людей, адже всі перебували у стані сильного стресу, тривоги та розгубленості.

«Я і мої колеги тиждень жили на роботі, не випускаючи з рук зброю. Скоро всі, дякуючи Збройним силам України, що непереможність російської армії сильно перебільшена, що ніякого бліц-кригу не буде. Наш народ об’єднався та показав, як сильно прагне побороти ворога. Всі люди допомагали один одному і ми, як поліцейські офіцери громади, не могли лишатися осторонь», - згадує поліцейський офіцер громади перші дні війни.

Володимир розповів, що в цей час до них звернулися представники громадської організації з проханням допомогти евакуювати мешканців Харкова. Місто та область постійно перебували під ракетними та артилерійськими ударами і люди жили у постійній небезпеці. Вже наступного дня поліцейські відправилися на допомогу. Пункт збору було оголошено у передмісті Харкова, але через відсутність громадського транспорту та інтенсивність обстрілів багато людей не змогли туди дістатися. Поліцейські почали їздити по місту та збирати людей. Жінки з дітьми виходили з підвалів та бомбосховищ, їх заспокоювали та пояснювали, що потрібно робити. Потім автобуси з людьми супроводжували до безпечного місця на території Дніпропетровської області.

«Близько півтора місяця ми займалися евакуацією людей з Харкова, майже щодня вивозячи з-під обстрілів понад ста людей. Загалом за приблизними підрахунками нам вдалося евакуювати близько 3,5 тисяч жителів Харкова та області. Коли всі охочі евакуювалися з цього регіону, ми вирушили у Донецькому напрямку. З міст Краматорськ, Бахмут, Слов’янськ вивезли ще близько 700 мирних мешканців. Звичайно, що врятувати таку кількість людей було б неможливо тільки нашими зусиллями. Велика подяка нашим волонтерам, які знаходили транспорт, заправляли, ремонтували його. Також допомогли власники баз відпочинку, які надали прихисток переселенцям, годували їх. Багато місцевих долучилися до приготування їжі, збирали одяг, побутові речі, щоби забезпечити людей усім необхідним на новому місці. У таких поїздках у нас пройшов березень та квітень», - згадує поліцейський.

Старший лейтенант поліції Володимир Гужва розповів, як виникла ідея підтримувати українських воїнів, які також потребували допомоги. Поліцейські громади взяли на себе організацію логістики та швидко і без посередників передавали все необхідне тим, хто несе службу на передовій.

«Ми почали доставляти бійцям військову амуніцію, ліки, засоби гігієни, домашні обіди, радувати їх дитячими малюнками, солодощами. Познайомилися з волонтерами з різних регіонів України, які одразу відгукнулися на нашу пропозицію. Завдяки луцьким волонтерам ми практично повністю закрили потребу у медикаментах для наших військовослужбовців. Люди нашої громади почали готувати консервовані каші з м’ясом. Іноді від самих бійців надходили запити, що їм чогось не вистачає – саперних лопаток, біноклів, приладів нічного бачення, інших речей, які на фронті через обстріли швидко виходять із ладу. Я не можу навіть порахувати, скільки виїздів ми зробили до Донецької та Луганської областей, на лінію фронту. Самі військові часто нас відмовляли, попереджали про інтенсивні обстріли, наступ ворога. Але ми збиралися та їхали, бо знали, що там, на передовій, чекають наш вантаж. 25 червня ми вкотре виїхали у напрямку Лисичанська з великим та досить цінним вантажем – медикаментами, перев’язочними матеріалами, іншими необхідними для солдатів речами. Ми приблизно знали позиції ЗСУ, але потрапили в зону, де був абсолютно заглушений мобільний зв’язок і не могли повідомити, де перебуваємо. Побачили ворожий безпілотник і поряд метрах в 20 від нас почали прилітати касетні снаряди. Все минулося благополучно, але я розумію, що ми приїхали, привезли допомогу та поїхали, а військовослужбовці у таких умовах несуть службу вже п’ятий місяць. Після такого хочеться робити для наших воїнів усе, що можеш, щоб допомогти та зберегти їхні життя, знищити ворога. Військові докладають титанічні зусилля для нашої перемоги, а ми зробимо все можливе, щоб бути для них сильним тилом», – пояснив свою позицію Володимир.

Поліцейський розповів, як сильно його підтримала родина та дружина, також поліцейська. Звичайний сімейний вечір – це коли він спілкується з волонтерами та військовими, а дружина з однорічною донькою печуть печиво для бійців.

«Кожного дня мене надихають та мотивують на службу наші люди, наші воїни, які є для мене прикладом. Війну виграє не армія, війну виграє нація, тож перемога буде за нами», - каже поліцейський.