Сергій Притула: «У Дніпро я завжди повертаюсь з посмішкою!»

Напередодні виступу у Дніпрі лідер першого україномовного гумор-шоу «Вар'яти» Сергій Притула дав ексклюзивне інтерв'ю для Міського сайту.

У 2016 році «Вар'яти» дали 122 концерти. Судячи з насиченого гастрольного графіку, у 2017 йдете на новий рекорд?

Ні, рекорди – це не самоціль. Гросмейстерську планку у понад 100 концертів цього року ми знову візьмемо, але, думаю, зупинимось десь на позначці у близько 110 виступів у 2017-му. І то не мало! За останні три роки життя ми з хлопцями рік провели в турах.

Голова не йде обертом від такого графіку? Завжди пам'ятайте, в якому місті виступаєте? Чи у кожному місті є якісь особливі спогади, наприклад, у цьому місті дуже голосно реготали у першому ряді, у цьому – публіка з перших акордів була вашою, у цьому – зайшли не з першого разу, у цьому – смачна їжа, у цьому – замки і квіти, і так далі?

Та трохи йде(сміється). Ніби й звикли, але хочеться наступного року скинути оберти хоча б відсотків на 20-25. Роботи менше не стане, бо той вакуум заповнять телезйомки, але одна справа – тижнями розсікати бусом по Україні, а інша – повертатись після зйомок до дружин та дітей. Хочеться більше цінувати саме такі моменти.

А щодо міст… Запам'ятовуються завжди або якісь дуже приємні моменти, або якісь неприємні. Ось я відповідаю на ваші запитання після четвертого за рік концерту в м.Луцьк. Настрій після виступу був «бомбовий». Втомлені, але дуже щасливі. А потім приїхали на вечерю в ресторан, прочекали на гарячі страви по 1,5 години і настрій, як вітром здуло (сміється). І те, і те запам'ятається (сміється)!

У Дніпрі цього року в перерві між двома концертами підійшла під гримерку дівчина і показала татуювання – логотип «Вар'яти-шоу». Ми очманіли! Це дуже круто! А потім поїхали у Херсон і спостерігали, як у переповненому залі на 1400 чоловік якісь дві «свєтскіх львіци» робили «погоду» в залі: голосно розмовляли по телефону, підходили до сцени робити селфі, викрикували щось посеред нашої роботи на сцені. І їм ніхто не робив зауваження. Було дивно. Вони заважали не так нам, як багатьом людям навколо себе, але ніхто не ризикнув зробити їм зауваження… Коротше, з кожним містом є свої спогади. У Вінниці нашому Владзьо якийсь мужик подарував букет квітів на сцені, у Рівне Жоглові – пляшку, Червоноград був першим містом, де у нас було 3 концерти в один день, а Ужгород – містом, де на наш перший концерт прийшло менше глядачів, ніж нас було на сцені. Я можу довго продовжувати (сміється).

Чи є у Вас особливе ставлення до нашого міста - з огляду на те, що з тоді ще Дніпропетровськом Ви познайомилися багато років тому, ще за участі в Дніпровській лізі КВН?

Насамперед це приємні спогади пов'язані якраз із участю в Дніпролізі. Мені тоді було 20-22, і то такий вік, коли ти нівелюєш навколо себе якісь моменти дискомфорту, якісь моменти проявів негативу і викристалізовуєш тільки позитив, закохуєшся, вбираєш у себе атмосферу міста. Останніх кілька років я частіше працюю на корпоративних заходах у Дніпрі, ніж у Києві. Плюс місто є моїм пунктом для сну під час переїздів по зоні АТО. Тож я сюди завжди повертаюсь із посмішкою.

Теперішнє відвідування Дніпра – в середині гастрольного графіку. Програма відкатана, реакція глядачів на жарти - очікувана. Або кожен концерт підносить якісь несподіванки?

Не люблю несподіванки. Люблю, коли ти розраховуєш на хорошу реакцію глядачів, а вона… ще краща, ніж ти очікував. Ото – люблю. А якісь сюрпризи під час роботи на сцені можуть зіпсувати динаміку роботи, розмити атмосферу в залі, зменшити щільність гумору в програмі. Тому ось такого я не люблю.

Чи багато місця імпровізації на концерті? І чи можливо, що та чи інша імпровізація потім стане частиною програми?

Достатньо. Справа в тому, що коли ти 20-ий раз за місяць граєш одну і ту ж мініатюру, то щоб вона тобі не набридла, ти починаєш у ній імпровізувати просто під час концерту. Намацуєш нові ходи, додаєш щось смішне. І так, завдяки ось цим «повзучим» імпровізаціям, мініатюра на початку туру і в кінці туру – це на 30% різні мініатюри!

Дніпро - переважно російськомовне місто, традиції української культури в якому допомагають розвивати в тому числі і гастролі “Вар'яти-шоу”. А чи взагалі існує проблема повного розуміння номерів в російськомовному середовищі?

Якщо послуговуватись на сцені розмовною українською, то ні. Якщо в українську додавати питомо «західняцькі» діалектизми, на кшталт слоїк (скляна банка), путня (відро), баняк (каструля), писок (лице), то на 80% російськомовній людині все одно все буде зрозуміло завдяки розвитку сюжету і решті слів у реченні, але легкий дискомфорт залишиться. Тож моя справа при редагуванні матеріалів зробити так, щоб якщо і буде у номерах проскакувати якась «західняцька» говірка, щоб це не заставляло людину сутужно здогадуватись, про що мова, а щоб це звучало з шармом, як родзинка шоу.

Глядачі з нетерпінням чекають другого сезону «Вар'яти-шоу» на телебаченні. Чи чекатимуть на них якісь несподіванки і, можливо, відмінності від першого сезону? Коли стартуєте?

По-перше, додали на початку програми невелике відео-інтро, яким налаштуємо глядача одразу на правильний лад і підведемось до основного «тіла» програми. По-друге, почали продавати квитки на наші зйомки, таким чином змогли повернути у павільйон атмосферу, більш притаманну нашим концертам, коли глядач купує квиток і приходить із очікуванням свята, а не коли у павільйоні сидять актори масових сцен, для яких твоя програма – це, хай і смішна, але все ж, робота. Випуски стануть на 15-20 хвилин довшими. Зрештою, мені здається, що і контент ми підібрали веселіший на цей цикл. Стартуємо з 1-го листопада на Новому каналі.

У листопаді у шоу мають бути гастролі в США та Канаді. Чи є особливість сприйняття номерів і української дійсності глядачами, які вже багато років не мешкають в Україні? Все одно ж побутові теми українців трохи відрізняються від побутових тем за кордоном.

Наша цільова аудиторія – це не емігранти 1940-50-60-их чи навіть ранніх 1990-их. Як показує практика, на наші концерти закордоном, зокрема у Лондоні чи Празі, приходять представники останніх хвиль еміграції, які продовжують тримати тісний контакт з Батьківщиною, слідкують за подіями в Україні і добре розбираються в українському шоу-бізнесі. Тому матеріал на закордонні виступи практично не міняється. Єдине що, звісно ж, частину номерів ми адаптуємо під тамтешню кон'юктуру ринку, а я прописую пару конферансів на локальну тематику.

Не маю сумнівів, що після концертів вам часто дарують подарунки. Який був найоригінальнішим? Може, вже прийшов час створити «Музей подарунків «Вар'яти-шоу»?

Я вже казав про нього раніше. Тату з нашим логотипом – це дуже великий жест прихильності до нашого шоу.

З початку війни на Донбасі ви постійно допомагаєте нашим захисникам на Сході. Як визначаєте, якому підрозділу і чим необхідно допомогти?

Дуже просто – до мене звертаються бійці чи офіцери. Я зондую їх проблему і якщо вона має місце, допомагаю з вирішенням. Просто іноді якісь родичі військових починають розганяти «зраду», мовляв, що там погані командири, у хлопців нічого нема, є вже такий сталий вираз, з якого ржуть волонтери «вони там сліпі, як котенята»… а потім виявляється, що все є, просто люди наслухаються Бог зна що і Бог зна від кого і морочать голову. Так мені колись «маякнув» один чоловік з проханням терміново придбати коліматорні приціли для групи розвідників з 3-го полку спецназу (Кропивницький), бо, мовляв, хлопці хороші, але ж нема тих прицілів і біда! І не передбачається. Ну, я першим ділом набрав командира полку, Редута. Сєргєїч каже: ну якщо хлопцям треба, то хай прийдуть на склад і візьмуть, там 100 прицілів лежить.

Разом з тим, в ваших програмах немає жартів про політику. Це - принципова позиція? Або світ нашої політики настільки гнітючий, що жартувати нема про що?

Дістала вже та політика. У нас є пара жартів і пара пісень про політику, але у відсотковому співвідношенні до решти матеріалу, то це мабуть 1% від тривалості концерту. Про політику є кому жартувати. Ми обрали собі більш вигідну нішу. Політик сьогодні є, завтра - нема. А стосунки між чоловіком і жінкою, босом і підлеглим, даїшником і водієм – вічні! У нас немає так багато грошей, щоб наймати собі авторську групу. Всі актори одночасно і автори. Тому ставляться завдання писати «нетлєнки» - мініатюри, які з плином часу не втратять своєї актуальності і смішності!

Цього року дружній родині «Вар'ятів» виповнилось 7 років. Вважається, що всі родини переживають кризові періоди в рік, три і сім років спільного життя. Як «Вар'яти» впоралися з попередніми «кризовими» датами? Як проживаєте 7-річчя?

Через рік роботи я докладав зусиль, щоб зберегти колектив, бо не зміг вивести за рік колектив на той рівень, на який розраховував, і хлопці мені повірили і далі пішли за мною. Коли нам стукнуло три, хлопці докладали зусиль, щоб зберегти колектив, бо вони трохи «накосячили», і я сказав, що далі наші шляхи розходяться. Вони мене переконали, і ми далі покрокували разом. Зараз нам 7, і ми перехрестили між собою дітей. Тепер ми довіку будемо разом (сміється), ми ж не політики, для яких слово «кум» нині є, а завтра – ні. Ми справді любимо один одного!

Бесіду вів Костянтин Шруб.