Друга світова війна. Частини 3-4. Звільнення міста. Після війни

Друга світова війна. Частина 3. Звільнення міста

Звільнення міста Дніпропетровська й області було частиною великого літнього наступу Червоної армії в 1943 році. У вересні першими на територію нашої області вступили війська Степного і Південно-Західного фронтів. Тепер уже радянські війська форсували складну природну перепону - Дніпро.
Гітлерівці перетворили оборонні споруди на правому березі Дніпра в так званий "Східний вал європейської міцності". Берегові лінії ріки були обладнані дотами, дзотами, артилерійськими позиціями, окопами в декілька рядів, дротовими загородженнями і протитанковими ровами. Уздовж оборонного рубежу проходила шосейна дорога, що зв'язувала всі укріплення і дозволяла маневрувати силами.

Директива Ставки Верховного Головнокомандування від 9 вересня 1943 р. "Про швидке і рішуче форсування рік і нагородження особового складу за успішне форсування водяних перепон" наказувала з виходом на Дніпро перейти його, захопити на правому березі плацдарми, що дозволили б розгорнути сили для подальшого наступу.

На Дніпропетровському напрямку наступ вели війська Південно-Західного (із 20 жовтня 1943 р. 3-го Українського) фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського і Степового (із 20 жовтня 1943 р. 2-го Українського) фронту під командуванням генерала армії І. С. Конєва.
За розробленим командуванням 2-го Українського фронту планом наступальної операції вирішено завдати удару по ворожих з'єднаннях з уже захоплених плацдармів у напрямку П'ятихатки - Кривий Ріг і далі на Апостолово, щоб відрізати шляхи відступу військам ворога в районі Дніпропетровська. Розгром Дніпропетровського угруповання противника був доручений військам 3-го Українського фронту.

Ранком 15 жовтня ударні з'єднання Степового фронту перейшли в наступ. Головні сили йшли в напрямку П'ятихатки-Кривий Ріг. Для посилення наступального тиску в бій була введена 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала Ротмістрова. Розвиваючи наступ, радянські війська оволоділи залізничною станцією - П'ятихатками.

Німці перекинули в район прориву чотири нові дивізії і направили удар по флангах Степового фронту, чим призупинили їхнє просування. Незважаючи на контрудар німців, наступ радянських військ у центрі розвивався успішно. Розширивши прорив оборони ворога по фронту до 70 кілометрів і вглибину до 100 кілометрів, танкові і механізовані з'єднання прорвалися до Кривого Рогу. Але це було тільки початком битви за цей стратегічно важливий населений пункт. Стиснути коло не вдалося, але були забезпечені сприятливі умови для розгортання наступу 3-го Українського фронту.

Скориставшись тим, що німецькі сили сконцентровані на криворізькому напрямку, 46-а і 8-а армії 3-го Українського фронту 23 жовтня перейшли в наступ у районі міста Дніпропетровська.
Дніпро тут ще з вересня форсували за трьома напрямками: із північного сходу - біля села Аули, із півдня - біля селищ Військове - Вовниги, а також у безпосередній близькості від міста - біля селищ Діївки і Лоцманської Кам'янки. Рішучими діями 46-а і 8-а армії значно розширили плацдарм на правому березі Дніпра, створивши для гітлерівських військ загрозу повного оточення.

Опір ворога був врешті-решт зламано. Війська 3-го Українського фронту 25 жовтня звільнили Дніпропетровськ. У боях за місто відзначилися підрозділи 39-ої гвардійської стрілецької дивізії 8-ої гвардійської армії.
При форсуванні Дніпра біля села Чаплі 120-им стрілецьким полком цієї дивізії, яким командував полковник Мазний, відзначився агітатор полку капітан Рудніченко. Цілу добу він із купкою бійців відбивав атаки переважаючих сил ворога, забезпечивши переправу полку. Рудніченкові за героїзм, виявлений у боях на правому березі Дніпра, було надане звання Героя Радянського Союзу. Також у битві за Дніпропетровськ уславилися воїни 152-ої стрілецької дивізії 46-ої армії, яких нагородили за цю операцію орденом Червоного Прапора.

У той же день визволено м. Дніпродзержинськ. У боях за Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ також треба відзначити війська генерал-майора В. В. Глаголєва, генерал-майора І. С. Кособуцького, генерал-майора авіації В. О. Судця, уродженця Дніпропетровська, артилеристів генерал-лейтенанта М. І. Недєліна і генерал-майора М. С. Алексєєнка. Багато воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Звільнення Дніпропетровської області закінчилося в районі Кривого Рогу і Нікополя в лютому 1944 р.

Друга світова війна. Частина 4. Після війни

Загальне враження людей, що побачили Дніпропетровськ відразу після звільнення - мертве місто.

Всі металургійні і машинобудівні заводи лежали в руїнах, шахти зруйновані і затоплені. На Сталінській (зараз Придніпровській) залізниці було зруйновано 57 відсотків головних шляхів, 64 паровозних депо, залізничні вузли на лінії Донбас - Кривий Ріг, пасажирські станції Дніпропетровськ, Чаплино та ін., мости через ріки Дніпро, Самару, Інгулець.
Величезного збитку було завдано сільському господарству. Достатньо пригадати, що німці вивозили навіть чорнозем з ланів. Загальний збиток, завданий фашистами, громадянам, підприємствам і установам, громадським організаціям і колгоспам Дніпропетровської області склав 30 мільярдів карбованців у цінах 1941 р.

Значна частина працездатного населення за час окупації була відправлена на каторжні роботи до Німеччини, воювала на фронтах. 90 тис. жителів міст і сіл звільненої Дніпропетровщини були призвані на фронт. Багато хто працював на евакуйованих заводах у Сибіру, на Уралі.

Наступного дня після звільнення почав свою роботу міськком компартії на чолі з 1-им секретарем М. Г. Манзюком і міськрада з головою виконкому П. Т. Винником. Управління НКВС по Дніпропетровській області виявляло та заарештовувало німецьких посібників, співробітників допоміжної поліції та інших воєнізованих формувань при німцях.
За матеріалами військового трибуналу за весь 1944 р. засуджено 162 особи. Згідно з відомостями облуправління НКВС у тому ж 1944 р. виявлено і взято на оперативний облік 1455 чоловік, що належали до ОУН, однак до числа її членів органи НКВС відносили і поліцаїв, і людей, що служили в інших воєнізованих формуваннях німців. До 1945 р. мережа ОУН в області перестала існувати.

Для відбудови господарства перш за все треба було якнайшвидше відновити мартенівські і доменні печі, прокатні стани і, насамперед, ті об'єкти, які можна було у найкоротший час поставити на службу фронту.
На вирішення цих завдань націлювала Постанова Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 р. "Про негайні заходи по відновленню господарства в районах, звільнених від німецької окупації".

Виникла проблема: відновлювати заводи в старому вигляді або провести повну реконструкцію промислового устаткування. У керівників підприємств не було єдиної думки з цього питання, але виходячи з потреб фронту, спинилися на першому варіанті, що був схвалений Наркоматом чорної металурги.
У першу чергу, 28 жовтня робітники заводу ім. Петровського пустили уцілілу турбіну електростанції потужністю 6000 кіловат і таким чином дали електроенергію військовим частинам, станції Дніпропетровськ, госпіталям, лікарням і т. ін.
Протягом першого місяця після звільнення були відновлені 40 шкіл, 8 лікарень, 7 поліклінік, 114 торгових точок, 25 дошкільних закладів.

На примітивних млинах і олійницях молотили зерно і давили олію. Спочатку використовувалася праця домогосподарок, що випікали хліб для населення в домашніх умовах. З селищ та інших міст стали повертатися люди. В основному це були ті, кого в останні дні окупації німці змусили покинути місто. Ще до прибуття устаткування робітники, інженери і техніки приступили до відбудовних робіт на металургійних заводах Дніпропетровська.

З 10 листопада 1943 р. почав випускати продукцію верстатобудівний завод. Мостобудівний завод у першій декаді 1943 року почав виконувати завдання командування 3-го Українського фронту з виготовлення прольотних будівель для мостів та інших металоконструкцій.

Під час відбудовних робіт авіація ворога продовжувала завдавати авіаудари по промислових об'єктах. Адже Дніпропетровськ ще довгі місяці був прифронтовим містом.
У липні-серпні 1944 р. вже були пущені третя і четверта мартенівські печі, а наприкінці вересня виплавила свій перший чавун доменна піч заводу ім. Петровського. Для ліквідації дефіциту електроенергії до дня Жовтневої революції була відновлена лінія електропередач ДДРЕС - Дніпропетровськ - Лозова.

Для підвищення продуктивності праці ефективно використовувалося соціалістичне змагання. Втім, "змагання" було скоріше не стільки між бригадами або ділянками, скільки зі смертельним ворогом.
Виробничі завдання виконувалися, як правило, на 200-300, а іноді і на 400 відсотків. Тим колективам, що найбільше відзначилися, надавалося звання фронтових бригад, ділянок і цехів. Фронтові бригади були на заводах ім. Петровського, ім. Леніна, паровозоремонтному, ім. Карла Лібкнехта.

З Уралу і Сибіру прибували ешелони з заводським устаткуванням і будівельними матеріалами. Зі східних районів країни привозили метал, цемент, турбогенератори, мостові крани, металургійне устаткування. Допомога йшла з Москви, Ленінграда, Сизрані, Куйбишева, Карелії, Грузинської РСР і Туркменської РСР.

Одночасно з відродженням промисловості відновлювалися установи народної освіти, комунального господарства і медицини. У 1943 р. відновили свою роботу державний університет, гірничий і медичний інститути, а через рік кількість інститутів збільшилася до 17.
Крім цього, функціонувало 7 науково-дослідних установ, 25 технікумів, 1464 школи, 6 театрів, 36 кінотеатрів і велика кількість клубів.

Також для допомоги фронту люди Дніпропетровщини вносили свої грошові заощадження на будівництво танкової колони "Звільнена Дніпропетровщина", що у січні 1945 р. прибула в розпорядження 3-го Українського фронту.
Результатом першого етапу відновлення промисловості стало завершення всього металургійного циклу на підприємствах правобережної частини області, але, звісно, довоєнної потужності підприємствам досягти не вдалося.

У день перемоги, 9 Травня 1945 р., близько 300 тисяч дніпропетровців взяли участь у мітингу і демонстрації. В цей радісний день згадували і тих, хто з честю пройшов усю війну, і тих, хто віддав свої життя в боях, і тих, хто був замучений німецькими окупантами, і тих, хто допомагав фронту в тилу.
Згадували генерала Ю. Г. Пушкіна, який захищав місто. Генерал-танкіст загинув у березні 1944 року від осколка авіабомби, коли керував боєм у селі Баштанці Миколаївської області.
Згадували Олександра Матросова, земляка, який своїм тілом закрив амбразуру ворожого доту 23 лютого 1943 р. в бою за псковське село Чорнушки.

138 уродженців Дніпропетровської області були визнані гідними звання Героїв Радянського Союзу. Шести з них це звання присвоєно двічі. Це А. Я. Брандис, Д. Б. Глінка, В. І. Міхлік, Г. П. Кравченко, П. А. Таран і О. Ф. Федоров.

За матерiалами:
І. С. Стороженко
Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001